Постанова № 73362658, 10.04.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 652/203/17 Головуючий в І інстанції: Дригваль В.М.

Номер провадження: №22-ц/791/32/18 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року Апеляційний суд Херсонської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Майданіка В.В.

суддів: Кутурланової О.В.,

Орловської Н.В..

секретар Цвєткова І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 19 червня 2017 року, у складі судді Дригваль В.М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

25 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Просила стягнути 400343,44грн, з яких 253642,07грн - сума основного боргу, 133671,78 грн - проценти за користування коштами, 13029,59 грн - 3% річних від суми боргу за період прострочення.

На обґрунтування позову зазначила, що за договором позики від 01.08.2014 року, укладеним між нею та відповідачем у простій письмовій формі, вона передала відповідачу грошові кошти в сумі 9460 доларів США, які останній зобов'язався повернути їй до 01.08.2015 року. Однак відповідач свій вказаний обов'язок не виконав, а тому має повернути їй суму боргу в розмірі 9460 доларів США, що еквівалентно 253642,07 грн (з розрахунку 26,812058 грн за 1 долар США згідно офіційному курсу НБУ станом на 18.04.2017 року). Розмір процентів за договором встановлений не був, а відтак підлягають застосуванню положення ч.1 ст.1048 ЦК про сплату позикодавцю процентів в розмірі облікової ставки НБУ за весь період користування коштами з 01.08.2014 року по 18.04.2017 року - 4985,51 доларів США, що еквівалентно 133671,78 грн (з розрахунку 26,812058 грн за 1 долар США згідно офіційному курсу НБУ станом на 18.04.2017 року). Крім того, відповідач повинен сплатити за ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних від суми боргу за весь період прострочення з 02.08.2015 року по 18.04.2017 року (625 днів), розмір яких складає 485,96 доларів США (9460 х 3% х 625/ 365), що еквівалентно 13029,59 грн (з розрахунку 26,812058 грн за 1 долар США згідно офіційному курсу НБУ станом на 18.04.2017 року).

Заочним рішенням суду від 19 червня 2017 року позов був задоволений. З відповідача на користь позивача було стягнуто суму основного боргу в розмірі 9460 доларів США, що еквівалентно 253642,07 грн, відсотків за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ у розмірі 4985,51 доларів США, що еквівалентно 133671,78 грн, а також 3% річних від простроченої суми в розмірі 485,96 доларів США, що еквівалентно 13029,59 грн, а всього стягнуто 14931,47 доларів США, що еквівалентно 400343,44 грн Також з відповідача на користь держави було стягнуто судовий збір в розмірі 4003,43 грн.

Ухвалою суду від 07 серпня 2017 року було залишено без задоволення заяву відповідача про перегляд заочного рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане заочне рішення суду скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права і неповне з'ясування обставин справи. Зокрема вказав, що суд в порушення норм процесуального права розглянув справу за його відсутності, не врахувавши, що він був на амбулаторному лікуванні. Також зазначив, що суд, стягуючи з нього досить значну суму, не зробив це у відкритому судовому засіданні за його присутності, не вислухавши його пояснення, не дослідивши за його участю докази, не розглянувши його клопотання.

Відповідно до п.6 Розділу XV "Перехідні положення" Конституції України до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені законом.

Указом Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" було постановлено ліквідувати Апеляційний суд Херсонської області та утворити Херсонський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Херсонську область, з місцезнаходженням у місті Херсоні.

Однак, згідно з п.3 Розділу XІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що набрав чинності з 30.09.2016 року, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Також, відповідно до п.8 ст.1 Розділу XІІІ "Перехідні положення" ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Враховуючи наведене, оскільки Херсонський апеляційний суд як новоутворений суд свою роботу ще не розпочав, то до утворення останнього його повноваження продовжує здійснювати Апеляційний суд Херсонської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на наступних підставах.

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається таке.

Згідно з копією розписки від 01.08.2014 року відповідач ОСОБА_2 взяв у борг у позивачки ОСОБА_3 9460 доларів США, які зобов'язується повернути 01.08.2015 року(а.с.4).

Оригінал розписки був оглянутий та досліджений 10.10.2017 року при апеляційному розгляді справи (а.с.92).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що отримання відповідачем від позивача на строк до 01.08.2015 року суми боргу (позики) в розмірі 9460 доларів США (що за курсом НБУ еквівалентно 253642,07 грн) підтверджується наданою розпискою, що сума позики не повернута, а тому підлягає поверненню разом з процентами в розмірі 4985,51 грн (що за курсом НБУ еквівалентно 133671,78 грн) за весь період користування коштами з 01.08.2014 року по 18.04.2017 року, 3% річних від суми боргу в сумі 485,96 доларів США (що еквівалентно 13029,59 грн).

Однак, до такого висновку суд прийшов при неповному з'ясуванні обставин справи та порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, що згідно з п.п.1 та 4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ст.1047 вказаного Кодексу: договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч.1); на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2).

Згідно ст.1048 вказаного Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч.1); договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками (ч.2).

Відповідно до положень ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані ним у меншій кількості, ніж встановлено договором; якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Згідно ст.545 ЦК України: прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі (ч.1); якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові; у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (ч.2); наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Отже, зі змісту вказаних норм закону вбачається, що наявність у кредитора (позивача) на руках оригіналу розписки, а також відсутність розписки кредитора про повернення боргу свідчить про невиконання боржником (відповідачем) свого зобов'язання.

Натомість, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця.

Саме це і зробив відповідач, заперечуючи проти позову.

Суть його заперечень (при апеляційному розгляді справи 12 вересня та 10 жовтня 2017 року, в клопотанні від 07.12.2017 року про призначення почеркознавчої експертизи (а.с.115)), хоча і дещо плутаних та суперечливих, зводились до того, що між ним та позивачем дійсно мали місце відносини щодо позики, він отримав від позивача шість тисяч доларів США, борг повернув з надлишком, віддавши одинадцять тисяч доларів США. Вказану розписку про отримання від позивача в борг 9460 доларів США він не підписував.

Відповідач подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, пояснивши, що суд першої інстанції в порушення процесуального закону не забезпечив проведення такої експертизи на предмет дослідження справжності його підпису та почерку у відповідній розписці про взяття ним у борг в ОСОБА_3 9460 доларів США.

Ухвалою апеляційного суду від 08.12.2017 року (а.с.119, 120-121) така експертиза була призначена, проте не була проведена з вини позивача, оскільки ним не був наданий на дослідження оригінал боргової розписки.

Так, у своїх клопотаннях від 19.12.2017 року (а.с.129) та від 05.02.2018 року (а.с.150) експерт, крім іншого, просив надати оригінал боргової розписки від 01.08.2014 року. Вільні зразки почерку та підпису відповідача, про що клопотав експерт, ОСОБА_2 були надані. Проте, оригінал боргової розписки позивачем так і не був наданий, не зважаючи на попередження її судом у відповідних листах від 10.01.2018 року (а.с.131) (вручений позивачу згідно повідомлення про вручення поштового відправлення 13.01.2018 року) та від 07.02.2018 року (а.с.152) (вручений позивачу згідно повідомлення про вручення поштового відправлення 07.02.2018 року) про те, що зазначене може унеможливити проведення експертизи, наслідком чого може бути відмовлено у визнанні факту того, що підпис та рукописний текст на зазначеній розписці було вчинено особисто відповідачем. В останньому листі від 07.02.2018 року суд запропонував позивачу надати оригінал розписки чи клопотання про його витребування до 23.02.2018 року, однак цього зроблено не було.

Це стало підставою для винесення 12.03.2018 року за №566-ПТ експертом повідомлення про неможливість проведення експертизи (а.с.155-157) та повернення матеріалів справи до суду. Тобто, вважається, що експертиза не була проведена з вини позивача, оскільки ним не був наданий на дослідження оригінал боргової розписки. При цьому не може бути прийнято до уваги несплата відповідачем вартості проведення експертизи, оскільки судом цього від відповідача не вимагалось в першу чергу з огляду на те, що першочерговим завданням стояло витребування у позивача оригіналу боргової розписки. Лише після цього перед позивачем було б поставлено питання про сплату вартості експертизи. Крім того, зазначена експертом у клопотанні від 05.02.2018 року сума вартості експертизи в 900,48 грн не є такою, що підлягає сплаті за проведення ідентифікаційного дослідження, як було зазначено в ухвалі суду про призначення експертизи, а підлягає сплаті лише за дослідження застосування технічних засобів виконання рукописних записів (підписів), а саме способу нанесення зображення документу. А, як вказав експерт, оплата за проведення ідентифікаційного дослідження буде надана додатково та складати іншу суму у розмірі середньої складності експертизи (лише при наданні оригіналу розписки).

Слід також зазначити і таке.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України:

--- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3);

--- кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4);

--- суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (ч.5).

Згідно ст.81 ЦПК України:

--- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1);

--- докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5);

--- суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.7).

Відповідно до положень ст.83 ЦПК України:

--- сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч.1);

--- позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч.2);

--- відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч.3);

--- докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8).

За положеннями ст.84 ЦПК України:

--- учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (ч.1);

--- у клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (ч.2).

Лист від 20.01.2018 року адвоката ОСОБА_4, діючого в інтересах позивача (про необхідність згідно ч.3 ст.84 ЦПК України витребовування у позивача оригіналу розписки ухвалою суду, а не листом тощо) (а.с.136), свідчить про те, що сторона позивача невірно тлумачить для себе повноваження суду і учасників справи. Це призвело до того, що сторона позивача вважає, що саме суду необхідно доводити обставини. Але це не відповідає процесуальному законодавству, це потрібно, зокрема позивачу. Саме позивач звернулась до суду з позовом про стягнення боргу і вона повинна довести певні обставини, надавши для цього наявні в неї докази. А суд в цій ситуації має сприяти у витребовуванні доказів.

Тобто, не суд повинен просити чи вимагати від позивача подати наявний в нього доказ, а навпаки, саме позивач повинен, виходячи з принципу диспозитивності, надати цей доказ.

При цьому суд роз'яснював позивачу положення норм ЦПК України (ч.1 ст.109, ст.ст.81, 83, 84 ЦПК України) щодо цього, однак позивач не сприйняла цього. Зважаючи на зазначення представника позивача про знаходження оригіналу розписки в матеріалах кримінального провадження, суд роз'яснив в зазначеному вище листі від 07.02.2018 року право позивача клопотати про витребування розписки в органу досудового слідства, однак цього зроблено не було. При цьому в зазначеному вище листі від 07.02.2018 року суд роз'яснив позивачу, що згідно ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази з власної ініціативи.

Позиція сторони позивача у цій справі, з огляду на зазначене, не є конструктивною в питанні виконання процесуальних обов'язків щодо доказування певних обставин, надання доказів. Замість того, щоб надати доказ, а саме оригінал розписки, чи клопотати про його витребування з органу досудового слідства, надавши докази вжиття заходів щодо отримання розписки самостійно, тобто виконати свої процесуальні обов'язки, передбачені ч.ч.3, 4 ст.12, ч.ч.1 і 5 ст.81, ч.ч.1 і 8 ст.83, ч.ч.1 і 2 ст.84 ЦПК України, сторона позивача, помилково тлумачачи положення ЦПК України, безпідставно намагається змусити суд витрачати час на здійснення процесуальних дій, які він не повинен здійснювати, більш того, які він не може здійснювати з власної ініціативи. При цьому сторона позивача безпідставно вважає, що це нібито потрібно суду. Така позиція сторони позивача складає враження, що його цікавить не суть вирішення спору, а намагання змусити суд "працювати зайвий раз" у ситуації, яка цього зовсім і не вимагає, адже позивач може просто подати наявний в неї доказ або клопотати про його витребування.

Після повернення 19.03.2018 року з експертної установи матеріалів справи ухвалою суду від 19 березня 2018 року (а.с.158) було поновлено провадження у справі, справу було призначено до розгляду на 10.04.2018 року о 09-45 годині в приміщенні Апеляційного суду Херсонської області. Згідно повідомленню про вручення поштового відправлення позивач та її представник отримали судові повістки відповідно 22 та 23 березня 2018 року (а.с.160, 161). Проте, в судове засідання вони не з'явилися і про причину неявки не повідомили. У зв'язку з цим відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції продовжив розгляд справи за відсутності позивача та/або її представника.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено належними доказами обставини (передачу відповідачу за розпискою від 01.08.2014 року позики в розмірі 9460 доларів США), на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Отже, на підставі п.п.1 та 4 ч.1 ст.376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові, відповідно апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки при поданні апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір в сумі 4404,00грн. (а.с.64), то вказана сума як судові витрати підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ч.ч.3, 4 ст.12, ч.ч.1 і 5 ст.81, ч.ч.1 і 8 ст.83, ч.ч.1 і 2 ст.84, ст.ст.367, 374, 376 ЦПК України, ст.ст.545, 1046-1048, 1051 ЦК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 19 червня 2017 року скасувати й ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 4404,00грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання безпосередньо до Верховного Суду касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 12 квітня 2018 року.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська