Рішення № 73372669, 11.04.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/422/17

Провадження № 2/209/618/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м. Кам′янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Маслова Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Кулік О.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвокат ОСОБА_2,

представника відповідача адвокат ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи: Орган опіки та піклування адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради, Адміністрація Дніпровського району Кам'янської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в подальшому збільшивши свої позовні вимоги, просить позбавити батьківських прав ОСОБА_4 у відношенні його сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1; стягувати, щомісячно, з ОСОБА_4 на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття, допустити до негайного виконання рішення суду про стягнення аліментів в межах платежу за один місяць; стягнути з відповідача на її користь сплачений судовий збір у розмірі 640,00 грн. та понесені нею витрати на правову допомогу при зверненні до суду в розмірі 1500 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач в позові зазначила, що вона з відповідачем по справі перебувала у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 31 травня 2016 року їх шлюб було розірвано. Приблизно з грудня 2015 року відповідач перестав спілкуватися з дитиною і станом по дату подання заяви відповідач не проявив жодної ініціативи задля спілкування з дитиною, незважаючи на той факт, що вона ніколи не заперечувала і не чинила перешкод у спілкуванні з сином. Зазначає, що у листопаді 2016 року вона звернулась з проханням до відповідача про надання дозволу для вивезення дитини за кордон на оздоровлення, однак отримала відмову. Крім того, відповідач не надав дозволу для зняття з реєстраційного обліку їх сина з квартири у м.Кам'янське Дніпропетровської області для реєстрації його в м.Ірпінь Київської області. Позивач вказує, що вона постійно приймає участь у вихованні свого сина, і за батька і за мати, так як його батько зовсім не цікавиться долею дитини, його розвитком, вихованням, харчуванням, потребами в одязі, іграшках. Дитина проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні. Вказує, що саме вона створює належні умови для виховання, навчання та всебічного розвитку дитини. Зазначає, що незважаючи на значні матеріальні потреби дитини у лікуванні, придбанні одягу, взуття, у тому числі й витрат на навчання та розвиток дитини, відповідач самоусувається щодо надання матеріальної допомоги. Відповідач працює на заводі покрівельних матеріалів "Євро Модуль" у м.Києві, отримує заробітну плату та має змогу надати матеріальну допомогу у вигляді аліментів на утримання їх сина, чого добровільно не робить, що ставить її у скрутне матеріальне становище. Він добровільно матеріальну допомогу на утримання дитини не надає, інших дітей на утриманні відповідач не має, інших стягнень з відповідача по виконавчим листам не проводиться. Зазначає, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, не спілкується з сином в обсязі необхідному для його нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини та взагалі для нього дитини нібито не існує. Вказує, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що виявляється в наступному: не приймає ніякої участі у вихованні їх спільного сина ОСОБА_5; свідомо не забезпечує свого сина матеріально, тим самим не піклується про його фізичний, духовний та моральний розвиток; проживає окремо від свого сина, житлом його не забезпечує; не займається та не цікавиться навчанням сина, його сприйняттям дитячих виховних програм, засвоєнням відповідних знань, успішністю, спілкуванням з іншими дітьми, вихователями, розумовим розвитком дитини; не цікавиться взагалі станом здоров'я дитини, його хворобами, відповідним лікуванням, покращенням стану здоров'я дитини, його фізичним та психічним розвитком. Позивач здатна виховувати їх сина самостійно, піклуватися про стан його здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти, розвитком дитини, вихованням, тощо.

Наведені обставини у своїй сукупності слугували підставою для її звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 13 березня 2017 року було відкрито провадження у справі (а.с.21).

Ухвалою суду від 02 червня 2017 року залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Службу у справах дітей адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради (а.с.78-79).

Ухвалою суду від 19 липня 2017 року залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи: Орган опіки та піклування адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Адміністрацію Дніпровського району Кам'янської міської ради та зобов'язано Адміністрацію Дніпровського району Кам'янської міської ради подати суду висновок щодо розв'язання спору у даній справи (а.с.78-79).

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

У відповідності до п.п.9 п.1 Розділу ХIII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи в судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувався за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та додатково пояснила, що з позовом про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без дозволу батька не зверталась, рішення про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини не було, в період з 31 травня 2016 року до 21 лютого 2017 року зверталась до відповідача про надання матеріальної допомоги для утримання дитини, однак дану допомогу від нього не отримала. Вона не заперечує проти зустрічей батька з дитиною у вільному графіку, не встановленому органом опіки та піклування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні в режимі відеоконференції пояснив, що проти позбавлення його батьківських прав заперечує, посилаючись на те, що він бажає спілкуватися з сином, приймати участь у його фізичному та духовному розвитку, утримувати його. Пояснив, що під час телефонних розмов з позивачем з приводу виховання та спілкування з дитиною, позивач грубіянить та виражається нецензурною лайкою, вони не знаходять спільної мови з приводу матеріальної допомоги, зустрічей з дитиною, передачі сину речей, іграшок. Коли позивач поїхала в м.Кам'янське з дитиною, вона слухавку не брала, подала позов про розірвання шлюбу, на що він подав зустрічний позов про зустріч з сином, в прийнятті якого йому було відмовлено. Він вважав, що можливо налагодити відносини з позивачем, однак позивач зазначала, що з дитиною він буде бачитися рідко. Відповідач був присутній на комісії органу опіки та піклування під час призначення йому днів побачень з дитиною, матеріально допомагав, коли намагався бачитися з дитиною йому відмовляли, декілька разів зустрічався в м.Києві з сином. Колишня дружина зверталась до нього в телефонному режимі про виїзд дитини на оздоровлення за межі України, однак через те, що дитина на той момент мала вік до трьох років, приймаючи до уваги погодні умови, він просив підготувати документи із зазначенням періоду та назви країни, в яку вона бажає вивезти дитину, однак позивач нічого не надала відповідачу. Після переїзду до м.Кам'янське, коли позивач приїжджала до міста Києва, він надавав матеріальну допомогу дитині передаючи їй гроші в розмірі 1500-3000 гривень. На день народження дитини він купив іграшку, солодощі та гроші, але привести їх не зміг, оскільки позивач не брала слухавку в цей день, тому приїздити до м.Кам'янське йому не було сенсу. Після дня народження позивач передзвонила відповідачу. Відповідач не відмовляється виховувати свого сина, останнього разу приїжджав до дитини третьої суботи вересня 2017 року, під час якої він зустрівся з сином ОСОБА_5 близько 12.00 години біля розважального центру та о 19.00 годині, перебуваючи з ним близько години. Відповідач зазначає, що позивач повідомляла його про зміну місця проживання дитини на початку вересня.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково й зазначила, що позов в частині позбавлення батьківських прав відповідача заперечує, а позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дитини визнає в повному обсязі. Фактично на момент розгляду справи в судовому засіданні відповідач сплачує аліменти щомісячно. Необхідно врахувати вік дитини, якому влітку 2017 року виповнилося три роки. Позбавлення батьківських прав є крайньої мірою, тому не вважає можливою для її застосування. Між сторонами наразі напружені відносини. Рішення про переїзд з м.Києва в м.Кам'янське було одноособовим позивачем, яка одноособово вирішила питання проживання дитини в м.Кам'янське. Відповідач бажає виховувати дитину та приймати участь у вихованні дитини, застосовує усі заходи щодо його реалізації. Враховуючи, що насамперед дитини чоловічої статі та йому необхідне саме виховання його батьком, відповідач бажає приїжджати до сина, звертався до органу опіки та піклування про встановлення порядку побачень з малолітнім сином, однак у зв'язку з графіком роботи по суботам, він знову звернувся про уточнення встановленого порядку побачень з малолітнім сином на неділю, був присутній на комісії органу опіки та піклування при складанні висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав де висловлював бажання та наполягав на участі у вихованні дитини. Дитина проживає не за місцем своєї реєстрації в м.Кам'янське, тому відповідачу вкрай складно орієнтуватися в м.Кам'янське. В період з 31 травня 2016 року по 21 лютий 2017 року відповідач намагався налагодити відносини з позивачем і якимось чином щодо участі у вихованні сина. В зазначений вище період відповідач приймав участь у матеріальному забезпеченні дитини.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування - адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради у судове засідання не з'явився письмово просив розглядати справу за відсутності представника, надав висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4

Представник третьої особи Службу у справах дітей адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради у судове засідання не з'явився письмово просив розглядати справу за відсутності представника.

Представник третьої особи Адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради у судове засідання не з'явився письмово просив розглядати справу за відсутності представника.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що є матір'ю позивача, з відповідачем не має жодних стосунків. В період з осені 2015 року та по теперішній час відповідач жодної участі у вихованні дитини не приймає. Позивач з дитиною приїхала до м.Києва для спілкування з батьком, однак відповідач пішов в магазин за продуктами харчування для дитини та більше не повернувся. З 2015 року до моменту звернення позивача до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідач в м.Кам'янське до дитини не приїжджав.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні в режимі відеоконференції пояснив, що зі сторонами мають дружні стосунки. Знає, що сторони розлучилися, позивач подала позов про позбавлення батьківських прав відповідача. Відповідач адекватна людина, працює, заробляє гроші, позитивний сім'янин. Коли сторони були в шлюбі, при народженні дитини відповідач заробляв гроші, допомагав доглядати за дитиною, купував продукти. Відповідач дитину любить, всі розмови були про майбутнє дитини та забезпечення сім'ї у всіх відносинах. Під час процедури розірвання шлюбу відповідач намагався зберегти сім'ю. Переїзд матері до міста Кам'янського, для відповідача був стресом, він наполягав на частих зустрічах з дитиною. Зі слів ОСОБА_4 йому відомо, що нещодавно відповідач приїздив до дитини, декілька разів надсилав посилки, бажає приймати участь у вихованні дитини.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні в режимі відеоконференції пояснила, що зі сторонами мають дружні стосунки. Псля народження сина вона може позитивно характеризувати відповідача. На думку свідка, відповідач може надати належне виховання своєму сину ОСОБА_5. Відповідач, можливо, не має територіальної можливості у зв'язку з тим що бажання матері. Їй не відомі обставини того, що він має труднощі щодо виховання дитини, але він це бажання виражає. На її думку, позбавлення батьківських прав негативно вплине на виховання дитини. Нещодавно бачився з сином та декілька разів робив спроби побачитися з дитиною, але були зупинені. Свідку не відомо, як відповідач привітав свого сина з днем народження. Їй відомо, що три роки тому було розірвано шлюб. Зі слів ОСОБА_4 їй відомо, що в період коли сторони не проживали однією сім'єю, він передавав подарунки і кошти, також намагався зустрітися з сином. Вважає, що позивач з меркантильних причин переїхала до м.Камянське. Були конфліктні ситуації та все сталося несподівано, дитину забрала одразу, при цьому відповідач намагався приїхати в м.Кам'янське до позивача та домовитися, але позивач була категорично проти цього.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні в режимі відеоконференції пояснила, що з позивачем ні в яких стосунках, а з відповідачем - в дружніх. В той час, коли сторони жили разом відповідач ставився до дитини гарно, вона ніколи не бачила неналежного відношення до дитини, на даний час батько хоче бачитися з дитиною та приймати участь у житті свого сина. Відповідач позитивно впливав на дитину. Позбавлення батьківських прав категорично негативно вплине на виховання дитини. На час розірвання шлюбу були бажання та спроби зі сторони відповідача зберегти сім'ю, нажаль цього не відбулось. Чіткої причини розірвання шлюбу не має. Останнього разу відповідач приїздив до дитини близько місяця тому назад. Зі слів відповідача зустрічі з дитиною, які відбуваються дуже рідко та швидко, пригнічують його. Свідку відомо зі слід ОСОБА_4, що протягом 2015 року та по теперішній час відповідач надає матеріальну допомогу дитині та рідко до нього приїжджає. Свідку відомо, що чіткої причини від'їзду позивача до м.Кам'янське не було, вони вважали, що позивач поїхала разом із сином до старшої доньки, як це вона робила раніше, однак це був початок кінця їх відносин. Після переїзду позивача до м.Кам'янське чіткої причини цього не було. Після розірвання шлюбу, позивач приїхала до відповідача за речами без дитини.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні в режимі відеоконференції пояснив, що з позивачем ні в яких стосунках, а з відповідачем - в дружніх. З моменту народження дитини, син відповідача був забезпечений усім необхідним: умовами проживання, медичним обслуговуванням, вихованням, в тому числі спільні прогулянки, заняття. Під час розірвання шлюбу відповідач намагався зустрітися з сином, але йому відмовляли в грубій формі. Свідку не відомо, щоб відповідач відмовлявся від дитини та не хотів його виховувати, а навпаки він хотів забрати дитину, але йому його ніхто не віддасть. Близько двох тижнів тому відповідач їздив в м.Кам'янське до дитини. Вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача негативно вплине на дитину. Зі слід ОСОБА_4 свідку відомо, що після розірвання шлюбу та по теперішній час відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням зустрітися з дитиною, але отримував відмову від позивача.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що з позивач є його колишньою дружиною та знаходиться з нею в дружніх стосунках, а з відповідачем - ні в яких. Знає, що позивач подала позов до суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 по причині того, що відповідач не приймає ніякої участі в житті дитини. Зазначає, що після розірвання шлюбу відповідача ОСОБА_4 бачив один раз, у зв'язку з подачею позову до суду, він сам виховує сина відповідача, оскільки ОСОБА_5 є братом його доньки. Минулого року свідок відправив позивача з їх спільною донькою за кордон відпочивати на оздоровлення, але на прохання позивача надати дозвіл для виїзду сина ОСОБА_5 відповідач відмовився. Відповідач не надав дозвіл на перереєстрацію дитини в м.Ірпінь, ближче до батька. Матеріальним забезпеченням позивача та її дітей займається свідок. Коли хворів ОСОБА_5, позивач в телефонному режимі попросила вислати дитині ліки, але відповідач сказав, що подумає і так ліки не вислав, було витрачено позивачем ліки на 1000 гривень. Вважає, що бачитися з дитиною він не бажає, оскільки позивач в присутності свідка телефонувала йому, щоб він приїхав побачився з дитиною. Аліменти почав виплачувати відповідач лише через те, що позивач звернулася до суду. Свідок зазначає, що все матеріальне забезпечення позивача та її дітей надає саме свідок. Перешкод щодо виховання та спілкування з донькою позивач щодо свідка не чинить, так само як і у відношенні відповідача щодо його сина ОСОБА_5. Під час відвідування доньки, він часто бачить ОСОБА_5. Вважає, що відповідач чинить перешкоди в оздоровленні дитини, перереєстрації. Під час телефонних розмов, між позивачем та відповідачем розмови проходять спокійно.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що є батьком позивача, з відповідачем не має жодних стосунків. Навесні 2016 року свідок разом з позивачем та внуком ОСОБА_5 поїхали до м.Києва, щоб забрати меблі. Відповідач навіть не пустив дитину на поріг квартири, виставив диван у під'їзді будинку. Зазначає, що зять не підготував дружину до пологового будинку при народженні ОСОБА_5, всім необхідним забезпечили позивача її батьки. В м.Києві відповідач не забезпечив позивача побутовими умовами, оскільки на його думку не хотів цього робити. Після розірвання шлюбу відповідач не приймає участі у вихованні дитини, не надає матеріальну допомогу, останній раз він бачив ОСОБА_5 десять хвилин. Наразі позивач разом з дитиною проживає у свідка. Вважає, що такий батько дитині не потрібен і він зможе замінити йому батька. Коли почався судовий процес про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 почав висилати гроші позивачу.

Суд, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача та його представника, допитаних в ході судового засідання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, взявши до уваги надані сторонами докази, приходить до наступного.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 31 травня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, зареєстрований 08.02.2014 року відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управляння юстиції у м.Києві, актовий запис №159 - розірвано. Рішення набрало законної сили 21 липня 2016 року (а.с.9-10).

Згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 15 серпня 2014 року ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, актовий запис №2478. Його батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.15).

Згідно копії довідки про склад сім'ї б/н від 14 лютого 2017 року, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 05.01.2017 року гр.ОСОБА_1 створено належні умови для виховання, навчання та всебічного розвитку дітей (а.с.14).

Згідно копії довідки №44 від 17.05.2017 ОСОБА_4 працює в ПП "Євро-Модуль" на посаді менеджера з 02 лютого 2015 року по теперішній час і отримав дохід з 01 листопада 2016 року по 30 квітня 2017 року - 13933,04 грн.(а.с.47).

Відповідно до копії акта обстеження умов проживання гр. ОСОБА_4 від 19 травня 2017 року житлово-побутові умови проживання гр.ОСОБА_4 створено належним чином, а також і для перебування малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, створені належні умови (а.с.52).

Згідно висновку Органу опіки та піклування - адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради від 20 вересня 2017 року № 6-17/591, комісія дійшла висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав гр.ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3, у відношенні малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.91-92).

Звертаючись до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_5 підставою позову зазначала ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.

Згідно з ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно з нормами ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини, крім того, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а також ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до вимог ст.164 СК України, ст.18 Конвенції про права дитини, позбавлення батьківських прав - це спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.

Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише в тому разі, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При цьому поняття ухилення від виконання обов'язку та невиконання обов'язку не є тотожними, а тому лише тоді можливо стверджувати про ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, коли батько мав реальну юридичну і фактичну можливість до вчинення відповідних дій, які становлять зміст батьківського обов'язку, але не здійснював їх з своєї вини.

Відповідно до частин 1, 5 та 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з положеннями ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно дитини.

Проте, між інтересами дитини та заходом впливу на батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над застосуванням такого крайнього заходу впливу на відповідача, як позбавлення його батьківських прав.

Суд вважає, що для правильного врахування інтересів дитини у справі, що розглядається слід виходити із наступного.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

При цьому, вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав встановлено ч.1 ст.164 СК України, за змістом якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (п.16).

Суд враховує, що позивач довгий час не зверталась до суду із позовом про стягнення аліментів із відповідача. При цьому, за висновком суду саме це могло бути попереджувальним заходом із врахуванням того, що позивач зазначила про невиконання відповідачем обов'язку по матеріальному утриманню дитини.

Позивач не надала суду доказів того, що відповідач не виконує рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини і станом на дату прийняття рішення у даній справі.

З огляду на це, позивачем не доведена та обставина, що відповідач ухиляється від обов'язку по участі в матеріальному утриманні дитини і таке ухилення шкодить дитині і є підставою для позбавлення батьківських прав відповідача.

Суд враховує і об'єктивні труднощі відповідача для участі у безпосередньому виховані дитини, з огляду на їх мешкання в різних містах та досить неприязні стосунки між сторонами.

Позивачем не надано достатніх доказів того, що не участь батька у вихованні дитини шкодить інтересам дитини.

Звертаючись до суду в інтересах малолітньої дитини про позбавлення батьківських прав його батька, ОСОБА_1 не надала переконливих та зважених аргументів, які б підтверджували, що позбавлення батька батьківських прав буде діяти на захист інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно ст.180 СК України, згідно якої, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України, при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ст.61 ЦПК України, обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" передбачено, що відповідно до ст.180 СК батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, і своїх повнолітніх дочку, сина.

Частинами 1, 2 ст.27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, що ратифікована Верховною Радою України через прийняття Постанови №789ХІІ від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено визнання державою права кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки та інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

При визначенні розміру аліментів суд враховує рівність обов'язку щодо утримання дитини обох батьків, матеріальний стан батька, відповідач є фізично здоровою, працездатною особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Позивачем надана суду копія витягу із Договору про надання правової допомоги від 11 травня 2017 року, укладений між адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 З наданих позивачем документів не вбачається розмір витрат адвоката, необхідний для надання правничої допомоги та відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, тому це є підставою для відмови у стягненні таких витрат з відповідача.

При вирішенні питання щодо стягнення суми судового збору за подання відповідного позову, суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, в якій зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.164-166, 180, 182, 183 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 10, 61, 88, 158, 174, 212- 215, 263-265, 367 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи: Орган опіки та піклування адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради, Адміністрація Дніпровського району Кам'янської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити частково.

Стягувати аліменти з ОСОБА_4 на утримання малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 21 лютого 2017 року, на користь матері ОСОБА_1, до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів допустити до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

При цьому, відповідно до п.п.15.5. п.15 Розділу ХІІІ ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦПК України, встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду. Отже, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга на дане судове рішення може бути подана, протягом зазначених строків, до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпровський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: 51900, АДРЕСА_2.

Відповідач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: 03142, АДРЕСА_3.

Повний текст судового рішення складено 16 квітня 2018 року.

Суддя Д.В. Маслов