Постанова № 73352142, 10.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/2400/17 Головуючий у І інстанції Міланіч А. М.Провадження № 22-ц/780/1615/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 38 10.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2018 року м. Київ

Справа № 372/930/17 Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 (суддя-доповідач),

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

секретар судового засідання Шуляк Д.О.,

позивач – ОСОБА_4 (апелянт),

відповідач – ОСОБА_5, Новозаліська сільська рада Бородянського району Київської області,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_6, на рішення Бородянського районного суду Київської області, у складі судді Міланіч А.М., від 23 січня 2018 року( повне рішення складено 29 січня 2018 року),

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та Новозаліської сільської ради про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що після смерті матері ОСОБА_7 своєчасно не змогла подати заяву прийняття спадщини до нотаріальної контори на протязі шести місяців у зв’язку з тим, що впала в триваючу депресію і через сильні хвилювання в неї погіршився фізіологічний стан.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 23 січня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено.

Позивач з вказаним судовим рішенням не погодилася та 20 лютого 2018 року подала апеляційну скаргу. Вважала, що вказане рішення прийняте з порушенням матеріальних та процесуальних норм. Просила скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

04 квітня 2018 року від представника відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_8 надійшов до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначала що рішення суду є законним та обґрунтованим, а викладені в апеляційній скарзі обставини є надуманими, та такими що не підлягають до задоволення, просила рішення суду залишити без змін.

Новозаліська сільська рада подала заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи таке.

29 квітня 2008 року померла мати позивача ОСОБА_7

Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку № 2 по вул. Київській в с. Нове Бородянського району Київської області.

27 жовтня 2008 року до нотаріальної контори звернулася дочка померлої ОСОБА_5 з заявою про відмову від спадщини на користь своєї дочки ОСОБА_8 (онуки спадкодавця), яка і прийняла спадщину.

Позивач ОСОБА_4 на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем не проживала і у визначений законодавством шестимісячний термін заяви про прийняття спадщини після смерті матері до нотаріальної контори не подала. З 05 вересня по 02 жовтня 2008 року вона перебувала на амбулаторному лікуванні.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достовірних та безспірних доказів щодо неможливості звернення до нотаріальної контори у визначений законодавством шестимісячний термін із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, а перебування на амбулаторному лікуванні позивача було не тривалим.

Судова колегія з висновками суду першої інстанції погоджується.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Як роз’яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 89 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, в ч. 6 ст. 81 ЦПК України, визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи спір, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, в тому числі й тим, на які посилається апелянт, і обґрунтовано відмовив у позові.

Не зважаючи на доводи апеляційної скарги, позивачем в порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, належними і допустимими доказами перед судом не доведено.

Оскільки спадкоємець ОСОБА_8 особисто приймала участь у розгляді справи в якості представника відповідача, посилання позивача на її не залучення до справи в якості відповідача, в даному конкретному випадку, на думку колегії суддів, не може бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого судового рішення з одних лише формальних міркувань.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або циівільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 268, 375, 367, 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді: С.В. Лівінський

ОСОБА_2

ОСОБА_3