Рішення № 73375443, 16.04.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2018 р. справа № 809/436/18

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Грицюк П.П., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до суду з позовом до Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі-відповідач) про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.03.2018 року дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. У зазначений строк позивач недоліки усунув, а тому ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) (а.с. 1-2).

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона у 2017 році зверталась із заявою до Калуського ОУПФУ з вимогою призначити виплату державної пенсії в зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та забезпечити виплату пенсії по втраті годувальника в розмірі, визначеному статтею 37 цього Закону, проте пенсійних фонд відмовив їй у такій виплаті. Вважає, що Пенсійним фондом протиправно відмовлено у призначенні та виплаті пенсії по втраті годувальника згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки її чоловіку було встановлено статус інваліда війни та видано посвідчення інваліда війни другої групи.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 02.04.2018 року, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.62-64). Зокрема, просив суд в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що відповідно до довідки Галузевого державного архіву МОУ від 15.05.2003 року № 4915 ОСОБА_2 брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 19.12.1987 по 07.05.1988 років. На ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС він був відправлений з ЛК «Осмолада», тобто він не мав статусу військовослужбовця, спеціального військового звання, як це передбачено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період проходження військових зборів. Вважає, що оскільки чоловік позивачки не мав права на пенсію, як військовослужбовець і не отримував пенсію такого виду, підстав для переведення позивача на пенсію про яку йдеться в позові, в управління Пенсійного фонду немає (а.с. 62-64).

Відповідно до ч.3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

02.04.2018 року відповідачем виконано вимоги ухвали суду від 20.03.2018 року та надано суду належним чином засвідчені копії витребуваних документів.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 14.12.2017 році звернулась до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про переведення її на пенсію, як вдову інваліда війни (а.с. 29).

Калуське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області 28.12.2017 року листом № 13443/03-Р повідомлено ОСОБА_1, що її чоловік не був військовослужбовцем відповідно до переліку видів військової служби передбаченого ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», а тому підстав призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» немає. Крім того, розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» склав би 1452,00 грн, що є меншим ніж пенсія, яку отримує ОСОБА_1 на даний час. Токож, зазначили, що після перерахунку позивачу з 01.10.2017 року пенсії, її розмір склав 2039,72 грн, а саме: 1254,26 грн - розмір пенсії за віком; 197,74 грн - доплата до прожиткового мінімуму; 75,26 грн - доплата за понаднормовий стаж; 113,88 грн - щомісячна компенсація за втрату годувальника внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; 363,00 грн - підвищення подружжю померлих інвалідів війни; 35,58 грн - доплата до підвищення членам сімей померлих осіб (а.с. 32).

Слід зазначити, що попередньо позивач також зверталась із заявою від 11.02.2016 року про переведення з одного виду пенсії на інший, а саме у разі втрати годувальника по закону про військовослужбовця (а.с. 167). УПФУ в Рожнятівському районі та Калуське ОУПФУ листами № 44/Ю-15 від 04.04.2017 року та відповідно № 584/Ю-15 від 30.11.2017 року повідомлено, що підстав призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» немає (а.с. 30,31).

Відповідно до статті 10 Закону № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, серед інших, також: військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори.

Судом встановлено, що відповідно до довідки № 471 від 27.02.2017 року, виданої ОСОБА_1 про те, що її чоловік ОСОБА_2, був мобілізований Рожнятівським РВК, для виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 18.12.1987 року по 10.05.1988 року і являється учасником ліквідації аварії ЧАЕС 3-ОЇ категорії, згідно запису в журналі за номером 50 (а.с. 23).

Відповідно до довідки серії МСЕ № 202542 від 12.09.2007 року ОСОБА_2 встановлено 2 групу інвалідності та 19.09.2007 року видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи (а.с. 15,17).

01.10.2007 року Рожнятівським УПСЗН видано ОСОБА_2 посвідчення серії НОМЕР_2, пред'явник цього посвідчення є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 16).

Експертним висновком Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії від 16 жовтня 2008 року встановлено, що захворювання, яке привело до смерті ОСОБА_2, пов'язане з виконанням обов'язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 25).

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та разом проживала з ним до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1. Дані обставини підтверджені довідкою № 303 від 13.02.2018 року, свідоцтвами про одруження та про смерть (а.с. 21, 22, 26).

У період участі ОСОБА_2 в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС був чинним Закон СРСР від 12 липня 1967 р. № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок».

Відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.

За правилами статей 7-9 цього Закону військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

За правилами частини першої статті 16 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).

Таким чином, виходячи з системного аналізу наведених норм, суд приходить до висновку, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд України, про що свідчать постанова від 01.03.2016 року у справі № 398/5910/14-а.

Суд, виходячи із положень частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у вказаній постанові Верховного Суду України.

Із спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики України Міністерства оборони України від 1 грудня 1997 року «Про застосування ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що на військовослужбовців, із числа військовозобов'язаних, призваних на військові збори, які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного під час виконання обов'язків військової служби, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи поширюється дія статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Підпунктом 3 пункту 1 ст. 3 Закону України від 20 грудня 1991 р. № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що дія цього Закону поширюється, зокрема на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

За правилами статті 20 цього Закону залежно від причини інвалідності особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, поділяються на такі категорії, зокрема: особи з інвалідністю внаслідок війни, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно з п. в ч. 4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб, військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", або якщо вони є особами з інвалідністю.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством України для осіб, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків) або відповідно до статті 54 цього Закону.

Отже, ОСОБА_2 мав право на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і його дружина ОСОБА_1 має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі зазначеного Закону.

Щодо законності дій та рішень відповідача, з приводу спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок).

За приписами п. 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Вказаним додатком встановлено форму заяви, з якою має звертатися особа, яка просить про призначення/перерахунок її пенсії.

Згідно з п. 4.3. Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший.

Пунктом 4.7. Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Таким чином, в органу Пенсійного фонду виникає обов'язок прийняти рішення за наслідками розгляду заяви особи, яка складена у формі, встановленій вказаним Порядком.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як встановлено попередньо позивач із заявою за формою визначеною вищенаведеним Порядком звернулась до відповідача 11.02.2016 року, що є датою звернення за пенсією в розумінні вимог ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тому, саме з 11.02.2016 року позивач набула права на призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

При цьому, подальші її звернення були повторними з врахуванням вимог викладених у заяві від 11.02.2016 року.

Судом витребувано у відповідача та досліджено матеріали пенсійної справи на 105 аркушах, які належним чином засвідчені (а.с. 66-172).

В ході дослідження матеріалів даної пенсійної справи не виявлено рішення, яке б приймалось відповідачем за результатами розгляду заяви позивача від 11.02.2016 року. Про наявність такого рішення також не повідомив у позовній заяві позивач та у відзиві на позовну заяву - відповідач.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем за результатами розгляду заяви від 11.02.2016 року рішення щодо призначення чи відмову у призначенні, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший в порядку визначеному п. 4.3. Порядку не приймалось.

При цьому, факт відмови відповідачем у призначенні пенсії позивачу по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджується відповідями на подальші звернення позивача, а саме: № 44/Ю-15 від 04.04.2017 року, № 584/Ю-15 від 30.11.2017 року та № 13443/03-Р від 28.12.2017 року.

Отже, враховуючи ті обставини, що відповідачем не приймалось рішення щодо відмови у призначенні та виплаті відповідної пенсії позивачу, слід відмовити в частині позовних вимог щодо визнання такого рішення протиправним.

Однак, з врахуванням встановлених обставин та досліджених доказів, слід визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У спірних правовідносинах, суд вважає необхідним звернути увагу на те, що у відповідності до частин 1, 2, 4, 5 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, частиною 5 даної статті КАС України визначено, що якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Враховуючи вищенаведене та ті обставини, що судом попередньо вживались заходи щодо витребування і отримання, необхідних при розгляді даного адміністративного спору, доказів, справу вирішено на підставі наявних доказів.

Щодо доводів відповідача про застосування строків звернення до суду, які встановлені частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд констатує, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також строки перерахунку та виплати пенсій - є Закон № 2262-ХІІ.

Відповідно до статті 7 Закону № 2262-ХІІ, встановлено, що право вибору пенсії надається військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 49 Закону № 2262-ХІІ, передбачені органи, які призначають пенсію, та строки розгляду документів про її призначення. Пенсію згідно з цим Законом призначають органи Пенсійного фонду України. Документи про призначення пенсії розглядає орган Пенсійного фонду України і не пізніше ніж у 10-денний строк з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії. Документом, який підтверджує призначення пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом Пенсійного фонду України.

Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причини орган Пенсійного фонду України видає (надсилає) заявникові не пізніше ніж протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

Згідно статті 50 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що пенсії відповідно до цього Закону, серед іншого призначаються: членам сімей осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.

Пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Таким чином, право позивача на перерахунок пенсії з дня подання заяви встановленого зразка, тобто з 11 лютого 2016 року є абсолютним та не може бути обмежене будь-яким строком у силу вимог статті 50 Закону № 2262-ХІІ.

Поряд з цим, позивач просить зобов'язати відповідача призначити нарахування та виплачувати пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 згідно вимог статтей 3, 20, 29, 30, 37 Закону України ««Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та виплатити їй різницю недорахованої суми пенсії з урахуванням виплачених сум з 4 жовтня 2016 року.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у спірних публічно-правових відносинах від порушень з боку відповідача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог, в частині встановлення дати набуття права на відповідну пенсію позивачем.

Таким чином, слід зобов'язати відповідача призначити нарахування та виплачувати пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 згідно вимог статтей 3, 20, 29, 30, 37 Закону України ««Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та виплатити їй різницю недорахованої суми пенсії з урахуванням виплачених сум з 11 лютого 2016 року.

На підставі встановлених обставин справи суд дійшов висновку про те, що Калуське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області неправомірно відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Таким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, відсутні підстави для стягнення з відповідача судових витрат пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зобов`язати Калуське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області призначити ОСОБА_1 згідно вимог статтей 3, 20, 29, 30, 37 Закону України ««Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та виплатити їй різницю недорахованої суми пенсії з урахуванням виплачених сум з 11 лютого 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1;

Калуське об`єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області: (код ЄДРПОУ 37824000) вул. Біласа і Данилишина, 2, м. Калуш, Калуський район, Калуський район, Івано-Франківська область, 77300.

Суддя /підпис/ Грицюк П.П.