Вирок № 73362744, 20.02.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.02.2018 Справа №607/15300/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Базана Л.Т.

при секретарі с/з ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12017210010002819 про обвинувачення

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, пенсіонера, одруженого, непрацюючого, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4, в силу ст.89 КК України такого, що раніше не судимого,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

за участю: прокурора – Середзінського І.В., потерпілої – ОСОБА_3, обвинуваченого – ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Так, 26 серпня 2017 року близько 07 год. 10 хв. обвинувачений ОСОБА_2, як водій, керуючи технічно-справним автомобілем НОМЕР_1, рухався по проспекту Злуки м.Тернополя у напрямку перехрестя із вул.Текстильною-Лозовецькою-Збаразької із швидкістю близько 40 км/год, де в порушення вимог п. 2.3. (б, д) ПДР України під час керування, під’їжджаючи до пішохідного переходу, що розташований неподалік будинку №1 по проспекту Злуки м.Тернополя та позначений дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 ПДР України і відповідною дорожньою розміткою, маючи об’єктивну можливість завчасно його виявити, не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, завдавати шкоди життю та здоров’ю громадян, всупереч п.18.1 ПДР України не вжив своєчасно заходів до зменшення руху керованого ним транспортного засобу аж до повної зупинки, щоб дати дорогу пішоходу, а продовжив рух, вчинивши ДТП, а саме наїхавши на пішохода ОСОБА_3, яка переходила у темпі спокійного кроку проїзну частину дороги по вищенаведеному пішохідному переході справа наліво відносно руху т/з, правою передньою частиною керованого т/з.

В результаті вказаної ДТП, пішохід ОСОБА_3 отримала наступні середньої тяжкості тілесні ушкодження: закриту травму грудної клітки у вигляді переломів 7 і 10 хребців грудного відділу хребта без порушення функції спинного мозку, перелом руків’я грудини та вивих переднього відрізка (хрящової частини) 2 правого ребра із забиттям органів середостіння та легень і м’яких тканин передньої грудної стінки, забиття м’яких тканин лівих сідничної ділянки та стегна і гомілки.

Порушення обвинуваченим ОСОБА_2, як водієм, вимог п.п. 2.3 (б, д), 18.1. ПДР України перебуває у прямому причинному зв’язку із настанням даної ДТП та спричиненням середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_3

Допитаний обвинувачений ОСОБА_2 під час судового розгляду свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України визнав повністю за обставин, які наведені в обвинувальному акті, щиро розкаявся та в судовому засіданні пояснив, що 26 серпня 2017 року близько 07 год. 10 хв. він, як водій, керуючи автомобілем «Ауді 100», рухався по проспекту Злуки м.Тернополя у напрямку перехрестя із вул.Текстильною-Лозовецькою-Збаразької із швидкістю близько 40 км/год, де під’їжджаючи до пішохідного переходу, що розташований неподалік будинку №1 по проспекту Злуки м.Тернополя та позначений дорожніми знаками і відповідною дорожньою розміткою, унаслідок власної неуважності вчинив ДТП, а саме наїхав на пішохода ОСОБА_3, яка переходила у темпі спокійного кроку проїзну частину дороги по вищенаведеному пішохідному переході, у результаті чого остання отримала тілесні ушкодження. Про вчинене шкодує.

Суд, з’ясувавши думку учасників судового розгляду щодо визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню та порядку їх дослідження, згідно ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, з’ясувавши при цьому, чи правильно розуміють обвинувачений та інші учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини у апеляційному порядку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ч.1 ст.286 КК України – порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься злочинів невеликої тяжкості, вчинених з необережності, особу винного, який не вперше притягується до кримінальної відповідальності, однак вважається в силу ст.89 КК України таким, що раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, є особою пенсійного віку, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, зокрема до обставин, що пом’якшують покарання, суд відносить повне визнання обвинуваченим вини, щире каяття.

Зважаючи на наведене, а також враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, відсутність обтяжуючих покарання обставин, думку потерпілої, яка не наполягала на суворій мірі покарання для обвинуваченого, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_2 слід призначити покарання у межах санкції статті обвинувачення ближче до нижчої її межі, а саме у виді штрафу зі стягненням в дохід держави, однак без позбавлення права керувати транспортними засобами, що буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження нових злочинів.

Разом з тим, 07 вересня 2017 року набрав чинності Закон України «Про амністію у 2016 році», відповідно до п.в ст.1 якого, окрім зазначеного іншого, звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст.12 КК України, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

За ст.12 КК України злочин, що вчинений ОСОБА_2 відноситься до злочинів невеликої тяжкості, вчинених з необережності та даний обвинувачений не підпадає під перелік осіб, зазначених у ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році» та ст.4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», до яких амністія не застосовується.

Водночас встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 на день набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році» досяг пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що стверджується посвідченням ААІ №132908, виданим 15 червня 2015 року, виданим управлінням ПФУ в м.Тернополі.

Таким чином, суд, на основі аналізу вищенаведених обставин, приходить до висновку, що обвинуваченого ОСОБА_2 на підставі п.ґ ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» слід звільнити від відбування покарання за даним вироком.

У кримінальному провадженні прокурором в інтересах держави в особі фінуправління ТМР заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_2 витрат на лікування потерпілої від злочину, який слід вирішити наступним чином.

Згідно ч.1 ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Таким чином суд вважає, що цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі фінуправління ТМР, з урахуванням повного його визнання обвинуваченим, підлягає до задоволення шляхом стягнення з обвинуваченого ОСОБА_2 в користь фінуправління ТМР слід стягнути 10 294, 68 грн. витрат на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_3, за наступними реквізитами: р/р 31413544700002 в ГУДКУ в Тернопільській області, код 24060300, код ЄРДПОУ 37977726, МФО 838012, призначення платежу «Інші надходження».

Речові докази, саме: автомобіль НОМЕР_1, що повернутий ОСОБА_2 та правий жіночий босоніжок бежевого кольору, що повернутий ОСОБА_3 необхідно залишити у розпорядженні останніх.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд –

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначити йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді штрафу в розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 (три тисячі чотириста) грн. без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Звільнити ОСОБА_2 на підставі п.ґ ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від відбування покарання за даним вироком.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі фінуправління ТМР про стягнення з ОСОБА_2 витрат на лікування потерпілої від злочину – задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 в користь фінуправління ТМР слід стягнути 10 294, 68 грн. витрат на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_3, за наступними реквізитами: р/р 31413544700002 в ГУДКУ в Тернопільській області, код 24060300, код ЄРДПОУ 37977726, МФО 838012, призначення платежу «Інші надходження».

Речові докази, саме: автомобіль НОМЕР_1, що повернутий ОСОБА_2 та правий жіночий босоніжок бежевого кольору, що повернутий ОСОБА_3 – залишити у розпорядженні останніх.

Апеляція на вирок може бути подана до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти діб з моменту його проголошення.

Копії вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Головуючий суддяОСОБА_4