Рішення № 73371931, 11.04.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/8147/17

Провадження № 2/219/163/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року м. Бахмут Донецької області

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Любчика О.В., за участю: секретаря Єлісеєвої С.Є., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Якушева Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Артемсіль» про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звер нувся до суду з уточненим позовом в редакції від 16 серпня 2017 року, який і є предметом розгляду. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він 15 вересня 2016 року був прийнятий учнем на роботу до ДП «Артемсіль» електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування дільниці гірничих робіт № 1 рудника № 1,3 у шахті по 3 розряду. 18 квітня 2017 року його було переведено наказом № 130 від 18 квітня 2017 року електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування дільниці гірничих робіт № 1 рудника № 1,3 з 3-го розряду. 11 травня 2017 року його було звільнено у зв'язку з призивом на строкову військову службу до лав ЗСУ за п. 3 ст. 36 ЗКпП України на підставі наказу № 39 від 11 травня 2017 року без отримання відповідної заяви від позивача з проханням звільнити його з роботи у зв'язку з призивом на строкову військову службу. Вважає, що його звільнення відбулось незаконно із порушенням вимог трудового законодавства і відповідно до ст. 2, 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», ст. 119 КЗпП України і він не міг бути звільнений за п.3 ст.36 КЗпП України, оскільки за ним зберігається місце роботи та середній заробіток на підприємстві. Просить скасувати наказ № 39 від 11 травня 2017 року про його звільнення, поновити його на роботі на посаді електрослюсаря (слюсар) черговий та з ремонту устаткування дільниці гірничих робіт № 1 рудника № 1,3 з 3-го розряду на Державному Підприємстві «Артемсіль» та стягнути з відповідача середній заробіток середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 11 травня 2017 року по день винесення рішення суду.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача, позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду викладено п.3 ст. 36 КЗпП України (підстави припинення трудового договору), призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 КЗпП. Вважає, що позивача було призвано на строкову службу коли особливий період вже не діяв, посилаючись на Укази президента України «Про часткову мобілізацію». На думку представника позивача особливий період в Україні діяв з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року, з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року, з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року, з 20.01.2015 по 22.08.2015. А починаючи з 23.08.2015 особливий період не діє. Тому, відповідачем правомірно видано наказ № 39 від 11 травня 2017 року про звільнення позивача згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням сторін.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду від 17 серпня 2017 року позивачу поновлено строк позовної давності, пропущений з поважних причин.

Вислухавши учасників судового провадження, дослідивши письмові матеріали справи, у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З копії трудової книжки встановлено, що з 15 вересня 2016 року по 11 травня 2017 року позивач знаходився у трудових відносинах з ДП «Артемсіль» працюючі учнем електрослюсаря, а з 18.04.2017 року електрослюсарем (слюсарем) черговим та з ремонту устаткування дільниці гірничих робіт № 1 рудника №1, 3 у шахті по 3 розряду.

10 травня 2017 року за № 12/2856 військовий комісар Бахмутського ОМВК письмово повідомив відповідача про призов ОСОБА_3 на строкову військову службу, додавши копію повістки, та просив забезпечити за ним збереження робочого місяця та середнього заробітку на час проходження строкової служби у відповідності до ст. 119 КЗпП України та Закону України «Про військовий обов'язок та строкову службу».

Наказом керівника ДП «Артемсіль» №39 від 11.05.2017 трудовий договір між позивачем та відповідачем припинений з 11.05.2017 року у зв'язку з призовом позивача на строкову військову службу на підставі п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, тобто без збереження робочого місця та середнього заробітку на час служби у Збройних силах України.

На час прийняття рішення у справі ОСОБА_3 проходить строкову військову службу у військовій частині польова пошта В 0946 (а.с.10).

Законодавче врегулювання спірних правовідносин.

Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Статтею 1 цього Закону передбачено, що змістом військового обов'язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Статтею 2 цього Закону визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275-VII внесені зміни до чинних законодавчих актів України, у тому числі до Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).

Пунктом 2 Прикінцевих положень указаного Закону поширено дію частин 2 і 3 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частини 3 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції цього Закону) на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Згідно п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України у редакції, чинній на час призову позивача на військову службу і видачі наказу відповідачем про його звільнення, підставою припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Указом Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року, затвердженим Законом України №113-VIII від 15.01.2015 року оголошена та проведена протягом 2015 року часткова мобілізація у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом (п.1). Здійснено призов військовозобов'язаних, резервістів та поставку транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, інших військових формувань України в обсягах, визначених мобілізаційними планами з урахуванням резерву (п.3).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015 року №116-VIII, який набрав чинності з моменту опублікування 08.02.2015 року, внесені зміни до ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до яких за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

За громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання більше ніж на один рік.

Згідно частин 2 ст.119 КЗпП України у редакції, чинній на час призову позивача на військову службу і видачі наказу відповідачем про його звільнення, працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Для вирішення питання про наявність у позивача права на гарантії, передбачені вказаною нормою трудового законодавства, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII, «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Статтею 2 Закону України «Про оборону України» встановлюється, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оборону України» передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

В статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації.

Зокрема встановлено, що особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ i органiзацiй, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цiлiсностi України, який настає з моменту оголошення рішення про мобiлiзацiю (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобiлiзацiї чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобiлiзацiї, воєнний час i частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту приведених визначень вбачається, що вони дають чітке поняття початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.

За таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст. 5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення Ради Національної безпеки та оборони України, яка відповідно до ст. 7 Закону України «Про оборону України», наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зокрема, Рада національної безпеки, згідно зі ст. 3 Закону України «Про Раду Національної безпеки і оборону України» від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України а також, у відповідності до ст. 4 цього Закону приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв'язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст. 10 Закону України «Про Раду Національної безпеки і оборону України» вводяться в дію Указами Президента України та є обов'язковими до виконання.

Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, дiяльностi органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ i органiзацiй на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на органiзацiй i штати воєнного часу. Мобiлiзацiя може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Указом виконуючого обов'язки Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб.

Таким чином, з дня публікації Указу, тобто з 18 грудня 2014 року почався особливий період, рішень про закінчення якого, на час розгляду справи, Президент не приймав.

Навпаки, в подальшому Указами Президента від 06 травня 2014 року, від 21 липня 2014 року та від 14 січня 2015 року оголошувалася часткова мобілізація військовослужбовців в декілька черг, які були в подальшому звільнені в запас.

Останнє рішення про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на час мобілізації на особливий період під час третьої черги часткової мобілізації було прийняте Указом Президента України № 441/2016 від 26 вересня 2016 року.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент не приймав.

Крім того, на час призову позивача на строкову військову службу набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України", введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Таким чином, на час призову позивача на строкову військову службу існувала кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору, а доводи відповідача щодо відсутності в Україні такого періоду є необґрунтованими.

Оскільки, саме з цим періодом та наявністю кризової ситуації частиною третьою статті 119 КЗпП України пов'язане право позивача на збереження за ним на час строкової служби місця роботи та посади, у відповідача не було підстав для припинення з працівником трудового договору за п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону в Україні» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», за №30/2014 від 17.03.2014 року, в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

Згідно п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України у редакції, чинній на час призову позивача на військову службу і видачі наказу відповідачем про його звільнення, підставою припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

За таких обставин суд вважає, що позивач був звільнений з роботи без законних на те підстав, а тому його позовні вимоги підлягають задоволенню.

Зокрема, підлягає скасуванню наказ про звільнення позивача, ОСОБА_3 слід поновити на роботі, зі стягненням з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 12 травня 2017 року по 03 квітня 2018 року за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, розрахунок якого проведено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 зі змінами наступним чином. Середньоденна заробітна плата перед звільненням складає (заробітна плата березень 2017 року + квітень 2017 року)/20 робочих (відпрацьованих) днів = 310 гривень 36 копійок, яка застосовується до 01.08.2017 року. З 01.08.2017 середньоденна заробітна плата збільшена на 20% (а.с. 97) та становить 372 гривні 44 копійки. Середня заробітна плата з травня 2017 року по квітень 2018 року (а.с. 114) становить 96461 гривня 41 копійка.

Доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_3 був призваний саме на строкову військову службу в період часу коли особливий період не діяв, та його звільнення було здійснено на законних підставах, передбачених п.3 ст.36 КЗпП України, не заслуговують на увагу та спростовуються наведеним вище законодавством.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір (задоволення позовних вимог майнового та немайнового характеру), у розмірі 1607 гривень 71 копійки.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст.36, ст. 119 КЗпП України, ст.ст.24, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Постанови Верховної Ради України за №129-VІІІ від 27.01.2015 року, Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» №15/2015 від 14.01.2015 року, затвердженого Законом України №113-VIII від 15.01.2015 року, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» за №116-VІІ від 15.01.2015 року, ст.ст. 12, 77-81, 263-265, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Скасувати наказ керівника Державного підприємства «Артемсіль» № 39 від 11 травня 2017 року про звільнення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за п.3 ст.36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Докучаєвськ Донецької області, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 06 березня 2009 року, ІНН НОМЕР_1, на посаді електрослюсара (слюсара) черговий та з ремонту устаткування дільниці гірничих робіт №1 рудник №1, 3 з 12 травня 2017 року.

Стягнути з Державного підприємства «Артемсіль», ЄДРПОУ 00379790, юридична адреса: Донецька область, Бахмутський район, м. Соледар, вул. Чкалова, 1-а на користь ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Докучаєвськ Донецької області, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 06 березня 2009 року, ІНН НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 травня 2017 року по 03 квітня 2018 року у розмірі 96 461 (дев'яносто шість тисяч чотириста шістдесят одну) гривню 40 копійок за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Артемсіль», ЄДРПОУ 00379790, юридична адреса: Донецька область, Бахмутський район, м. Соледар, вул. Чкалова, 1-а на користь держави судовий збір у розмірі 1604 (одна тисяча шістсот чотири) гривні 61 копійку.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі, присудження йому виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення. Особи, які не були присутні під час його оголошення, вправі скористуватись правом на оскарження протягом 10 днів з дати отримання копії рішення.

Повний текст рішення виготовлено 11 квітня 2018 року.

Головуючий суддя О.В.Любчик