Ухвала суду № 73353608, 13.04.2018, Олександрівський районний суд Кіровоградської області

Копія

Справа № 397/42/18

н/п : 2/397/165/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.04.2018 року Олександрівський районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді Отян О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Михайлівської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обрахованого без податків та обов’язкових платежів у сумі 34 432, 32 грн., допустивши негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Сторони в судове засідання не викликалися в порядку ч.5 ст.279 ЦПК України. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Представник відповідача надав заяву про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Так ,з системного аналізу позовних вимог ОСОБА_1 та відповідно до ст.ст.1, 4, 19 ЦПК України, ст.ст. 4, 19 КАС України вбачається, що спір виник у зв’язку з проходженням ОСОБА_1 публічної служби та звільненням з неї, з огляду на що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Представники позивача надали заперечення на клопотання про закриття провадження у справі, в якому просили у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі відмовити посилаючись на наступне.

Так, ухвалою суду від 14.03.2018 року відкрито провадження у вказаній справі.

Зі змісту ухвали вбачається, що позовна заява подана з додержанням вимог статті 175, 177 ЦПК України та повинна розглядатись в порядку цивільного судочинства, підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження відсутні.

Ухвала в частині недотримання правил підсудності в апеляційному порядку не оскаржувалась, а тому в силу приписів статті 124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, є обов’язковим до виконання на всій території України (в тому числі і для судів), як така, що набрала законної сили.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" суд зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є «принцип правової певності», який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

У рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі "ОСОБА_2 проти Бельгії" від 26.10.1984 та рішення у справі "ОСОБА_3 проти Іспанії" від 28.10.1998).

Пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі лише, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, процесуальне законодавство передбачає стадію, на якій суд вирішує питання щодо виду судочинства, в якому належить розглядати справу — після одержання позовної заяви при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, вказане питання вже вирішено судом при постановленні ухвали про відкриття провадження у справі, яка в частині недотримання правил підсудності не оскаржувалась.

Таким чином, суд не має процесуальних повноважень щодо закриття провадження після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України).

Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (ст. 4 КАС України).

Згідно з пунктами 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (ст. 4 КАС України).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

ОСОБА_4, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

З огляду на викладене, не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом не публічного, а цивільного права, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права.

Оскільки, не отриманням заробітної плати у зв’язку із незаконним припиненням повноважень сільського голови позивачу завдано шкоди, тобто порушено цивільне право, такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.07.2017у справі № 6-1096цс17.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: 1) вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; 2) такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Вказана правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду України від 18.06.2013 у справах № 21-124а13 та 21-204а13.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Таким чином, вказаний спір не має жодних ознак публічно- правового характеру.

Також, вказаний спір виник не у зв’язку із прийняттям на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Питання щодо поновлення повноважень позивача на публічній службі вже розглянуто у справі № 397/1154/16-а в порядку адміністративного судочинства.

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має розглядатися саме в порядку цивільного судочинства, оскільки така вимога не заявлялась в одному провадженні у справі № 397/1154/16-а.

Разом з тим, постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 03.03.2018 року вказану справу направлено до суду для продовження розгляду у порядку цивільного судочинства. У вказаній постанові суд апеляційної інстанції не вбачав наявність у даного спору ознак публічно-правового характеру.

Окремо звертають увагу суду на ту обставину, що клопотання представника відповідача не відповідає приписам ст. 183 ЦПК України, а зі змісту долученої довіреності на представника не вбачається якою саме посадовою особою ця довіреність посвідчена.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Zand v. Austria» від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з {...} питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {...}. З огляду на це вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, маючи юрисдикцію, судить осіб на підставі практики, яка передбачена законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 у справі № 1-9/2011 дійшов висновку, що положення статті 3 ЦПК України не встановлює обмеження права особи на звернення до суду, а закріплює гарантію цього права.

У рішенні від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Великої Британії" Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції) стосується невід'ємного права особи на доступ до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів наголосив, що кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.

Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Веllеt v. Franсе (Белле проти Франції), § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Веllеt v. Franсе (Белле проти Франції), § 36; Nunes Dias v. Portugal (ОСОБА_5 проти Португалії) (dес.) стосовно правил, що регламентують сповіщення).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд, враховуючи викладене, приходить до наступного висновку.

Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України – суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Як вже зазначалося вище, відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу заявляється окремо , тому має розглядатися в порядку цивільного судочинства. А тому, враховуючи вищевикладене та обставини, викладені у запереченні представників позивача на подане клопотання, суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження – відмовити.

Керуючись п.1 ч.1 ст.255, ст. 260, ст.353 ЦПК України, суд , -

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі №397/42/18 за позовом ОСОБА_1 до Михайлівської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя : (підпис)

З оригіналом вірно.

Суддя Олександрівського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_4