Рішення № 73373505, 27.03.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року Справа № 804/799/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіГолобутовського Р.З. за участі секретаря судового засіданняВербного Д.С. за участі: позивача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2018 ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 13711-13 від 09.11.2017 р. про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» в розмірі 35869,66 грн. винесене Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем без врахування вимог п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4, п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст.12, ст. 266 Податкового кодексу України та ст. 58 Конституції України. Відповідачем не було враховано, рішення органу місцевого самоврядування про визнання будинку непридатним для проживання. Вважає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік не повинен нараховуватись, оскільки є місцевим податком, особливості введення якого передбачено статтею 12 Податкового кодексу України. Застосування контролюючим органом положень рішень органів місцевого самоврядування з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік вважає неправомірним та передчасним.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.018 відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

26.03.2018 від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв в спосіб та межах, визначених чинним законодавством України, інформація про непридатність для проживання будинку на момент винесення податкового повідомлення-рішення була відсутня.

27.03.2018 позивачем до суду надано відповідь на відзив, в якому позивач вважає доводи відповідача безпідставними та протиправними. Зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням принципу стабільності, закріпленого Податковим кодексом України.

28.03.2018 у судове засідання з'явилась повивач, позовну заяву підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 514,4 кв. м.

Відповідно до Постанови Верховної ради України від 19.05.2016 № 1377-VІІІ «Про перейменування окремих населених пунктів та районів», с. Орджонікідзе перейменовано на с. Новотаромське.

Згідно із рішенням Орджонікідзевської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №64-8-7 від 16.09.2016, орган місцевого самоврядування Орджонікідзевська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області перейменована на орган місцевого самоврядування Новотаромська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області.

На підставі даних отриманих з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 09.11.2017 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №13711-13, яким ОСОБА_3 донараховано грошове зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 35869,66 грн.

Позивач 18.12.2017 звернулася до органу місцевого самоврядування, Новотаромської сільської ради, з заявою про створення комісії для обстеження житлово-побутових умов та технічного стану будинку та визнання будинку непридатним до проживання.

18.12.2017 розпорядженням голови виконкому № 10-р була створена комісія по обстеженню житлово-побутових умов та технічного стану будинку.

19.12.2017 комісією складений акт обстеження житлово-побутових умов та технічного стану будинку, відповідно до якого комісія дійшла висновку, що будинок АДРЕСА_1 непридатний для проживання.

30.01.2018 рішенням №03/1 виконавчого комітету Новотаромської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області житловий будинок визнано непридатним для проживання.

12.01.2018 позивачем подано заяву до відповідача про звільнення від оподаткування, на підставі п.п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

01.01.2015 набрав чинності Закон України N71-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 ПК України, введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У відповідності до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування, відповідно до п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, є об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частка.

Відповідно до п. п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 ст. 266 ПК України визначено, зокрема, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно із п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Судом встановлено, що 28.01.2016 Орджонікідзевською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області прийнято рішення №26-4-7 "Про внесення змін до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 28.12.2012 № 106-16-6 (зі змінами), відповідно до якого були внесені зміни до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом викладення в новій редакції. Встановлено відповідні ставки для об`єктів нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м бази оподаткування.

Відповідно до преамбули Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 25 названого Закону встановлено, що сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Частиною 1 статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно частини 1 статті 26 названого Закону, виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються, зокрема, питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України (пункт 24).

Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно положень статті 10 названого Кодексу до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

В пункті 7 «Прикінцеві положення" Закону України від 24.12.2015 № 909-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", який набув чинності з 01.01.2016, зазначено: рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Таким чином, приписи цього Закону в частині перегляду органами місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів носять рекомендаційний, а не імперативний характер.

Також, пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Крім того, суд зазначає, що вказаним Законом № 909-VIII не внесено зміни до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, як і не було внесено змін до частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України.

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3 статті 12 названого Кодексу передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Разом з тим, відповідач, виконуючи рекомендацію Закону України від 24.12.2015 №909-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" та приймаючи спірне рішення, зобов'язаний був дотримуватись інших обов'язкових приписів Податкового кодексу України, а саме, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, яким встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України).

Відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З аналізу наведених норм видно, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

При цьому, Законом України від 24.12.2015 № 909-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" лише рекомендовано органам місцевого самоврядування вчинити певні дії, в той час як підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України законодавцем чітко встановлено повноваження сільських рад при встановленні місцевих податків та зборів, які, враховуючи статтю 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 № К/800/33547/16.

Відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як видно з наявного в матеріалах справи акту обстеження житлово-побутових умов та технічного стану будинку від 19.12.2017, складеного комісією в складі депутатів Новотаромської сільської ради, члену виконавчого комітету та голови бюджетної комісії вказаний будинок є непридатним для проживання.

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Новотаромської сільської ради від 30.01.2018 р. № 03/1 визнано житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 непридатним для проживання.

Відповідно до пояснень відповідача, викладених у відзиві, контролюючий орган визначив податкове повідомлення-рішення на підставі існуючої інформації в «Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно», оскільки на момент винесення податкового повідомлення-рішення була відсутня інформація в «Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно» про непридатність будинку для проживання.

Судом враховано докази надані позивачем про знаходження будинку в непридатному для проживання стані: акт обстеження житлово-побутових умов та технічного стану будинку від 19.12.2017 та рішення №03/1 виконавчого комітету Новотаромської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 30.01.2018.

Таким чином, застосування з 01.01.2016 рішення Орджонікідзевської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 28.01.2016 №26-4-7 "Про внесення змін до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 28.12.2012 № 106-16-6 (зі змінами), не відповідає засадам та правилам податкового законодавства, які у даному випадку передбачають відповідне застосування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості».

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідач не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 13711-13 від 09.11.2017 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Також суд вважає за необхідне, відповідно до вимог статті 139 КАС України, стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ІНН НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 704,80 грн. відповідно до квитанції №9 від 23.01.2018р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ІНН: НОМЕР_1, паспорт серія НОМЕР_2) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 39394856) про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 13711-13 від 09.11.2017 року про визначення суми податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості" в розмірі 35869,66 грн., винесене Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська,17А м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 39394856) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ІНН НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 704,80 грн. відповідно до квитанції №9 від 23.01.2018.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 27.03.2018 року.

Суддя Р.З. Голобутовський