Постанова № 73357436, 11.04.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 537/4791/16-ц Номер провадження 22-ц/786/624/18Головуючий у 1-й інстанції Сьоря С. І. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Кривчун Т.О., Бондаревської С.М.

за участю секретаря Філоненко О.В.

імена (найменування) сторін:

позивач: ОСОБА_2

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області, ухваленого 21 грудня 2017 року в приміщенні суду у м. Кременчук, у складі судді Сьоря С.І., повний текст рішення складено 29 грудня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом та просив визнати незаконним та скасувати розпорядження начальника виробничого підрозділу «Полтавська вагонна залізниця» № 38/ОС від 17.03.2016 року про припинення із ним трудового договору (контракту), поновити його на роботі на посаді екіпірувальника другого розряду цеху екіпірування пасажирських вагонів станції Кременчук, стягнути з ПАТ «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.03.2016 року по дату ухвалення рішення та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що він тривалий час працював на посаді екіпірувальника другого розряду цеху екіпірування пасажирських вагонів станції Кременчук виробничого підрозділу «Полтавська вагонна дільниця» регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Розпорядженням начальника виробничого підрозділу «Полтавська вагонна залізниця» № 38/ОС від 17.03.2016 року про припинення трудового договору його звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, а саме відсутність на роботі 02.02.2016 року більше трьох годин без поважних причин. Копію розпорядження і трудову книжку отримано лише 03.09.2016 року поштою.

Вважає звільнення незаконним, оскільки причини відсутності його на робочому місці є поважними, а саме хвороба, крім цього внаслідок його відсутності жодної шкоди відповідачеві заподіяно не було, звільнення проведено без згоди вищого виборного органу професійної спілки, як того вимагає ст. 252 КЗпП, і повинно було здійснюватися керівником підприємства, а не керівником структурного підрозділу.

Внаслідок неправомірного, на його думку, звільнення він не отримував заробітної плати, були порушені його трудові права, що призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв‘язків. Моральну шкоду, завдану йому внаслідок незаконного звільнення, оцінює у 10000 гривень.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, місцевий суд виходив з того, що відповідачем було порушено трудові права позивача, проте останній звернувся до суду із пропуском строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2, просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вказував, що відповідачем порушено його трудові права. Проте, строк на звернення до суду за захистом своїх прав ним не пропущено, оскільки вказаний позов подано до суду у місячний строку з дня вручення йому копії наказу про звільнення та трудової книжки.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі не відповідає вказаним вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_2 наказом № 904 від 01.05.2001 року прийнятий по переведенню з ДОП-4 оглядачем вагонів 5-го розряду в цех огляду і поточного ремонту вагонів станції Кременчук Полтавської вагонної дільниці Південної залізниці. 14.04.2004 року йому присвоєно кваліфікацію старшого оглядача вагонів 6 розряду. 01.02.2007 року ОСОБА_2 переведений старшим оглядачем-ремонтником вагонів 6 розряду згідно наказу № 69/ос від 31.01.2007 року.

07.07.2012 року Полтавська вагонна дільниця Південної залізниці переіменована на відокремлений підрозділ «Полтавська вагонна дільниця» державного підприємства «Південна залізниця».

Наказом 168/ос від 03.11.2014 року ОСОБА_2 переведений екіпірувальником 2-го розряду в цех екіпірування пасажирських вагонів Кременчук.

01.12.2015 року державне підприємство «Південна залізниця» реорганізоване шляхом злиття у ПАТ «Українська залізниця» та утворено регіональну філію «Південна залізниця».

Відокремлений підрозділ «Полтавська вагонна дільниця» ДП «Південна залізниця» 01.12.2015 року реорганізоване у виробничий підрозділ «Полтавська вагонна дільниця» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_2, останній неодноразово заохочувався за підсумками роботи.

Письмовими доказами підтверджується та не заперечується сторонами, що позивач за час роботи мав одне стягнення у вигляді догани, а саме наказом від 05.01.2016 року №1/Д ОСОБА_2 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани за порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку, яке виразилося у відсутності на роботі протягом робочої зміни 5 годин 40 хв.

Наказом (розпорядженням) начальника виробничого підрозділу «Полтавська вагонна дільниця» ОСОБА_3 № 38/ОС від 17.03.2016 року про припинення трудового договору, ОСОБА_2 звільнено з посади екіпірувальника 2-го розряду цеху екіпірування пасажирських вагонів станції Кременчук ІІ гр. за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, а саме, відсутність на роботі 02.02.2016 року більше 3-х годин без поважних причин.

Відповідно до вказаного розпорядження ОСОБА_2 нарахована компенсація за 9 днів відпустки.

Листами комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» управління охорони здоров‘я виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 874/19б від 19.12.2016 року та від 22.05.2017 року за № 377/19б повідомлено суд, що 02.02.2016 року ОСОБА_2 був оглянутий лікарем загальної практики сімейним лікарем закладу ОСОБА_4, йому був встановлений діагноз та виявлені ознаки тимчасової непрацездатності.

Відповідно до належним чином засвідченої копії книги запису викликів лікарів додому, 02.02.2016 року о 10 годині лікар викликався до хворого ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Показаннями свідка ОСОБА_5 також підтверджується, що ОСОБА_2 02.02.2016 року двічі звертався за медичною допомогою у зв‘язку з поганим самопочуттям та саме з цієї причини повернувся 02.02.2016 року з роботи додому.

Враховуючи викладене, встановлені обставини справи місцевий суд прийшов до висновку, що надані позивачем та досліджені судом докази містять достатні дані, які свідчать про те, що 02.02.2016 року ОСОБА_2 перебував в стані тимчасової непрацездатності внаслідок хвороби та наявність такого стану, згідно вимог чинного законодавства, є поважною причиною для відсутності працівника на роботі, а тому 02.02.2016 року ОСОБА_2 вчинив прогул із поважних причин.

Такий висновок місцевого суду сторонами не оспорюється.

Проте, встановивши факт порушення трудових прав ОСОБА_2, місцевий суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні його позовних вимог у зв‘язку із пропуском строку звернення до суду.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений з роботи 17.03.2016 року, останній отримав копію наказу про звільнення та трудову книжку 03.09.2016 року, а з даним позовом звернувся до суду 03.10.2016 року.

Відповідно до ОСОБА_5 від 17.03.2016 року, що складений о 13-50 годині заступником начальника ВП «Полтавська вагонна дільниця» ОСОБА_6, начальником сектору кадрів ОСОБА_7, юрисконсультом ОСОБА_8, засвідчено, що ОСОБА_2 відмовився від підпису про ознайомлення з наказом № 38/ОС від 17.03.2016 року про припинення трудового договору, відмовився отримувати вказаний наказ, відмовився отримувати трудову книжку та ставити підпис про її отримання у особовій картці.

Таким чином, відповідачем доведено факт відмови позивача від ознайомлення з наказом про звільнення, а не факт його ознайомлення з ним. Фактично, доказами по справі підтверджено, що ОСОБА_2 отримував копію наказу про звільнення 03 вересня 2016 року. Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б вказували на те, що позивач отримав наказ про звільнення та ознайомився із ним раніше зазначеної дати.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Таким чином, законодавство визначає початок перебігу строку звернення до суду лише з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Будь-які інші юридичні факти не тягнуть за собою початок перебігу даного строку.

За таких обставин, висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_2А, звернувся до суду із пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України місячного строку є помилковим.

Згідно з нормами ч.ч. 1, 3, 5 ст. 235 КЗпП України, в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов‘язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно п. 5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8, визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Розрахунок середнього заробітку:

Середня кількість робочих днів за січень – лютий 2016 року: (19+21)/2 = 20.

4038,65 грн. / 20 роб. днів = 201,93 грн./день.

517 роб. днів * 201,93 грн./день = 104 397,81 грн.

Заява про поновлення на роботі розглядалась Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області більше року не з вини ОСОБА_2, а тому на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, незаконний наказ про звільнення позивача підлягає скасуванню, а звільнений позивач поновленню на займаній посаді. Стягненню з відповідача підлягає середній заробіток ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу за період з 18 березня 2016 року по 11 квітня 2018 року у розмірі 104 397,81 грн. з відрахуванням обов‘язкових платежів та податків.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів враховує, що звільнення ОСОБА_2 було незаконним та призвело до тривалого (понад 2 роки) перебування позивача поза нормальними трудовими та соціальними відносинами, що призвело до його моральних страждань. Виходячи з принципу розумності та справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню відшкодування за понесену позивачем моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Виходячи з викладеного, внаслідок порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ним було ухвалено помилкове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог

Розрахунок судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам:

1 інстанція: 551,20 + 275,60 = 826,80 грн.

апеляційна інстанція: 826,80 + 413,40 = 1240,20 грн.

Всього – 2067 грн.

Таким чином, з ПАТ «Українська залізниця» підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 2067 грн.

Керуючись ст. 367 ч. 1, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382, ст. 430 ч. 1 п. 2, 4 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 грудня 2017 року - скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядженя) начальника виробничого підрозділу «Полтавська вагонна дільниця» регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 38/ОС від 17 березня 2016 року про припинення трудового договору зі ОСОБА_2.

Поновити ОСОБА_2 на посаді екіпірувальника другого розряду цеху екіпірування пасажирських вагонів станції Кременчук виробничого підрозділу «Полтавська вагонна дільниця» регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з 18 березня 2016 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 березня 2016 року по 11 квітня 2018 року у розмірі 104 397,81 грн. з відрахуванням обов‘язкових платежів та податків.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судові витрати у розмірі 2067 грн.

Допустити негайне виконання постанови в частині присудження працівникові виплати заробітної плати за 1 місяць та поновлення на роботі ОСОБА_2.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: --//-- ОСОБА_1

Судді --//-- ОСОБА_9

--//-- ОСОБА_10

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: ОСОБА_1