Рішення № 73362345, 23.03.2018, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №667/1920/16-ц

Пров. №2/766/3626/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2018

Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючий суддя – Гаврилов Д.В.,

секретар – Смоленська Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила визнати недійсним договір дарування 3/4 частин домоволодіння №60 по вул. Сумській в м. Херсоні, укладений 11.02.2014 року між позивачем та відповідачем та зняти в Державному реєстрі прав на нерухоме майно реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану частину домоволодіння.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу належали 3/4 частини домоволодіння №60 по вул. Сумській в м. Херсоні. Позивач та відповідач знайомі з 2007 року. Позивач зазначає, що ОСОБА_2 ввійшла до неї в довіру, пообіцяла доглядати її, поховати, постійно давати гроші на продукти харчування, оплачувати за комунальні послуги, купувати необхідні ліки. Сторони 11.02.2014 року нотаріально посвідчили договір, який як вважала позивач є договором довічного утримання. Від соціального працівника позивач дізналась, що вона підписала договір дарування 3/4 частин належного їй домоволодіння. Відповідач забрала у позивача всі документи на домоволодіння, розрахункові книжки за комунальні послуги, закрила кімнату в якій знаходилися речі позивача. Позивач вказує, що відповідач не є її родичкою і наміру дарувати їй 3/4 частини домоволодіння у позивача не було, а через свій похилий вік, стан здоров'я та поганий зір позивач помилилась щодо правової природи договору, прав та обов'язків сторін, вважаючи, що сторони укладають договір довічного утримання. Договір дарування не відповідав фактичному волевиявленню позивача. На підставі викладеного, вважає, що спірний договір необхідно визнати недійсним.

Ухвалою від 31.03.2016 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 3/4 частини домоволодіння №60 по вул. Сумській в м. Херсоні, яка належить ОСОБА_4.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Відповідач та її представник в судовому засіданні проти позову заперечували, надали письмові заперечення проти позову. Додатково пояснили суду, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження викладених нею обставин. Позивач не мала наміру укладати договір довічного утримання, оскільки в 2014 році склала заповіт, за яким заповідала відповідачу 3/4 частини житлового будинку №60, який розташований по вул. Сумській в м. Херсоні. Договір дарування був укладений за ініціативою позивача і його укладення відповідало її внутрішній волі.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, подала клопотання про розгляд справи без її участі та просила відмовити у задоволенні позову за необґрунтованістю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що 11.02.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування частки житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язалась передати а ОСОБА_2 прийняла в дар належні позивачу 3/4 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських та побутових будівель та споруд під номером 60, який знаходиться в м. Херсоні, вулиця Сумська. Після укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_1 продовжує проживати в будинку, сплачує комунальні платежі, іншого житла не має, фактично передача частки будинку відповідачу не відбулась.

Відповідно до довідки Територіального центру соціального обслуговування Корабельної районної у м. Херсоні ради ОСОБА_1 є користувачем соціальних послуг відділення соціальної допомоги вдома з 06.10.2010 року на підставі заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

З роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, її стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору дарування.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надали пояснення, що ОСОБА_1 є їхньою сусідкою, особою похилого віку, з відповідачем познайомилася у церковному хорі, родинних відносин з нею не мала. Під час зустрічей постійно наголошувала, що шукає людину, яка б погодилась доглядати її, а вона в свою чергу укладе договір довічного утримання. Про те, що вона уклала договір дарування замість договору довічного утримання дізналася від соціального працівника.

До пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суд відноситься критично, оскільки з їх пояснень не можливо чітко та однозначно зрозуміти природу вчиненого правочину та не можливо зрозуміти яких саме наслідків правочину бажали сторони.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, оскільки під час його укладення у позивача було відсутнє волевиявлення безоплатної передачі майна у власність ОСОБА_2, так як будь-яке інше житло у позивача відсутнє, вона є особою похилого віку та сама потребує допомоги.

Керуючись ст. ст. 203, 204, 215, 229, 717 ЦК України, ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Визнати недійним договір дарування ? частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд під номером 60 по вул. Сумській у місті Херсоні, укладений 11.02.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 126.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

СуддяОСОБА_9