Рішення № 73356712, 13.04.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/12956/17

Номер провадження 2/521/1973/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2018 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Лічмана Л.Г.,

при секретарі – Тимофієнко Н.М.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Одеської міської ради до ОСОБА_2 державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Одеської філії державного підприємства «ОСОБА_3 інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, скасування державної реєстрації права власності та знесення об’єкта самочинного будівництва, -

В С Т А Н О В И В:

15.08.2017 р. Одеська міська рада звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з зазначеною позовною заявою, у якій просить скасувати реєстрацію декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 09.06.2016 р. № ОД 143161612177 щодо реконструкції магазину-бару, розташованого за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2, без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, зареєстрованому департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.06.2016 р. № 30102136 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності на магазин-бар, загальною площею 130,5 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2, за ОСОБА_5, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно державного підприємства «ОСОБА_3 інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» ОСОБА_4; зобов’язати ОСОБА_5 за власний рахунок знести об’єкт самочинного будівництва магазин-бар за вказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 17.06.2016 р. здійснено реєстрацію права власності на магазин-бар, загальною площею 130,5 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, пл. Б.Дерев’янка, 2 за ОСОБА_5 на підставі декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 09.06.2016 р. № ОД 143161612177 та технічного паспорта б/н. Дозвіл на проведення будівельних робіт інспекцією ДАБК м. Одеси, зазначений у п. 11 Декларації було видано ЗАТ «ОСОБА_6 Ем.» за іншою адресою. 24.04.2017 р. на адресу Одеської міської ради надійшов лист департаменту комунальної власності Одеської міської ради з доданим актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, з якого вбачається, що на земельній ділянці комунальної власності, розташованої у м. Одесі, пл. Б.Дерев’янка, 2, ОСОБА_5 здійснено забудову за відсутності документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, чим вчинено правопорушення, передбачене п. «б» ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України – самовільне зайняття земельної ділянки. Одеська міська рада вважає реєстрацію Декларації незаконною та такою, що створила передумови для вилучення частини земель територіальної громади м. Одеси із комунальної власності, декларація містить недостовірні дані, які надають підстави вважати об’єкт будівництва самочинно збудованим. Крім того, реєстрація права власності відбулась вперше, а не після реконструкції будівлі. Проведення будівельних робіт ОСОБА_5 має розглядатись як нове будівництво, а не реконструкція, що передбачає наявність у забудовника речового права на земельну ділянку, яка підлягає забудові. Одеська міська рада не надавала ОСОБА_5 земельну ділянку у власність чи користування, питання про відведення вказаної земельної ділянки не вирішувалось. Визнання та підтвердження державою факту набуття особою право власності на самочинно збудоване майно є неприпустимим, а отже рішення державного реєстратора про реєстрацію речових прав підлягає скасуванню. Крім того, відсутність можливості визнання за ОСОБА_5 права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю у м. Одесі, пл. Б.Дерев’янка, 2, свідчить, що відповідна будівля підлягає знесенню замовником будівництва за власний рахунок.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав зазначені позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - УДАБК ОМР) в судове засідання не з’явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. У наданих письмових запереченнях представник УДАБК ОМР у задоволенні позовних вимог просив відмовити, посилаючись на наступне. З 04.10.2016 р. повноваження з державного архітектурно-будівельного контролю в м. Одесі здійснює ОСОБА_2, до вказаної дати – департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області. Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що належить до І-ІІІ категорій складності, та об’єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Таким чином, замовник відповідно до Закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних. Декларація про готовність об’єкта до експлуатації № ОД 143161612177 була зареєстрована на підставі поданих документів.

Відповідачі ОСОБА_3 реєстратор прав на нерухоме майно Одеської філії державного підприємства «ОСОБА_3 інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_5 та її представники в судове засідання не з’явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду ОСОБА_4 не повідомив.

05.03.2018 року та 05.04.2018 року відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилися, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи. 03.03.2018 року від ОСОБА_5 до суду надійшла заява, в якій вона зазначила, що її представник знаходиться у тривалому відрядженні, тому вона змушена шукати собі другого професійного юриста. 04.04.2018 року від ОСОБА_5 до суду надійшло клопотання, в якому вона просила відкласти слухання справи, вказуючи, що 04.04.2018 року уклала договір з адвокатом ОСОБА_7, якому надати для ознайомлення та зняття копій матеріали судової справи і підготовки відзиву на позов.

Відповідно до ч. 4 ст. 233 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12.10.2017 р. заяву представника Одеської міської ради – ОСОБА_8 про забезпечення позову, – задоволено частково, накладено арешт на магазин-бар, загальною площею 130, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа ОСОБА_9, 2, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 950841951101, який належить ОСОБА_5.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2017 р. клопотання представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення доказів задоволено, витребувано з ОСОБА_2 державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завірену копію реєстраційної справи на об’єкт нерухомого майна за реєстровим номером 950841951101 – магазин – бар, загальною площею 130,5 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, пл. Б.Дерев’янка, 2.

Від представника ОСОБА_5 до суду надходило клопотання про витребування доказів від 19.12.2017 р. та розгляд у його відсутність (судове засідання 20.12.2017 р.

Клопотання представника ОСОБА_5 про витребування у позивача для огляду у судовому засіданні оригіналу журнала реєстрації виданих інспекцією ДАБК м. Одеси дозволів на виконання будівельних робіт, який містить запис про дозвіл від 19.01.2007 р. № 19/07, фактично виконано представником позивача, шляхом надання завіреної належним чином копії витребуваної інформації.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

16 листопада 2016 року до юридичного департаменту Одеської міської ради надійшов лист управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 15 листопада 2016 року № 0113/2600, в якому повідомлялось про факт реєстрації ОСОБА_5 права власності на об’єкт нерухомого майна - магазин-бар загальною площею 130,5 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2. (а.с. 26-28)

З зазначеного листа вбачається, що 09 червня 2016 року департаментом ДАБІ в Одеській області зареєстровано декларацію про готовність об’єкта до експлуатації № ОД 143161612177 щодо реконструкції магазину-бару, розташованого за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2, без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, на підставі якої в подальшому ОСОБА_5 зареєстровано право власності на зазначену нежитлову будівлю.

ОСОБА_2 архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07 грудня 2016 року № 01-11/6292 юридичний департамент Одеської міської ради повідомлено про те, що відповідно до журналу реєстрації виданих дозволів інспекцією ДАБК м. Одеси дозвіл на проведення будівельних робіт за номером № 19/07, зазначений у пункті 11 Декларації «Інформація про дозвільні документи», було видано ЗАТ «ОСОБА_6 Ем.» за іншою адресою. (а.с. 29)

24 квітня 2017 року на адресу юридичного департаменту Одеської міської ради надійшов лист департаменту комунальної власності Одеської міської ради № 01-18/576-09-04, до якого додано копію акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 14 грудня 2016 року № 000727, з якого вбачається, що на земельній ділянці комунальної власності, розташованій за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2, ОСОБА_5 здійснено забудову за відсутності документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, що не відповідає вимогам ст. 125, 126 Земельного кодексу України. (а.с. 32-33)

З витребуваної судом з ОСОБА_2 державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради реєстраційної справи № 950841951101 щодо адреси: м. Одеса, вул. Б.Дерев’янка, 2, вбачається, що ОСОБА_5 зверталася з заявою про державну реєстрацію права власності та подала разом з заявою документи заявника, оплату, декларацію про готовність об’єкта до експлуатації серія та номер ОД 143161612177, видану Департаментом ДАБІ в Одеській області, технічний паспорт б/н, виданий ПП «Проект». (а.с. 90-113)

Крім того, ОСОБА_5 звернулася з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17308061 на магазин-бар у м. Одесі, пл. Б.Дерев’янка, 2.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 01 серпня 2017 року № 93423635 на підставі Декларації державним реєстратором прав на нерухоме майно державного підприємства «ОСОБА_3 інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» ОСОБА_4 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 червня 2017 року № 30102136 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності на магазин-бар загальною площею 130,5 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2, за ОСОБА_5В.(а.с. 90-113)

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 09.06.2016 р. № ОД 143161612177, суд виходив з наступного.

Положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено принцип непорушності права власності та зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Наведені приписи цивільного законодавства кореспондують із положеннями статті 152 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), яка містить спеціальні норми щодо захисту права власності на землю.

Зокрема, відповідно до частини 2 цієї статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

01 вересня 2015 року набрав чинності Закон України від 09 квітня 2015 року № 320-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства», яким повноваженнями зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, у тому числі зі скасування реєстрації декларацій про готовність об’єктів до експлуатації, були наділені виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Вказаним законом розділ V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» доповнено пунктом 9-1, згідно з яким на період до утворення (визначення) місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування органів державного архітектурно-будівельного контролю повноваження, визначені цим Законом, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Підпунктом 4 зазначеного пункту встановлено, що за зверненням відповідного органу місцевого самоврядування до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, створюється спільна комісія з передачі відповідної документації та вирішення питань, пов’язаних з утворенням та функціонуванням органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю починає здійснювати повноваження, визначені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства», на наступний день після затвердження акта спільної комісії.

Відповідний акт спільної комісії, затверджений головою Держархбудінспекції та Одеським міським головою 03 жовтня 2016 року, засвідчив перехід повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю, компетенція якого поширюється на територію м. Одеси, до управління державного архітектурного контролю Одеської міської ради.

Пунктом 9 Положення про управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 27 квітня 2016 року № 579-VII, визначено, що основними завданнями ОСОБА_2 є здійснення на території м. Одеси відповідно до закону державного архітектурно-будівельного контролю, виконання дозвільних та реєстраційних функцій у сфері містобудівної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент реєстрації декларації) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності, та об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

Форма декларації про готовність об’єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

З наведених норм законодавства вбачається, що декларації про готовність об’єкта до експлуатації подаються замовниками будівництва для реєстрації до органу державного архітектурно-будівельного контролю, який, в свою чергу, перевіряє повноту та достовірність даних, наведених замовником у декларації. Орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає декларацію про готовність об’єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації (частина 6 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Як вбачається, спірна Декларація від 09.06.2016 р. № ОД 143161612177 зареєстрована щодо реконструкції магазину-бару, розташованого за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2, без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані. (а.с. 21-25)

Дані відомості щодо характеру виконаних робіт не є достовірними, що вбачається з наступного.

Дозвіл на виконання будівельних робіт № 19/07, виданий інспекцією ДАБК м. Одеси, вказаний у пункті 11 Декларації «Інформація про дозвільні документи», насправді видавався іншій особі щодо іншого об’єкта будівництва, що свідчить про недостовірність даних про дозвільну документацію на будівництво, наведених у Декларації.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Так, стаття 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що планування і забудова територій - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та територій.

Об’єктами будівництва у розумінні статті 4 вказаного Закону є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об’єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Згідно з ОСОБА_3 класифікатором будівель та споруд, затвердженим наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507, споруди - це будівельні системи, пов’язані з землею, які створені 3 будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

Зважаючи на зазначені положення законодавства, слід дійти висновку, що об’єктом реконструкції може виступати лише існуюча будівля (будинок), споруда або їх частини, які є об’єктами нерухомого майна.

Таким чином, проведення реконструкції передбачає існування об’єкта нерухомості (в даному випадку - нежитлової будівлі) до проведення відповідних робіт.

Таким чином, проведення ОСОБА_5 будівельних робіт за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2, має розглядатись як нове будівництво, а не реконструкція, що, зокрема, відповідно до частини 4 статті 26, частини 2 статті 30 зазначеного Закону передбачає наявність у замовника будівництва речового права на земельну ділянку, яка підлягає забудові.

Згідно ч. 1 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до частиною 2 статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.

Згідно із пунктом «б» частини 1 статті 80 ЗК України суб’єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Стаття 143 Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності. Відповідно до статей 10, 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ради представляють інтереси територіальної громади.

Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Стаття 12 ЗК України визначає, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Згідно із пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради здійснюється вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Стаття 211 ЗК України встановлює відповідальність за порушення земельного законодавства. Зокрема, згідно з частиною 1 статті 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Як встановлено у судовому засіданні, Одеська міська рада не надавала ОСОБА_5 земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2, у власність чи користування, питання відведення даної земельної ділянки для проектування, будівництва або реконструкції нежитлових будівель на пленарних засіданнях сесії ради відповідно до законодавства не вирішувалось.

Тобто, будівництво нежитлової будівлі здійснено ОСОБА_5 на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, що безумовно свідчить про самочинність такої забудови.

На підставі вищевикладеного можливо зробити висновок, що ОСОБА_5 самочинно здійснено нове будівництво нежитлової будівлі, без відведення у встановленому законом порядку земельної ділянки під забудову, отримання відповідної дозвільної документації на будівництво та розроблення і погодження проектної документації. При цьому, вказані дії були представлені контролюючому органу як реконструкція існуючої нежитлової будівлі з метою уникнення необхідності оформлення у встановленому законом порядку речових прав на земельну ділянку, яка була забудована.

Відповідно до пункту 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю також скасовує реєстрацію декларації за рішенням суду про скасування реєстрації декларації, що набрало законної сили.

Таким чином скасуванню підлягає реєстрацію декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

Водночас, частиною 2 статті 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За таких обставин, визнання та підтвердження державою факту набуття особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно є неприпустимим, адже прямо суперечить положенням законодавства та порушує права інших осіб (в даному випадку - територіальної громади м. Одеси).

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 01 серпня 2017 року № 93423635 реєстрація права власності на магазин-бар загальною площею 130,5 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2, відбулась вперше, хоча відповідно до оскаржуваної декларації про готовність об’єкта до експлуатації, на вказаному об’єкті будівництва відбулась реконструкція, що передбачає існування об’єкта нерухомості до її проведення. Проте, запис про реєстрацію права власності у зв’язку з реконструкцією об’єкта нерухомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відкриттям розділу, тобто, записи щодо речових прав на зазначений об’єкт нерухомості до проведення його реконструкції відсутні.

На підставі вказаного рішення державним реєстратором внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 15021035.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Згідно з частиною 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстарацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийнято на підставі декларації про готовність об’єкта до експлуатації, яка, підлягає скасуванню, скасуванню судом також підлягає і відповідне рішення про державну реєстрацію речових прав, прийняте на підставі згаданої декларації.

Згідно з ч. 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, серед іншого: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов’язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у ОСОБА_3 реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов’язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

При цьому, пунктом 45 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності на реконструйований об’єкт нерухомого майна (в тому числі в результаті переведення об’єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки) подається, зокрема, документ, що посвідчує право власності на об’єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об’єкт вже зареєстровано в ОСОБА_3 реєстрі прав).

Однак, в порушення вказаних норм законодавства ОСОБА_5 не могла подати державному реєстратору документ, який би засвідчував право власності на об’єкт нерухомості до реконструкції, адже цього об’єкта взагалі не існувало, як і будь-яких речових прав щодо нього.

З наведеного вбачається, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 червня 2017 року № 30102136 прийнято державним реєстратором за відсутності документів, що посвідчують право власності на об’єкт нерухомого майна до його реконструкції, прийнято з відкриттям розділу в ОСОБА_3 реєстрі прав, шо є додатковим підтвердженням того, що право власності на такий об’єкт раніше не було в ньому зареєстровано, що, в свою чергу, виключало можливість проведення державної реєстрації права власності на відповідний об’єкт нерухомого майна як на реконструйований.

Таким чином, державний реєстратор провів державну реєстрацію права власності, не маючи правових підстав для цього, що сприяло порушенню майнових прав та законних інтересів територіальної громади м. Одеси, яке вбачається в безпідставному наданні правового статусу об’єкту самочинного будівництва як власності ОСОБА_5

На підставі зазначеного, суд скасує рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на магазин-бар загальною площею 130,5 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2, від 17 червня 2017 року № 30102136 разом із реєстрацією Декларації.

Окрім цього, наявність на землях комунальної власності самочинно збудованого об’єкта унеможливлює володіння, користування та розпорядження територіальною громадою м. Одеси ділянкою землі, яка знаходиться під відповідним об’єктом.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 16 передбачені способи захисту цивільних прав, зокрема, припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Спеціальним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є зобов’язання особи, яка здійснила таке будівництво, знести збудований об’єкт самостійно, або за її рахунок.

Так, частина 4 статті 376 ЦК України встановлює, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Такий спосіб судового захисту спрямований на припинення порушення прав осіб, які є власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких здійснено самочинне будівництво, а також відновлює становище, яке існувало до здійснення протиправної забудови.

Оскільки самочинну забудову здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та щодо якої замовник будівництва не мав жодного речового права, застосування інших способів захисту, зокрема, зобов’язання провести перебудову об’єкта, не відновить порушеного права територіальної громади на доступ до забудованої земельної ділянки, у зв’язку із чим така ділянка залишиться вилученою із комунальної власності.

Зважаючи на викладене, самочинно збудована нежитлова будівля, розташована за адресою: м. Одеса, пл. Б. Дерев’янка, 2, підлягає знесенню замовником будівництва за власний рахунок.

Суд критично оцінює доводи представника управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, оскільки вони не спростовують встановлені у судовому засіданні фактичні обставини справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев’яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

На підставі зазначеного суд задовольняє позовні вимоги повністю, скасовує реєстрацію декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 09.06.2016 р. № ОД 143161612177 щодо реконструкції магазину-бару, розташованого за адресою: м. Одеса, площа ОСОБА_9, 2, без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, зареєстрованому департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, скасовує рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.06.2016 р. № 30102136 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності на магазин-бар, загальною площею 130,5 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, площа ОСОБА_9, 2, за ОСОБА_5, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно державного підприємства «ОСОБА_3 інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» ОСОБА_4 та зобов’язує ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) за власний рахунок знести об’єкт самочинного будівництва магазин-бар, загальною площею 130,5 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, площа ОСОБА_9, 2.

Керуючись ст.ст. 76, 158, 263-265, 280-283 ЦПК України, -

С У Д

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Одеської міської ради, – задовольнити повністю.

Скасувати реєстрацію декларації про готовність об’єкта до експлуатації від 09.06.2016 р. № ОД 143161612177 щодо реконструкції магазину-бару, розташованого за адресою: м. Одеса, площа ОСОБА_9, 2, без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, зареєстрованому департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.06.2016 р. № 30102136 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності на магазин-бар, загальною площею 130,5 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, площа ОСОБА_9, 2, за ОСОБА_5, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно державного підприємства «ОСОБА_3 інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» ОСОБА_4.

Зобов’язати ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) за власний рахунок знести об’єкт самочинного будівництва магазин-бар, загальною площею 130,5 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, площа ОСОБА_9, 2.

Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, тобто з 16 квітня 2018 року.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку.

С У Д Д Я: