Постанова № 73363374, 13.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року

м. Харків

справа № 643/6936/17

провадження № 22-ц/790/879/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Коваленко І.П.,

суддів: Овсяннікової А.І., Сащенко І.С.,

за участі секретаря: Дмитренко А.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біфель» про розірвання договору та визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року (в складі судді Короткого І.П.),

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Біфель», в якому просив розірвати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року, та скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Біфель».

В обгрунтування позову вказував, що 28.01.2014 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною О.Г. за № 140. За умовами вказаного договору позивач передає, а відповідач приймає нежитлові приміщення загальною площею 918,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ 3-4, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а відповідач повинен сплатити позивачу 481000 грн. до 28.01.2017 року. Проте відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав та не сплатив позивачу вартість вказаних нежитлових приміщень. Позивач просить суд розірвати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «БІФЕЛЬ», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною О.Г. за № 140, скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на вказані нежитлові приміщення та визнати за позивачем право власності на вказані нежитлові приміщення.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 - задоволені частково.

Розірвано договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «БІФЕЛЬ», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною О.Г. за №140.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «БІФЕЛЬ» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 640 гривень.

Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся на це рішення з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати та ухвали нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи, апелянт зазначив, що сплатив кредитору за договором поруки за боржника ОСОБА_1 у повному обсязі заборгованість за договором від 15 грудня 2010 року купівлі-продажу нежитлової будівлі літ.«З-4», у зв'язку з чим до нього перейшли всі права кредитора у відповідному зобов'язанні, які існували у продавця ТОВ «ФІНВЕСТБУД», однак позивач ОСОБА_1 продовжує ухилятися від виконання своїх обов'язків - оплати за придбану нежитлову будівлю.

Зазначає, що в провадженні Московського районного суду м. Харкова знаходиться провадження, предметом спору є нерухоме майно, в тому числі і нежитлові приміщення, які є частиною вимог, заявлених у даній справі.

На думку апелянта, відповідно до обставин даної справи до договору купівлі-продажу від 28 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Біфель» не може бути застосовано положення ст. 651 ЦПК України, як до правочину, який був вчинений для досягнення інших цілей, ніж передбачені предметом договору купівлі-продажу, а отже ОСОБА_1, який наполягав на розірванні цього договору на підставі того, що був позбавлений отримання грошових коштів за продаж частини будівлі, не був позбавлений того, що не розраховував отримати при укладенні фіктивного правочину.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 28.01.2014 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною О.Г. за №140. За умовами вказаного договору позивач передає, а відповідач приймає нежитлові приміщення загальною площею 918,6 кв.м. в нежитловій будівлі літ 3-4, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а відповідач повинен сплатити позивачу 481000 грн. до 28.01.2017 року. Проте відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав та не сплатив позивачу повну вартість вказаних нежитлових приміщень, а сплатив лише частину вартості у сумі 64500 грн.

Ці обставини підтверджуються договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.01.2014 року, випискою з рахунку відповідача у ПАТ «Укрбізнесбанк».

Згідно статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" повторює, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ), має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1 (див. Broniowski v. Poland, N 31443/96, пар. 98

Також, у рішенні «Іван Панченко проти України» суд зазначає, що заявник може заявляти про порушення статті 1 Першого протоколу тільки в тій мірі, в якій оскаржувані рішення стосуються його або її «майна» в сенсі цього положення. «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, щодо яких заявник може стверджувати, що він або вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (див. рішення у справі «Копескі проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), що наводилося вище, п. 35). «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія і повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судове рішення (там само п. 49).

З матеріалів справи вбачається, що 15 грудня 2010 року між ТОВ «ФІНВЕСТБУД» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі продажу нежитлової будівлі літ. 3-4 за адресою АДРЕСА_1. Продаж вчинено за 5500000 грн., які покупець ОСОБА_1 повинен сплатити до 30 грудня 2011 року.

14 січня 2011 року між ТОВ «ФІНВЕСТБУД» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №4473-ПР, відповідно до якого останній поручився за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року. Строк дії договору до 31 грудня 2018 року.

Умовами договору передбачено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

ОСОБА_2 зазначав, що саме ним сплачено ТОВ «ФІНВЕСТБУД» за ОСОБА_1 5500000 грн.

Крім того, ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_1 продовжує і на сьогоднішній день ухилятися від виконанню своїх обов'язків за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, оплата за придбану нежитлову будівлю не здійснена. ОСОБА_1 поділив придбане ним приміщення на окремі частини, які переоформив шляхом укладання договорів- купівлі продажу від 28 січня 2014 року на підконтрольні йому господарські товариства ТОВ «РАО 777», TOB «СОХАЙЖИ», TOB «СУВА» та ТОВ «БІФЕЛЬ», в яких йому належить 77 відсотків статутного капіталу кожного з цих господарських товариств. Позови ОСОБА_1 до підконтрольних йому юридичних осіб про розірвання правочинів подані з метою отримання вже нових об'єктів нерухомого майна.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подано позов до ОСОБА_1, ТОВ «РАО 777», ТОВ «СОХАЙЖИ», ТОВ «СУВА». ТОВ «БІФЕЛЬ» про визнання правочинів недійсними та визнання права власності, в якому просить визнати недійсними договори купівлі - продажу, укладеного між ТОВ «ФІНВЕСТБУД» та ОСОБА_1 від 15 грудня 2010 року, визнати недійсними договори купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28 січня 2014 року, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «РАО 777», ТОВ «СОХАИЖИ, ТОВ «СУВА», ТОВ «БІФЕЛЬ» та визнати права власності як на всю нежитлову будівлю, так і на окремі її нежитлові приміщення літ. 3-4 за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи наявність спору про право стосовно одного і того ж об'єкту, суд приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384 ЦПК України, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біфель» про розірвання договору та визнання права власності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1(паспорт НОМЕР_3, виданий 31 серпня 2006 року Оболонським РУ ГУ МВС України в міста Києві, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2( паспорт НОМЕР_4, виданий 07 жовтня 2003 року МВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області,зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судовий збір у сумі 9504 грн.

Постанова апеляційного суду набирає сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 квітня 2018 року.

Головуючий - І.П. Коваленко

Судді - А.І. Овсяннікова

І.С. Сащенко