Вирок № 73353506, 13.04.2018, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3118/17

Номер провадження1-кп/473/49/2018

ЄРДР № 12016150190000750.

Категорія: ч.2 ст.286 КК України.

ВИРОК

іменем України

"13" квітня 2018 р. місто Вознесенськ

Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Дробинського О.Е.,

за участю секретарів Данилевич Т.О., Козаченко О.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську кримінальне провадження по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, сімейний стан – не одружений, на утриманні дітей не має, працює водієм НПК «Аметіст», на період інкримінованого йому злочину працював водієм ТОВ «Ластівка», зареєстрований за місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 /Миколаївський центр обліку бездомних громадян/, мешкав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, не судимого,

в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурор Павлов М.О.,

потерпіла ОСОБА_2,

потерпілий /цивільний позивач/ ОСОБА_3,

представник потерпілого /цивільного позивача/ ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_4,

захисник адвокат: ОСОБА_5,

обвинувачений /цивільний відповідач/ ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним:

27 квітня 2016 року о 18 годині 36 хвилин обвинувачений водій ОСОБА_1 в порушення вимог п.2.9 а/ ПДР України, перебуваючи в стані алкогольного та наркотичного сп’яніння, керував технічно несправним автомобілнм моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, рухався в умовах нормальної видимості, в світлий час доби, в похмуру погоду без дощу, без туману та штучних явищ, що погіршували б видимість, у напрямку руху по проїжджій частині вулиці Київська в місті Вознесенську Миколаївської області, у напрямку від перехрестя з вулицею Одеською до перехрестя з вулицею Танасчишина.

Технічна несправність автомобіля моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, полягала у технічно несправному, але працездатному стані ходової частини автомобіля, що виражалося у залишковій висоті малюнку протектору задніх лівих коліс від 0 до 6 міліметрів, що не відповідало вимогам п.31.4 та п.31.4.5 а/ ПДР України, а також наявності ділянки надмірного зносу протектору шини зовнішнього заднього лівого колеса, що призвело до оголення корду шини та відшарування протектору, що суперечить вимогам п. 31.4.5 «б» ПДР України.

Ділянка проїжджої частини вулиці Київської у місті Вознесенську Миколаївської області, по якій рухався керований обвинуваченим водієм ОСОБА_1 транспортний засіб – автомобіль моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, мала асфальтобетонне, сухе, чисте, без пошкоджень та вибоїн покриття, являла собою горизонтальну пряму в плані ділянку, мала по дві смуги для руху транспортних засобів в кожному напрямку. Проїжджа частина вулиці Київської в місті Вознесенську Миколаївської області на вказаній ділянці, мала горизонтальну дорожню розмітку білого кольору, що обумовлена розділом №34 ПДР України, а саме: №1.3 /подвійна вузька суцільна лінія/, що поділяла транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, що мають чотири і більше смуг руху, №1.1. /вузька суцільна лінія/, що позначала межі смуг руху на дорозі, №1.5 /вузька переривчаста лінія/, що позначала межі смуг руху, за наявності двох і більше смуг, призначених для руху в одному напрямку, №1.6 /лінія наближення – переривчаста лінія/, що попереджала про наближення до розмітки №1.1, №1.14.1 /«зебра»/, що позначала не регульований пішохідний перехід. Крім цього, на вказаній ділянці проїжджої частини вулиці Київської діяли дорожні знаки розділу №33 ПДР України, №3.34 «Зупинку заборонено», та №3.35.1 Пішохідний перехід». Швидкісний режим транспортних засобів на даній ділянці обмежувався вимогами п.12.4 ПДР України, тобто не більше, як 60 км/годину.

На вказаній ділянці проїжджої частини вулиці Київської керований обвинуваченим водієм ОСОБА_1 транспортний засіб – автомобіль моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, рухався в межах лівого ряду із швидкістю біля 40 км/годину. У кабіні керованого обвинуваченим водієм ОСОБА_1 автомобіля моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, пасажирів не було.

У цей час, попереду керованого обвинуваченим водієм ОСОБА_1 автомобіля моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, у попутному напрямку, також у лівому ряду, рухався автомобіль НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6.

Також в цей час до пішохідного переходу, розташованому перед перехрестям вулиць Київської та Танасчишина, підійшов пішохід ОСОБА_7, який мав намір по переходу перетнути проїжджу частину вулиці Київської у напрямку з права на ліво по відношенню до напрямку руху керованого обвинуваченим водієм ОСОБА_1 автомобіля моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1. Коли пішохід ОСОБА_7 зупинився перед пішохідним переходом, згідно вимог п.4.14 а/ та б/ ПДР України, надаючи транспортним засобам, що рухалися по проїжджій частині вулиці Київської, поруч із пішохідним переходом, можливість безпечно проїхати, то водій ОСОБА_6 зупинив керований ним автомобіль НОМЕР_2, згідно з вимогами п.4.16 та п.18.1 ПДР України, у межах лівого ряду проїжджої частини перед пішохідним переходом, надаючи перевагу для руху пішохода ОСОБА_7.

Надалі обвинувачений водій ОСОБА_1, продовжуючи рух на керованому ним автомобілі моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, при наближенні до пішохідного переходу, перед яким зупинився керований водієм ОСОБА_6 автомобіль НОМЕР_2, та по якому проїжджу частину вулиці Київської перетинав пішохід ОСОБА_7, грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 б/, 12.3, 13.1.18.4 ПДР України, а саме: не виконував належним чином вимоги вказаних Правил, тим самим своїми діями створив небезпеку для життя та здоров’я громадян, під час керування транспортним засобом проявив неуважність, відповідним чином не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну у вигляді зупинки перед пішоходом автомобіля НОМЕР_2, який являв собою перешкоду для його подальшого руху, та початку переходу проїжджої частини вулиці Київської по пішохідному переходу пішоходом ОСОБА_7, який являв собою небезпеку для його подальшого руху, яких обвинувачений водій ОСОБА_1 об’єктивно мав можливість виявити заздалегідь. Не дотримуючись безпечної дистанції до автомобіля НОМЕР_2, після його зупинки на його смузі руху, обвинувачений водій ОСОБА_1 не вжив всіх заходів для зменшення швидкості руху аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу – автомобіля моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, хоча мав об’єктивну можливість та повинен був так зробити, але цього не зробив. Замість цього, обвинувачений водій ОСОБА_1 продовжив рух керованого ним автомобіля моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, виїхавши на правий ряд, на якому знаходився на пішохідному переході, на «зебрі» пішохід ОСОБА_7, та безпосередньо перед пішохідним переходом застосував екстрене гальмування керованого ним транспортного засобу. Внаслідок цього, обвинувачений водій ОСОБА_1, керованим ним транспортним засобом – автомобілем моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, передньою правою частиною скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7.

Внаслідок виниклої дорожньої транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_7 з отриманими тілесними ушкодженнями та травмами в виді перелому десятого ребра зліва з наявністю рідини та повітря в лівій плевральній порожнині, який відноситься до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя, крововилив під капсулу селезінки, який відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознаками довготривалого розладу здоров’я, був доставлений для надання медичної допомоги до комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня» /надалі КУ «Вознесенська ЦРЛ»/.

Дана дорожня транспортна пригода сталася внаслідок злочинного порушення водієм автомобіля моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, обвинуваченим ОСОБА_1 вимог п.п. 1.3, 1.5, 2.3 б/, 2.9 а/, 12.3, 13.1, 18.4 ПДР України, дії якого знаходяться в прямому причинному зв’язку з виниклими наслідками.

Позиція обвинуваченого ОСОБА_1.

Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_1 визнав свою вину повністю в порушенні ним вимог п.п. 1.3, 1.5, 2.3 б/, 2.9 а/, 12.3, 13.1, 18.4 Правил дорожнього руху України та підтвердив вчинення ним даного злочину при викладених вище обставинах.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Підстав для сумнівів в показаннях обвинуваченого ОСОБА_1, який був допитаний в судовому засіданні, у суда немає, так як дані показання суд знаходить об’єктивними, достовірними, логічними та належними, які підтверджені в судовому засіданні за допомогою інших доказів, які досліджені судом в судовому засіданні.

Протоколом огляду місця дорожньої транспортної пригоди від 27 квітня 2016 року, із схемою та фототаблицею до нього, з яких вбачається, що 27 квітня 2016 року в вечірній час доби в місті Вознесенську Миколаївської області на перехресті вулиць Київська та Танасчишина вантажний автомобіль – фургон моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1, здійснив наїзд на пішохіда ОСОБА_7, який переходив проїжджу частину вулиці Київська по пішохідному переходу. /а.к.п. 74 – 83/.

Висновком судової інженерно - транспортної трасологічної експертизи по дослідженню технічного стану транспортного засобу №09 – 1 – 294 від 20 травня 2016 року та фототаблицею до нього, відповідно до якого на момент дорожньої транспортної пригоди ходова частина автомобіля «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 знаходилася в технічно несправному, але працездатному стані, Рульове керування, робоча гальмівна система та фари головного світла на момент дорожньої транспортної пригоди перебували в працездатному стані та не мали невідповідностей вимогам ПДР України та ДСТУ 3649:2010 щодо технічного стану транспортних засобів, які могли б виникнути до дорожньої транспортної пригоди та вплинути на його рух. Технічна несправність ходової частини автомобіля «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, а саме невідповідність п.31.4.5 «а» та «б» ПДР України, виникла до ДТП. Технічна несправність ходової частини автомобіля «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 не перебуває в причинному зв’язку з дорожньою транспортною пригодою. Технічну несправність ходової частини автомобіля «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 водій міг виявити завчасно перед виїздом. /а.к.п. 87 – 92/.

Висновком судової інженерно - транспортної трасологічної експертизи №09 – 1 – 293 від 24 травня 2016 року та фототаблицею до нього, відповідно до якого автомобіль моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 імовірно не контактував з іншим транспортним засобом. Більш точно та об’єктивно встановити чи відбувалось контактування даного автомобіля з іншим транспортним засобом не є можливим оскільки на дослідження не надано відповідний взаємодіючий об’єкт /транспортний засіб/. Оскільки слідчим не було надано об’єкт /металеву опору з дорожніми знаками/ для дослідження, то встановити чи контактував автомобіль з даною опорою не представляється можливим. /а.к.п. 95 – 97/.

Постановою органу досудового розслідування від 15 березня 2017 року, відповідно до якої речовим доказом за даним кримінальним провадженням визнано транспортний засіб: автомобіль моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, керуючи яким обвинувачений водій ОСОБА_1 скоїв наїзд на пішохіда ОСОБА_7, при якому останній отримав тілесні ушкодження, і даний речовий доказ, відповідно до зберігальної розписки обвинуваченого ОСОБА_1 зберігається в гаражному приміщенні за адресою: місто ОСОБА_8, мікрорайон Кульбакіне, вулиця Приміська, 15. /а.к.п. 99, 100/.

Висновком судової медичної експертизи №252 від 25 травня 2016 року, відповідно до якого у пішохіда ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, мали місце: перелом десятого ребра зліва з наявністю рідини та повітря в лівій плевральній порожнині, крововилив під капсулу селезінки. Тілесні ушкодження виникли від дії тупого, тупих предметів до госпіталізації в Вознесенську центральну районну лікарню, куди він поступив 27 квітня 2016 року о 19 годині 05 хвилин. Згідно наказу №6 МОЗ України від 17 січня 1995 року, пункт 2.1.3. перелом десятого ребра зліва з наявністю рідини та повітря в лівій плевральній порожнині, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя. Згідно пункту 2.2.1 та 2.2.2. крововилив під капсулу селезінки відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості по ознаці довготривалого розладу здоров’я. Згідно пункту 4.13.1 струс головного мозку вказаний в карті стаціонарного хворого не враховувався, так як не підтверджений об’єктивними клінічними даними. Можливе утворення наявних тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 під час наїзду на нього вантажного автомобіля з наступним падінням на тверду поверхню і ударі лівою боковою поверхнею тулуба. /а.к.п. 102 – 104/.

Висновком №27 від 27 квітня 2016 року КУ «Вознесенська ЦРЛ» шодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до якого, водій ОСОБА_1, перебуває у стані алкогольного та наркотичного сп’яніння. /а.к.п. 106/.

Висновком судової медичної експертизи №125 від 23 березня 2017 року, відповідно до якого на основі даних судово – медичного дослідження висновку експерта №252 від 25 травня 2016 року та лікарського свідоцтва про смерть на ім’я ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6, мали місце перелом десятого ребра зліва з наявністю рідини та повітря в лівій плевральній порожнині, крововилив під капсулу селезінки. З врахуванням виставленого діагнозу в лікарському свідоцтві про смерть №9/2/42 від 01 серпня 2016 року на ім’я ОСОБА_7: хронічна серцево – судинна недостатність, атеросклеротична хвороба серця, хронічна ішемічна хвороба серця, дана хвороба не має причинного зв’язку між отриманими ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6, тілесними ушкодженнями під час дорожньої транспортної пригоди, яка мала місце 27 квітня 2016 року та його смертю, яка настала 31 липня 2016 року. /а.к.п. 109 – 111/.

Протоколом органу досудового розслідування від 15 березня 2017 року огляду предмета, яким є відеодиск з написом на ньому: «TDK Life on Record» CD-R RECORDABLE 52*80 MIN/700 МВ», на якому зафіксований відеозапис моменту із відеокамер зовнішнього спостереження на вулиці Київська в місті Вознесенську Миколаївської області, під час якого 27 квітня 2016 року в 18 годин 36 хвилин в місті Вознесенську Миколаївської області на перехресті вулиць Київська та Танасчишина вантажний автомобіль – фургон моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1, здійснив наїзд на пішохіда ОСОБА_7, який переходив проїжджу частину вулиці Київська по пішохідному переходу. /а.к.п. 119 – 126/.

Постановою органу досудового розслідування від 15 березня 2017 року, відповідно до якої речовим доказом за даним кримінальним провадженням визнано відеодиск з написом на ньому: «TDK Life on Record» CD-R RECORDABLE 52*80 MIN/700 МВ», на якому зафіксований відеозапис моменту із відеокамер зовнішнього спостереження на вулиці Київська в місті Вознесенську Миколаївської області, о 18 годині 36 хвилин 27 квітня 2016 року на перехресті вулиць Київська та Танасчишина, який долучено до матеріалів кримінального провадження. /а.к.п. 127 – 128/.

Висновком судової інженерно – транспортної автотехнічної експертизи по дослідженню механізму та обставин дорожньої транспортної пригоди №588 від 22 серпня 2017 року, відповідно до якого в наведеній дорожній ситуації, водій автомобіля НОМЕР_3 ОСОБА_1, з метою забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти у відповідності до вимог п.12.3, п.13.1 та п.18.4 Правил дорожнього руху України. В наведеній дорожній ситуації в діях водія автомобіля НОМЕР_3 ОСОБА_1 вбачаються невідповідності технічним вимогам п.12.3, п.13.1 та п.18.4 Правил дорожнього руху України. В дорожній ситуації обставини якої розглядаються, водій автомобіля НОМЕР_3 ОСОБА_1, мав технічну можливість запобігти виникненню даної дорожньої транспортної пригоди, шляхом дотримання технічних вимог п.12.3, п.13.1 та п.18.4 Правил дорожнього руху України. У вказаній дорожній ситуації невідповідність дій водія автомобіля НОМЕР_3 ОСОБА_1 технічним вимогам п.12.3, п.13.1 та п.18.4 Правил дорожнього руху України з технічної точки зору знаходиться у причинному зв’язку з настанням даної дорожньої транспортної пригоди.

Оцінка дій пішохода не потребує спеціальних пізнань в області автотехніки, у зв’язку з чим може бути здійснена органами слідства /суду/ самостійно у відповідності з вимогами розділу 4 «Обов’язки і права пішоходів» Правил дорожнього руху України. /а.к.п. 132 – 137/.

Таким чином дані докази за кримінальним провадженням, досліджені в судовому засіданні, суд визнає належними, так як вони прямо та непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному процесі, мають значення для кримінального провадження, є достовірними та допустимими, так як вони отримані в порядку, встановленому КПК України, і як наслідок вони можуть прийняті судом для обгрунтування вироку за кримінальним провадженням.

Аналіз та оцінка приведених доказів в сукупності, приводить суд до переконання доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_1.

Стаття Закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений ОСОБА_1.

Неумисні дії обвинуваченого ОСОБА_1, суд кваліфікує за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що заподіяло пішохіду ОСОБА_7 середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження.

Обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_1.

Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом’якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю вчиненого ним злочину.

Обставиною, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд визнає вчинення ним злочину, як особою яка перебуває в стані алкогольного сп’яніння та у стані викликаному вживанням наркотичних засобів.

Мотиви призначення покарання, мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_1, суд виходить з наступних обставин.

При визначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд враховує скоєння ним злочину з необережності, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину. Суд також враховує умови життя обвинуваченого ОСОБА_1, його соціальне та матеріальне становище, стан його здоров`я, рівень культури та освіти, його соціально – психологічні риси.

Крім того суд враховує стать та вік обвинуваченого ОСОБА_1, який виключно позитивно характеризується за місцем роботи, є не судимим, був працевлаштованим та працював професійним водієм. /а.к.п. 139 – 145/.

Також при визначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд враховує висновок органу пробації за досудовою доповіддю, відповідно до якого, орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 без позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб. /а.к.п. 153 – 161/.

З урахуванням всіх обставин кримінального провадження, суд приходить до висновку, що повинно бути призначено основне покарання в виді позбавлення волі відповідно до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч.2 ст.286 КК України, із призначенням додаткового виду покарання в виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк, яке буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів.

При призначенні видів покарання обвинуваченому ОСОБА_1, як основного так і додаткового, суд враховує, що він вчинив неумисний тяжкий злочин в сфері безпеки дорожнього руху, під час керування ним транспортного засобу в стані алкогольного та наркотичного сп’яніння, що істотно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого, та є вирішальним фактором при обранні виду та міри покарання, як основного так і додаткового, незважаючи на позицію захисту та потерпілих та представника потерпілих, а також органу пробації про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 без позбавлення волі на певний строк.

Суд вважає, що даний вид основного покарання в виді позбавлення волі відносно обвинуваченого ОСОБА_1 буде необхідним та достатнім для його виправлення, та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідно до ст.65 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд не знаходить підстав для призначення йому покарання із застосуванням вимог ст. ст. 69, 75, 76 КК України, з врахуванням позицій потерпілих та їх представника, так як дане кримінальне порушення скоєно обвинуваченим ОСОБА_1 під час керування ним транспортного засобу в стані алкогольного та наркотичного сп’яніння.

До даного висновку при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1, як основного так і додаткового, суд виходить із змісту ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Підстави для задоволення цивільного позову /відмови у ньому, або залишення його без розгляду/.

Вирішуючи питання, що стосується цивільного позову, пред’явленого в порядку ст. ст. 127 – 128 КПК України до обвинуваченого ОСОБА_1 потерпілим ОСОБА_3, який є сином померлого постраждалого пішохода ОСОБА_7, та підтриманого в судовому засіданні його представником адвокатом ОСОБА_4 про стягнення на його користь спричиненої моральної шкоди в розмірі 100000 /сто тисяч/ гривень /а.к.п. 67 – 68/, суд виходить з наступних обставин.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом /ч.2 ст.1187 ЦК України/.

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, – якщо законом передбачено такий обов’язок.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов’язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника /особи, яка завдала шкоди/, в даному випадку обвинуваченого та цивільного відповідача ОСОБА_1.

Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

При розгляді цивільного позову потерпілого /цивільного позивача/ ОСОБА_3 у даному кримінальному провадженні, суд виходить з правової позиції Верховного Суду України у справі № 6 – 2808 цс15, відповідно до якого у цій справі Верховним Судом України зроблено правовий висновок, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Крім того відповідно до ст.38 Закону № 1961-IV передбачено право страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, якщо той на час дорожньої транспортної пригоди перебував у стані сп’яніння.

За таких обставин результат розгляду судом цивільного позову за кримінальним провадженням по суті відповідає загальним правилам вирішення вимог про відшкодування шкоди, в деліктних правовідносинах.

Разом із тим, суд з метою забезпечення реалізації абсолютного права потерпілого /цивільного позивача/ ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди, безпосередньо особою, яка її завдала – обвинуваченим /цивільним відповідачем/ ОСОБА_1, на підставах, передбачених законом, при визначенні розміру відшкодування заподіяної моральної шкоди потерпілому ОСОБА_3, враховує вимоги ст. ст. 23 та 1167 ЦК України.

У відповідності до ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визнається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеню вини особи, яка завдала моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. При цьому суд також враховує характер вчиненого обвинуваченим ОСОБА_1 діяння та характер страждань саме потерпілого ОСОБА_3, а також їх тривалість, настання негативних змін у житті потерпілого ОСОБА_3. При цьому суд зазначає, що потерпілий ОСОБА_3 є недієздатною повнолітньою фізичною особою /а.к.п. 37/, у нього викривлене сприймання реального світу, в зв’язку з чим суд приходить до висновку, що для визначення розміру заподіяної йому моральної шкоди у даному кримінальному провадженні необхідно обов’язкове проведення судової експертизи, обов’язковість якої передбачена крім того п.6 ч.2 ст.242 КПК України в редакції Закону України № 2147 – VIII від 03 жовтня 2017 року, яка не проведена відповідно до вимог ч.2 ст.242 КПК України в редакції Закону України № 2147 – VIII від 03 жовтня 2017 року, що дає право суду залишити даний цивільний позов без розгляду, що не позбавляє опікуна ОСОБА_2 над недієздатною повнолітньою фізичною особою, потерпілим у даному кримінальному провадженні ОСОБА_3, на захист інтересів ОСОБА_3, визнаного у встановленому законом порядку недієздатним, права пред’явити самостійний цивільний позов в порядку цивільного судочинства.

При розгляді заявленого цивільного позову прокурора в інтересах держави /а.к.п. 11 – 14/ про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь КУ «Вознесенська ЦРЛ» витрат, понесених Вознесенською центральною районною лікарнею на лікування постраждалого пішохода ОСОБА_7 в сумі 3358 гривень 80 копійок, який підтримано в повному обсязі в судовому засіданні прокурором, суд виходить з наступних обставин та вважає, що ці позовні вимоги прокурора слід залишити без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України (в редакції кодексу чинній на момент ухвалення вироку - в редакції Закону України № 2147 – VIII від 03 жовтня 2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436), а саме з тієї підстави, що позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Прокурор, який пред’являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених частиною четвертою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва.

КУ «Вознесенська ЦРЛ» самостійно до суду з позовом про відшкодування витрат (ліжко-днів) на лікування постраждалого від злочину пішохода ОСОБА_7, який перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному та в травматологічному відділеннях КУ «Вознесенська ЦРЛ» з 27 квітня 2016 року до 23 травня 2016 року не зверталась. У зв’язку з тим, що доказові матеріали до позову про стягнення вказаних витрат з обвинуваченого ОСОБА_1 наявні у процесуального прокурора Вознесенської місцевої прокуратури ОСОБА_8, та відповідно до ст.128 КПК України, ст.ст. 23,24 ЗУ «Про прокуратуру» процесуальний прокурор має право з метою відшкодування бюджетних коштів самостійно пред’явити відповідний позов.

Фінансування КУ «Вознесенська ЦРЛ» здійснюється за рахунок медичної субвенції з державного та місцевого бюджетів.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» - прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Частина 4 ст.23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697 – VII «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб’єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Частина 2 ст.24 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» право подання цивільного позову у кримінальному провадженні надає прокурору, який бере в ньому участь. В той же час ч.7 цієї статті містить норму про те, що повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Так, ч.3 ст.128 КПК України передбачає, що цивільний позов в інтересах держави пред’являється прокурором. Прокурор, який пред’являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною четвертою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".

При пред’явленні прокурором Павловим М.О. в інтересах держави цивільного позову про стягнення витрат з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь комунальної установи «Вознесенська ЦРЛ» витрат на лікування постраждалого пішохода ОСОБА_7 в розмірі 3358 гривень 80 копійок – прокурором всупереч вимог ч.3 і ч.4 ст.23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697 – VII «Про прокуратуру» – не доведено, що захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.3 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697 – VII «Про прокуратуру» до функцій прокуратури відноситься представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Натомість як лікарня, в інтересах якої подав цивільний позов прокурор – є комунальною установою і не є органом державної влади, місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, у разі не здійснення захисту чи неналежного захисту якими своїх цивільних прав прокурор може подати позов в інтересах держави.

Вказаний заклад наділено самостійним правом на подання цивільного позову у кримінальному провадженні в силу права, наданого йому на це ст.61 КПК України, жодних витрат при зверненні до суду із цивільним позовом в порядку кримінального судочинства – лікувальний заклад не несе, оскільки відповідно до п.6 ч.1 ст.5 Закону України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» - звільнені від сплати судового збору. Фінансування закладу, в тому числі й з державного та місцевого бюджету. – не змінює його статусу комунальної установи та не дозволяє вважати суб’єктом, в інтересах якого прокурор має право пред’явити позов в інтересах держави згідно із чинним законодавством.

Питання про речові докази підлягають вирішенню відповідно до ст.100 КПК України. /а.к.п. 84, 99 – 100, 127 – 128/.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів. /а.к.п. 93, 98, 138/.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369 – 380 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати винним в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання в виді 03 /трьох/ років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 01 /один/ рік.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити без зміни – тримання під вартою в державній установі «Миколаївський СІЗО», обчислюючи строк відбування покарання з дня його взяття під варту за ухвалою суду, тобто з 01 березня 2018 року, зарахувавши в строк відбування покарання тримання його під вартою з 28 лютого 2018 року по 01 березня 2018 року, за правилами ч.5 ст.72 КК України, відповідно до якої попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.

Речовий доказ за кримінальним провадженням: транспортний засіб – автомобіль моделі «ГАЗ – 3307» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії ВНС номер 097622, виданого РЕВ – 1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області знаходиться у власності, експлуатації, розпорядженні та користуванні ТОВ «Ластівка», яке розташоване за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Усатове, 462 кілометр автошляху «Київ – ОСОБА_4» – залишити його власнику ТОВ «Ластівка». /а.к.п. 84, 99, 100/.

Речовий доказ за кримінальним провадженням: відеодиск: «TDK Life on Record» CD-R RECORDABLE 52*80 MIN/700 МВ», на якому зафіксований відеозапис моменту із відеокамер зовнішнього спостереження на вулиці Київська в місті Вознесенську Миколаївської області, о 18 годині 36 хвилин 27 квітня 2016 року на перехресті вулиць Київська та Танасчишина, який долучено до матеріалів кримінального провадження в якості речового доказу – зберігати при матеріалах кримінального провадження. /а.к.п. 127 – 128/.

Судові витрати, які документально підтверджені в судовому засіданні, стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави в особі Вознесенського відділення Очаківської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області, Банк УДК в Миколаївській області р/р 31116115700007, код платежу 24060300, код банку 38037770, МФО 826013:

-880 /вісімсот вісімдесят/ гривень 40 копійок за проведення судової інженерно – транспортної трасологічної експертизи по дослідженню технічного стану транспортного засобу № 09 – 1 – 280 від 16 травня 2016 року. /а.к.п. 93/.

-880 /вісімсот вісімдесят/ гривень 40 копійок за проведення судової інженерно – транспортної трасологічної експертизи № 09 – 1 – 293 від 24 травня 2016 року. /а.к.п. 98/.

-989 /дев’ятсот вісімдесят дев’ять/ гривень 60 копійок за проведення судової інженерно – транспортної автотехнічної експертизи по дослідженню механізму та обставин дорожньої транспортної пригоди №588 від 22 серпня 2017 року. /а.к.п. 138/.

Пред’явлений в порядку ч.2 ст.128 КПК України цивільний позов в інтересах потерпілого ОСОБА_3, визнаного у встановленому законом порядку недієздатним, про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в сумі 100000 /сто тисяч/ гривень /а.к.п. 67 – 68/ – залишити без розгляду, що не позбавляє опікуна ОСОБА_2 над недієздатною повнолітньою фізичною особою, потерпілим у даному кримінальному провадженні ОСОБА_3, на захист інтересів ОСОБА_3, визнаного у встановленому законом порядку недієздатним, права пред’явити самостійний цивільний позов в порядку цивільного судочинства.

Пред’явлений прокурором цивільний позов в інтересах комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня» про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня» витрат, понесених комунальною установою «Вознесенська центральна районна лікарня» на лікування ОСОБА_7 в сумі 3358 /три тисячі триста п’ятдесят вісім/ гривень 80 копійок /а.к.п. 11 – 14/ – залишити без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України /в редакції ЦПК України, чинній на момент ухвалення вироку/, що не позбавляє комунальну установу «Вознесенська центральна районна лікарня», як комунальний лікувальний заклад, права пред’явити самостійний цивільний позов в порядку цивільного судочинства.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: О. Е. Дробинський