Рішення № 73374582, 16.04.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1020/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

28 березня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про:

- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладену у листі від 13.3.2018 №2322/0/26-18, щодо розгляду звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9618 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області;

- зобов'язання надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9618 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту;

- зобов'язання протягом чотирнадцяти днів з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили подати до суду звіт про його виконання.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що ним подано до відповідача клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9618 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту. Однак листом відповідача від 13.03.2018 за вих. №2333/0/26-18 повідомлено про неможливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки. Вказану бездіяльність позивач вважає протиправною, посилаючись на те, що перелік підстав з яких можна відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою визначено ст. 118 Земельного кодексу України і є вичерпним.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

11 квітня 2018 року відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на не порушення прав позивача, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413 затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, відповідно до якої Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні, зокрема щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі, на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок. Таким чином позиція ГУ Держгеокадастру викладена в листі від 13.03.2018 року №2322/0/26-18 в повній мірі відповідає вимогам постанови КМУ №413 від 07 червня 2017 року. Крім того, зазначив, що позивачу не було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а запропоновано подати до ГУ Держгеокадастру на розгляд клопотання та відповідні додатки, враховуючи вимоги постанови КМУ №413 від 07 червня 2017 року.

Позивач у судове засідання не з'явилися, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

26.02.2018 до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області звернулася гр. ОСОБА_1 з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9618 га для ведення особистого селянського господарства, на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

За результатами розгляду вказаного клопотання, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, листом від 13.03.2018 №2322/0/26-18/6-17 повідомлено позивача, що Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http//poltavska.land.gov.ua.

Позивач вважає, що бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яка полягає у не розгляді звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, порушує її права та інтереси щодо земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, в зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить із наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема для ведення особистого селянського господарства.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектар.

Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як встановлено судом, підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою вказано, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області формовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області. Інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http//poltavska.land.gov.ua.

При цьому, суд не може погодитися з доводами відповідача, що даним листом не було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а лише запропоновано подати до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на розгляд клопотання та відповідні додатки, враховуючи вимоги постанови КМУ від 07 червня 2017 року №413, оскільки статтею 118 Земельного кодексу України чітко встановлено, що органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Також, суд враховує, що позивач звертався до ГУ Держгеокадастру саме з клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а не із заявою, щодо роз'яснення процедури отримання такого дозволу.

Крім того, варто зазначити, що інших відмов чи погоджень, у порядку та строки передбачені Земельним кодексом України, станом на момент розгляду справи відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд розцінює рішення ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, викладене в листі від 13.03.2018 року №2322/2/26-18, як відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9618 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Тож, на думку суду, у спірних правовідносинах мала місце не бездіяльність, як зазначає позивач, а було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9618 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Як зазначалося судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При дослідженні в судовому засіданні оскаржуваного листа відповідача від 13.03.2018 року №2322/2/26-18 встановлено, що в ньому відсутні посилання на підстави передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Посилання відповідача у відзиві на постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" від 07 червня 2017 року №413, як на підставу для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є необґрунтованим, оскільки затверджена постановою №413 "Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" - це алгоритм дій уряду в майбутньому у цій сфері, а тому вона не містить правових норм для врегулювання цих відносин. Більш того, в ній прямо зазначено, що "для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів".

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, разом з тим, зазначає, що постанова від 07 червня 2017 року №413 не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Крім того, відповідно до вимог статті 6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Отже, суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всупереч вимог даної статті, відповідач не довів та не обґрунтував суду правомірність прийнятого відносно позивача рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформленого листом від 13.03.2018 року №2322/2/26-18.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгоекадастру у Полтавській області, оформлене листом від 13 березня 2018 року № 2322/0/26-18, про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9618 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгоекадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26 лютого 2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9618 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.

Позивачем в прохальній частині позову обрано такий спосіб захисту свого порушеного права як зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9618 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Вирішуючи питання про обрання способу захисту порушеного права позивача суд виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Отже вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За змістом наведеної норми встановлення обов'язку суб'єкта владних повноважень подати до суду звіт про виконання судового рішення є правом суду, що розглядає справу, та може застосовуватись у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що відповідач буде ухилятись чи навмисно затягувати виконання судового рішення.

У даній справі відповідні обставини відсутні, а тому суд не знаходить підстав для застосування заходів судового контролю, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 36021, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгоекадастру у Полтавській області, оформлене листом від 13 березня 2018 року № 2322/0/26-18, про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9618 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Зобов'язати Головне управління Держгоекадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26 лютого 2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,9618 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва