Рішення № 73370110, 11.04.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" квітня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/274/18Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Роткевич Л.І. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явились;

за позовом: Приватного підприємства „АВЕНТИН" (08325, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, буд. 26);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ" (65078, м. Одеса, Малиновський р-н, вул. Генерала Петрова, буд. 14);

про стягнення 236 535,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: позивач - Приватне підприємство „АВЕНТИН" (надалі - ПП „АВЕНТИН") звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 301/18 від 15.02.2018р.) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ" (надалі - ТОВ „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ"), в якій просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 228 000,00 грн., пеню - 7 754,30 грн., 3% річних - 780,84 грн. та суму витрат по оплаті судового збору у розмірі 3 548,04 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного договору поставки продукції №АВ-65-17 від 17.07.2017 року, позивачем відвантажено, а відповідачем прийнято пакувальні матеріали на загальну суму 232 260,00 грн., між тим відповідач своєчасно та в повному обсязі за фактично отриману продукцію не розрахувався, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду від 20.02.2018 року, за даним позовом відкрито провадження у справі №916/274/18 за правилами спрощеного позовного провадження, із призначенням судового засідання.

12.03.2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №5767/18), згідно якого відповідач з вимогами позивача частково не погоджується, а позовну заяву вважає такою, що не підлягає задоволенню, оскільки, зокрема видаткова накладна №АВ-002255 від 27.11.2017р. не належно оформлений документ, а відповідно строк виконання зобов'язань по ній для ТОВ „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ" не настав. Отже, відповідач стверджує, що позивачем в порядку ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявність права на заявлені позовні вимоги щодо несвоєчасної сплати суми у розмірі 163 548,00 грн., в зв'язку з чим просить суд у задоволені частини позовних вимог ПП „АВЕНТИН" про стягнення 163 548,00 грн. - основного боргу, 5 345,55 грн. - пені та 537,69 грн. - 3% річних відмовити.

06.04.2018 року до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. ГСОО №7640/18), згідно якої позивач на задоволені заявлених вимог наполягає та зазначає, що оплата здійснюється за умовами визначеними у відповідних специфікаціях, а відтиск печатки підприємства відповідача свідчить про його участь у здійсненні господарської операції за видатковою накладною №АВ-002255 від 27.11.2017р., тим паче стверджує, що ТОВ „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ" раніше засвідчувало документи печаткою, яка містить відмітку - „Для податкових накладних" та такі накладні були оплачені відповідачем без жодних заперечень.

У судовому засіданні від 11.04.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі. Крім того, у даному судовому засіданні представник зазначив, що в позовній заяві у розрахунку було помилково зазначено початок нарахувань рік 2018, тоді як вірно 2017.

Відповідач про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, між тим у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв.

В судовому засіданні 11.04.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 16.04.2018р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Водночас вимогами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено матеріалами справи, 17.07.2017 року між ПП „АВЕНТИН" (надалі - постачальник) та ТОВ „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ" (надалі - замовник) укладено договір поставки продукції №АВ-65-17 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобовязався виготовити та передати (поставити) в узгоджені строки замовнику продукцію, визначену п. 2.2 даного договору, а замовник зобов'язався прийняти вказану продукцію і сплатити за неї встановлену грошову суму.

Положеннями п. 2.2 договору встановлено, що асортимент продукції, що поставляється, кількість, ціна за одиницю, вартість партії продукції, терміни та умови поставки визначаються сторонами в специфікаціях, що оформлюються на кожну партію продукції, яка поставляється окремо, і є невід'ємною частиною даного договору.

У відповідності до п. 3.1 договору, замовлення на виготовлення партії продукції, оформлюється специфікацією, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 3.9 договору передбачено, що постачальник приступає до виготовлення продукції після затвердження та погодження сторонами оригінал-макету, специфікації та технологічної карти, у відповідності до умов цього договору.

Умовами п. 4.1 договору визначено, що фактична кількість в партії продукції може відрізнятись в межах +/- 10% від кількості продукції, яка визначається відповідною специфікацією та залежить від технологічної особливості виробництва продукції.

Згідно п. 4.2 договору, під час приймання продукції по кількості і по якості сторони повинні дотримуватись та керуються, але не виключно, вимогами встановленими Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості, затвердженою Постановою держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966р. №П-7 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6, з урахуванням вимог встановлених даним договором. За необхідності сторонами оформлюються відповіді акти про приймання продукції.

Пунктом 6.5 договору встановлено, що перед отриманням продукції замовник зобов'язаний надати постачальнику належним чином оформлений оригінал довіреності на отримання ТМЦ. В іншому випадку постачальник має право не відвантажувати продукцію до отримання оригіналу, що не буде вважатись порушенням умов даного договору та не буде підставою для застосування штрафних санкцій до постачальника.

У відповідності до п. 6.7 договору право власності на продукцію переходить від постачальника до замовника з моменту підписання уповноваженими представниками сторін договору видаткової накладної.

Умовами п.п. 7.1, 7.2 договору встановлено, що вартість та порядок розрахунків зазначається у специфікаціях на кожну партію продукції, з урахуванням відхилень в кількості, передбаченій п. 4.1 цього договору. Загальна сума даного договору не обмежена та складається із сум всіх поставок за даним договором.

Згідно з п. 13.1 даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2018 року.

Положеннями п. 14.10 договору передбачено, що сторони у відповідній специфікації можуть домовитись про інші умови виконання замовлення на поставку продукції. В такому випадку для визначення прав та обов'язків сторін діють умови, що вказані у відповідній специфікації. Такі умови розповсюджуються виключно на партію продукції, яка обумовлена у специфікації.

Із матеріалів справи також вбачається, що 17.10.2017 року між сторонами у справі укладено специфікацію №3 (надалі - специфікація) до договору №АВ-65-17 від 17.07.2017р. у відповідності до якої постачальник зобов'язався передати у власність замовника, а замовник оплатити та прийняти пакувальний матеріал - пакувальні пакети Хліб „ТМ Булкін" Батон нарізний 0,5 кг кількістю 500 тис. шт. ціною 420 грн. з ПДВ.

Згідно зазначеної специфікації за видатковою накладною №АВ-002203 від 15.11.2017р. на суму 19 572,00 грн. (а.с. 22) та видатковою накладною №АВ-002246 від 23.11.2017р. на суму 49 140,00 грн. (а.с. 23) позивачем передано, а уповноваженою особою відповідача отримано пакувальну продукцію у відповідності до довіреностей №1343 від 15.11.2017р. (а.с. 25) та № 1366 від 23.11.2017р. (а.с.26) на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Разом з тим, як стверджує позивач, за видатковою накладною №АВ-002255 на суму 163 548,00 грн. від 27.11.2017р. ПП „АВЕНТИН" було передано у власність ТОВ „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ" пакувальну продукцію.

Зазначена видаткова накладна містить посилання на договір №АВ-65-17 від 17.07.2017р., специфікацію №3 від 17.10.2017р., а також відтиск печатки підприємства відповідача із вказанням: „для податкових накладних".

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Між тим, в порушення вимог ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність факту поставки продукції кількістю 389,4 тис. шт. за видатковою накладною №АВ-002255 від 27.11.2017р. на суму 163548,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що довіреність №1369 від 24.11.2017р. на отримання продукції кількістю 389,4 тис. шт. не являється первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції та не відноситься до розрахункових, платіжних і інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а фіксує лише рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Водночас в матеріалах справи наявний акт звірки, складений сторонами станом на 18.12.2017р., який зокрема, містить відповідний підпис бухгалтера ТОВ „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ", а також відтиск печатки підприємства відповідача в якому також містяться надпис: „для податкових накладних". При цьому, зазначений акт звірки у розумінні бухгалтерського обліку є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між контрагентами.

Отже, суд вважає, що між сторонами у справі відбулась господарська операція за видатковою накладною №АВ-002255 від 27.11.2017р.на суму 163548,00 грн. та відповідна продукція була отримана ТОВ „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ", тоді як доводи відповідача щодо неналежного оформлення вказаної видаткової накладної свідчать про ухилення відповідача від виконання зобов'язань за договором №АВ-65-17 від 17.07.2017р.

Разом з тим, суд враховує те, що відповідачем не заперечується сам факт отримання продукції за видатковою накладною №АВ-002255 від 27.11.2017р. на суму 163548,00 грн., а лише невідповідне її оформлення, тоді як такі неточності були допущені саме ТОВ „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ". Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи наявна видаткова накладна №АВ-001897 від 05.10.2017р. (а.с. 94), яка містить аналогічну печатку із зазначенням відомостей: „для податкових накладних", при цьому за твердженням позивача, вартість поставленої за нею продукції повністю сплачена ТОВ „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ".

Таким чином, недоліки у оформленні первинних документів, а також порушення сторонами порядку проведення поставки та приймання товару, ніяким чином не спростовують здійснену позивачем поставку товару за видатковою накладною №АВ-002255 від 27.11.2017р. та є помилками відповідальних осіб даних підприємств, між тим не є суттєвою обставиною, яка впливає на розрахунки між сторонами, оскільки товар був прийнятий відповідачем.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 2.1 специфікації №3 від 17.10.2017 року встановлено, що замовник зобов'язується оплатити продукцію шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника 100% від вартості продукції не пізніше 30 календарних днів з дати виписки видаткової накладної.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач за фактично отриману продукцію розрахувався частково, сплативши грошові кошти у розмірі 4260,00 грн., а саме: 21.12.2017р. сплатив 2572,00 грн. та 16.01.2018р. - 1688,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою банку (а.с. 28-34), тоді як згідно умов специфікації №3 від 17.10.2017р. видаткова накладна №АВ-002203 від 15.11.2017р. мала бути оплачена - 15.12.2017р, видаткова накладна №АВ-002246 від 23.11.2017р. - 23.12.2017р., а видаткова накладна №АВ-002255 від 27.11.2017р. - 27.12.2017р.

Отже, на момент розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість за договором №АВ-65-17 від 17.07.2017р. у розмірі 228 000,00 грн.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПП „АВЕНТИН" та стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 228 000,00 грн.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, відповідно до п. 10.2 договору за невиконання та/або несвоєчасне виконання замовником умов оплати, що визначені відповідною специфікацією на партію продукції, замовник повинен сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем пені у розмірі 7 754,30 грн. за період прострочення по кожній окремій накладній та з урахуванням умов укладених договорів та здійснених відповідачем проплат, вважає розрахунок позивача вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 780,84 грн. за період прострочення по кожній окремій накладній, вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ПП „АВЕНТИН" та стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 228 000,00 грн., пені у розмірі 7754,30 грн. та 3% річних у розмірі 780,84 грн.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3548,04 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76, 77, 79, 80, 120, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ОДЕСЬКИЙ КОРОВАЙ" (65078, м. Одеса, Малиновський р-н, вул. Генерала Петрова, буд. 14; код ЄДРПОУ 39300003) на користь Приватного підприємства „АВЕНТИН" (08325, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, буд. 26; код ЄДРПОУ 36758943) 228 000/двісті двадцять вісім тисяч/грн. заборгованості, 7754/сім тисяч сімсот п'ятдесят чотири/грн. 30 коп. пені, 780/сімсот вісімдесят/ грн. 84 коп. 3% річних та 3548/три тисячі п'ятсот сорок вісім/грн. 04 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16 квітня 2018 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська