Ухвала суду № 73370579, 12.04.2018, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________

У Х В А Л А

12 квітня 2018 року Справа № 923/330/13

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д. при секретарі Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу відокремленого провадження

за позовом: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Ізумрудний", ідентифікаційний код 00233709, вул. 40 років Перемоги, 2а, м. Генічеськ Херсонської

області,

до: Публічного акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк", вул.Гойди, 10, м. Ужгород, ідентифікаційний код 19355562,

про визнання недійсним договору кредитної лінії № 04-12/3л-01 від 21.11.2006 року,

в межах справи про банкрутство, порушеної

за заявою: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Ізумрудний", ідентифікаційний код 00233709, вул. 40 років Перемоги, 2а, м. Генічеськ Херсонської

області,

до: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Ізумрудний", ідентифікаційний код 00233709, вул. 40 років Перемоги, 2а, м. Генічеськ Херсонської області

за участю представників сторін:

від позивача: Шатохіна О.І., довіреність б/н від 10.01.2017;

від відповідача: Мікрюков С.В., довіреність № 28/18 від 23.03.2018;

від кредиторів:

Генічеська ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області - Кромп О.П., довіреність № 1346/10/21-10-10-008 від 26.12.2017;

від боржника: розпорядник майна не з'явився, Шатохіна О.І., довіреність б/н від 10.01.2017;

в с т а н о в и в:

Справа про банкрутство знаходиться в процедурі розпорядження майном.

Боржником подано до господарського суду позовну заяву для розгляду у межах справи про банкрутство відповідно до положень ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», про визнання недійсним договору кредитної лінії № 04-12/3л-01 від 21.11.2006 року. В судовому засіданні 12.04.2018 року, яке призначалося в режимі відеоконференції, представник позивача Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Ізумрудний" (далі - СВК "Ізумрудний") позовну заяву (а.с. 3-12), додаткові пояснення (70-відповідь на відзив Публічного акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Комерційний інвестиційний банк") (а.с. 138-144) підтримала, просила позовні вимоги задовольнити повністю з наступних підстав.

Представник СВК "Ізумрудний" зазначила, що 21.11.2006 між позивачем і відповідачем укладений Договір кредитної лінії № 04-12/3л-01 (далі - Договір від 21.11.2006 року). Відповідно до умов Договору від 21.11.2006 року, у якості забезпечення позивачем виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих відсотків, можливих штрафних санкцій, сторони уклали між собою три договори застави майна та один договір іпотеки.

СВК "Ізумрудний" вважає, що Договір від 21.11.2006 року укладений всупереч встановленим договірним зобов'язанням, актам цивільного законодавства, він не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, внаслідок чого представник позивача наголошує на тому, що є підстави визнання вказаного правочину недійсним з підстав невідповідності вимогам ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 235 ЦК України. Як зазначила представник позивача, боржника як отримувача кредиту доведено до банкрутства діями відповідача внаслідок прийняття ним кредитних зобов'язань на суму 4 500 000,00 грн., кредитування не було спрямоване на отримання прибутку СВК "Ізумрудний", а, навпаки, було узгоджено і свідомо запланованими діями відповідача та пов'язаної з ним особи ОП «Ужгородський коньячний завод», що призвели до збільшення загального розміру їх кредиторських вимог та для виникнення підстав для визнання СВК "Ізумрудний" банкрутом.

Представник відповідача ПАТ "Комерційний інвестиційний банк" поданий до суду відзив на позов (а.с. 116-119) підтримав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на наступне.

ПАТ "Комерційний інвестиційний банк" вказав на те, що СВК "Ізумрудний" при подачі позовної заяви до суду пропущений строк позовної давності, у зв'язку з чим позивачем втрачена можливість визнання спірного договору недійсним.

Як зазначив представник відповідача, Договір від 21.11.2006 року був предметом розгляду різних судів, під час яких брав участь позивач, але ні разу не заявляв про недійсність вказаного договору.

Щодо суті позовних вимог представник ПАТ "Комерційний інвестиційний банк" пояснив, що позивач використовував надані кредитні кошти на здійснення своєї господарської діяльності, сплачував відсотки за користування кредитними коштами та частково їх повернув. Укладення спірного договору дозволило позивачу отримати кошти на поповнення своїх обігових коштів та направити їх на здійснення своєї господарської діяльності, а розпорядження коштами на рахунках позивача здійснювалося відповідно до умов договору та додаткових угод.

Представник кредитора Генічеської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області питання щодо вирішення справи залишив на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, кредитора Генічеської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, між СВК "Ізумрудний" (позичальник) та ТОВ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КООПІНВЕСТБАНК» (правонаступник - ПАТ "Комерційний інвестиційний банк") 21.11.2006 укладений договір кредитної лінії № 04-12/3л-01, на виконання умов якого відповідач надав кредит у формі кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 1 500 000, 00 грн. під 18 % річних зі строком погашення 20.11.2007 року (а.с. 208-212).

Протягом дії договору сторонами у справі укладалися додаткові угоди до цього договору, якими змінювалися терміни, суми та встановлювалися відсотки за кредит (а.с. 16-21).

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Договору від 21.11.2006 року, для забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих відсотків, можливих штрафних санкцій, інших витрат, на здійснення забезпеченої заставної вимоги між сторонами укладені: договір застави майна № 04-12/4з-06 від 21.11.2006 про передачу у заставу відповідачу майна позивача на суму 4 400 000, 00 грн.; договір застави товарів в обороті № 04-12/4з-05 від 21.11.2006 року на суму 1 583 000, 00 грн.; договір застави товарів в обороті № 04-12/4з-13 від 30.07.2007 року на суму 3 000 000, 00 грн.; договір іпотеки № 02-04/4з-09 від 06.02.2007 року про передачу в іпотеку відповідачу нерухомого майна загальною вартістю 1 417 543, 00 грн. (а.с. 14, 15, 22-29).

Таким чином, між СВК "Ізумрудний" та ПАТ "Комерційний інвестиційний банк" склалися правовідносини, які регулюються, зокрема ЦК України, ГК України.

Ухвалою від 09.04.2013 року господарський суд порушив провадження у справі про банкрутство за заявою боржника СВК "Ізумрудний", увів процедуру розпорядження майном боржника, станом на розгляд цієї заяви судом не здійснено переходу до іншої процедури провадження у справі про банкрутство.

10.10.2017 представник СВК "Ізумрудний" звернулася до суду із даною позовною заявою про визнання кредитного договору недійсним.

При вирішені даного спору суд відхиляє твердження позивача про те, що оскаржуваний Договір від 21.11.2006 року не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним з огляду на наступне.

Так, СВК "Ізумрудний" не заперечує факту отримання від відповідача кредиту згідно з умовами договору від 21.11.2006 та додаткових угод до нього. Із пояснень сторін, матеріалів справи вбачається, що грошові кошти, отримані з кредиту, використовувалися для поповнення облікових коштів позивача, для здійснення ним своєї господарської діяльності. На виконання своїх зобов'язань за договором від 21.11.2006 СВК "Ізумрудний" сплачувало відсотки за користування кредитними коштами та частково повернуло кредитні кошти. Частина незадоволених грошових вимог відповідача визнані господарським судом та включено до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до заяви на отримання кредиту (а.с. 124-126) СВК "Ізумрудний" як суб'єкт господарювання самостійно звернулося до відповідача за отриманням кредиту для поповнення обігових коштів.

Зазначене спростовує твердження позивача про те, що укладення спірного договору не відповідало економічній меті здійснення СВК "Ізумрудний" господарської діяльності та не було направлено на отримання прибутку. Встановлені судом обставини підтверджують, що укладення договору від 21.11.2006 призвело до поповнення обігових коштів позивача, що мали призначення їх використання на господарську діяльність, яка мала на меті, у тому числі, отримання прибутку.

Щодо аргументу СВК "Ізумрудний" про пов'язаність відповідача ПАТ "Комерційний інвестиційний банк" із кредитором ОП "Ужгородський коньячний завод», узгодженість їх дій, у тому числі по доведенню позивача до банкрутства шляхом укладення удаваного правочину (спірний договір), списання грошових коштів з поточного рахунку позичальника банком на покриття витрат на транспортування продукції, збереження коштів стороною договору за рахунок іншої сторони тощо, суд вважає зазначений аргумент таким, що не відноситься до предмета даного спору, оскільки зазначені обставини можуть бути предметом окремого спору відповідно до ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Факт списання відповідачем з рахунків СВК "Ізумрудний" грошових коштів, на який посилався позивач, не може бути підставою для визнання недійсною угоди - кредитного договору.

Згідно із ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, до загальних засад цивільного законодавства відноситься, зокрема свобода договору.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму ВГС України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Дослідивши умови договору від 21.11.2006 року, та додаткових угод до нього, суд встановив, що при їх укладанні сторонами були дотримані передбачені законодавством України, зокрема ЦК України, вимоги щодо форми і змісту спірного правочину, відповідності вимогам закону, відсутність неправомірних дій сторін. Обставини, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, суд не встановив.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 74 ГПК України, суд вважає, що позивач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Наведені у позовній заяві та поясненнях представника позивача обставини пов'язані з виконанням умов договору, порушень, на думку позивача, умов та порядку фінансування видатків з поточного рахунку позичальника тощо, вказують на те, що договір сторонами укладено, умови договору виконувалися сторонами.

За таких обставин і правових підстав, у задоволенні позовних вимог СВК "Ізумрудний" суд відмовляє.

Посилання відповідача на пропущення позивачем СВК "Ізумрудний" строку позовної давності суд не прийняв до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У зв'язку з тим, що судом не знайдено підстав для визнання недійсним спірного договору, позов задоволенню не підлягає, отже позовна давність не застосовується судом до позовних вимог позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

п о с т а н о в и в:

1. У позові відмовити повністю.

2. Ухвала може бути оскаржене до Одеського апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання повного тексту судового рішення.

Повний текст ухвали складено та підписано 16.04.2018

Суддя П.Д. Пригуза