Рішення № 73369738, 16.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2018Справа № 910/2568/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сієста-Шоп»

до 1. Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Старма»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 1) Національний банк України

2) Міністерство фінансів України

про визнання права вимоги та визнання відсутнім права вимоги

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

05.03.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сієста-Шоп» до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Старма» про

- визнання права ТОВ «Сієста-Шоп» вимагати від ТОВ «Старма» сплати суми боргу за кредитним договором № 4С14045И від 04.02.2014 на загальну суму 118.161.653,45 грн., які були сплачені ПАТ КБ «Приватбанк» поручителем за боржника;

- визнання відсутності у ПАТ КБ «Приватбанк» права вимагати від ТОВ «Старма» сплати суми боргу в розмірі 118.161.653,45 грн. за кредитним договором № 4С14045И від 04.02.2014, який був сплачений ПАТ КБ «Приватбанк» поручителем за боржника.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.02.2014 між ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» та ТОВ «Старма» укладений кредитний договір № 4С14045И. В забезпечення виконання даного кредитного договору 04.11.2016 між ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» та ТОВ «Сієста-Шоп» був укладений договір поруки № 4С13497Д/П. 07.11.2016 ТОВ «Сієста-Шоп» як поручитель виконав обов'язок боржника ТОВ «Старма» перед кредитором ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» за кредитним договором, а саме погасив борг в сумі 118.161.653,45 грн. Позивач звертався до відповідачів щодо виконання умов договору, в тому числі письмово, проте відповідачі у встановленому порядку на вказані вимоги не реагували. Вважає, що відповідачі не визнають факт погашення поручителем боргу та факт переходу до поручителя права вимоги за кредитним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/2568/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Національний банк України та Міністерство фінансів України.

Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу; зобов'язано третіх осіб подати в строк до 26.03.2018 письмові пояснення з приводу заявлених позивачем позовних вимог в порядку ст. 168 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 07.03.2018 було направлено відповідачу-1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103045207645 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01004, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-1.

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення рішення.

Відповідач-1 ухвалу суду від 07.03.2018, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 16.03.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103045207645, а отже відповідач мав подати відзив до 03.04.2018.

Відповідач-1 вимог ухвали про відкриття виконавчого провадження у справі від 07.03.2018 станом на 16.04.2018 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 07.03.2018 було направлено відповідачу-2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103045207696 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 49051, м. Дніпро, вул. Б.Хмельницького, 14А, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-2.

Повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103045207696 відповідачу-2 на адресу суду не повернулось, при цьому згідно інформації з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» в мережі Інтеренет вбачається, що 16.03.2018 дане відправлення вручено адресату. Таким чином, відповідач-2 мав подати відзив до 03.04.2018.

Відповідач-2 вимог ухвали про відкриття виконавчого провадження у справі від 07.03.2018 станом на 16.04.2018 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Третьою особою-1 до відділу діловодства суду подано пояснення, відповідно до яких просить в задоволенні позову відмовити повністю. Зазначає, що захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо буде воно порушено чи ні. Позивач не подав жодних доказів та пояснень з приводу того, яким саме чином чи у який спосіб ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Старма» заперечують чи оспорюють факт сплати позивачем 118.161.653,45 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором; не подано доказів, що ПАТ КБ «Приватбанк» вчиняє дії щодо стягнення з ТОВ «Старма» за кредитним договором коштів в сумі 181.161.653,45 грн. Вважає, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає ознакам ефективного засобу захисту та не узгоджується з принципом правової певності та суперечить завданням суду, оскільки в даному випадку фактично предметом спору є встановлення фактів, а не спір про права цивільні. Перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого пава вчиняти не потрібно. При цьому обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням. Позивачем не підтверджено, що сума заборгованості, яка була ним сплачена в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, відповідає повній сумі заборгованості боржника за кредитним договором, яка існувала на дату погашення заборгованості. Тобто не доведено, що поручитель виконав зобов'язання боржника за кредитним договором в повному обсязі.

Третьою особою-2 вимог ухвали про відкриття виконавчого провадження від 07.03.2018 не виконано, письмові пояснення не подано.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сієста-Шоп» (далі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач, кредитор) укладено договір поруки № 4С13497Д/П (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Старма» (код за ЄДРПОУ 38299647) (далі - боржник) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 16.08.2013 № 4С13497Д (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

- кредитним договором від 19.08.2013 № 4С13499Д (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2.

- кредитним договором від 19.08.2013 № 4С13512Д (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-3.

- кредитним договором від 19.08.2013 № 4С13517И (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-4.

- кредитним договором від 19.08.2013 № 4С14045И (далі - кредитний договір 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-5.

Відповідно до п. 17 договору поруки цей договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013, укладеної сторонами.

Спір виник внаслідок того, що позивач як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитним договором-5, а саме погасив борг в загальному розмірі 118.161.653,45 грн., тому у відповідності до ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України став новим кредитором за кредитним договором-5, проте відповідачі не визнають факт погашення заборгованості та факт переходу прав кредитора.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.ч. 1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно копії банківської виписки від 07.11.2016 позивачем перераховано відповідачу-1 кошти в розмірі 118.161.653,45 грн. В рядку «призначення платежу» зазначено: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4С14045И від 04.02.2014 згідно договору поруки № 4С13497Д/П від 04.11.2016.

Відповідачем-1 не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 118.161.653,45 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки № 4С13497Д/П від 04.11.2016.

Направлення позивачем на адресу відповідача-2 проекту угоди № 07/2-11-2016 від 07.11.2016 про визнання боржником виконати зобов'язання за кредитними договорами новому кредитору та претензії № 05.2.11/19-2 від 08.06.2017 з вимогою про сплату боргу за кредитним договором, що залишені без реагування відповідачем-2 не свідчить про невизнання відповідачем-2 прав позивача як нового кредитора.

Посилання позивача на те, що відповідачі не визнають факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або сопорбювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист цих прав або законних інтересів позивача.

Що стосується обґрунтувань щодо заявлених позовних вимог по відношенню до відповідача-1, то позивачем не надано пояснень, якими саме діями чи бездіяльністю ПАТ «КБ «Приватбанк» порушує його права та інтереси.

Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними, невизнаними чи оспорбюваними з боку визначених ним відповідачів.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Одним із способів захисту прав та охоронюваних інтересів згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України є визнання наявності або відсутності прав.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Крім цього, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сієста-Шоп» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова