Рішення № 73352042, 30.03.2018, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 460/2130/17

Провадження №2/460/515/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

30.03.2018 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючої судді - Швед Н.П.

з участю секретаря - Козака О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Автотехнікс Україна" про захист прав споживача,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехнікс Україна" про захист прав споживача.

В обгрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що 15 травня 2017 року між ним та відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу № 170322 з додатками, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язувалося придбати у свою власність та передати йому у користування транспортний засіб, а саме: автомобіль марки «Toyota» моделі Rav 4 модифікації Comfort, а він зобов'язався періодично сплачувати за користування автомобілем лізингові платежі. Даний договір передбачає його право отримати транспортний засіб у власність за умови сплати повної його вартості та інших витрат.

В цей же день, 15 травня 2017 року ним на виконання умов даного договору було сплачено на рахунок відповідача авансовий платіж в сумі 62 803 грн..

Згідно п.1.7 Договору та Додатку № 1 до нього автомобіль передається в користування ОСОБА_1 протягом строку, який становить не більше 120 (сто двадцяти) робочих днів з моменту сплати позивачем на рахунок відповідача авансового платежу в розмірі 50% вартості предмета лізингу, адміністративного платежу в розмірі 10% вартості предмета лізингу та комісії за передачу автомобіля в розмірі 3% від вартості предмета лізингу.

Однак, після внесення авансового платежу відповідач відмовився передати йому предмет лізингу з посиланням на те, що договором передбачено передачу предмета договору в користування Лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця авансового платежу, комісії за організацію та оформлення договору та комісії за передачу предмета лізингу.

Вважає, що вищевказаний договір фінансового лізингу є недійсним, виходячи з наступного:

- правочин укладений під впливом обману, оскільки йому перед укладенням договору було надано інформацію, яка не відповідає його умовам;

- сторонами не додержана форма договору фінансового лізингу, оскільки останній не був посвідчений нотаріально, як того вимагає ст. 799 ЦК України;

- на момент укладення договору лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов"яязань та графіком лізингових платежів, тобто була невизначенність загального обсягу грошових зобов»язань;

- умови договору є несправедливими, оскільки між правами та обов»язками сторін є істотний дисбаланс;

- відповідачем застосована нечесна та агресивна підприємницька практика;

Просить суд визнати недійсним договір фінансового лізингу №170322 укладеного 15 травня 2017 року між ним та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна», стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна на його користь сплачені 62 803 грн..

В судове засідання позивач не з’явився, надіслав до суду заяву, в якій просить слухати справу у його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з'явився, не повідомив про причини неявки, хоч належно був повідомлений про час та місце слухання справи, клопотання щодо слухання справи у йогої відсутності суду не надіслав.

Як вбачається, з позовної заяви, адреса, за якою знаходиться відповідач: 01103 м.Київ вул.Німанська, 10 літера А офіс 29, саме на цю адресу були скеровані виклики до суду.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом із повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

З матеріалів справи вбачаються права та взаємовідносини сторін, тому суд вважає за можливе справу слухати у відсутності відповідача, який належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи та згідно ч.6 ст.128, ст.280 ЦПК України, постановити заочне рішення, проти чого не заперечує представник позивача.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд, приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 15 травня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна» було укладено Договір фінансового лізингу №170322 з додатками. Предметом лізингу являється транспортний засіб марки «Toyota» моделі Rav 4 модифікації Comfort.

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб марки «Toyota» моделі Rav 4 модифікації Comfort, об»єм/тип двигуна – «2,0/бен.», тип КПП – «6 механічна коробка передач», привід – «повний».

У додатку №2 до договору визначена специфікація транспортного засобу (а.с.7).

15 травня 2017 року позивачем було сплачено на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехнікс Україна" адміністративний платіж згідно з договором №170322 від 15.05.2017 року у сумі 62 803 грн., що підтверджується квитанцією. (а.с.9).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно п.1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

В силу ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

В договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Таким чином, пункт 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Згідно п. 5.4 договору, лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що пов'язано з володінням, експлуатацією, транспортуванням та ін. предмета лізингу.

На підставі п. 7.3 договору, страхування предмета лізингу, здійснюється за рахунок споживача, але на користь лізингодавця.

Пунктом 10.4 договору встановлено, що у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання договору, сторони домовились та беруть на себе зобов'язання, до купівлі транспортного засобу, підписати додаток №3 до договору із визначенням щомісячних лізингових платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі та передачі. Таким чином, позивачу як споживачу фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору.

До істотних умов договору лізингу Закон України «Про фінансовий лізинг» відносить умову про лізингові платежі, які, згідно ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним.

Умовами спірного договору передбачені наступні лізингові платежі (у вступній частині «Визначення термінів», у п. 8.5, у додатку № 1 до договору): адміністративний платіж (першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу Першого платежу, підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладання договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату); авансовий платіж (обовязковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, який сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця до моменту передачі предмета лізингу); комісія за передачу предмета лізингу (одноразовий платіж у розмірі 3% від вартості транспортного засобу, що підляже сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за здійснення дій, повязаних з передачею ТЗ); комісія за супроводження договору; щомісячні авансові платежі.

Як вбачається із договірних умов, складова частина першого платежу - «адміністративний платіж» - виходить за межі переліку платежів, передбачених законом.

Статтею 10 договору «Сплата лізингових платежів» встановлена відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем. Так, пунктами 10.1-10.14 договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій.

Крім того, пунктами 3.2.6-3.2.7 договору встановлено право лізингодавця на одностороннє розірвання договору. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Згідно з п. 12.1 договору, у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем, поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець отримує у якості штрафу за дострокове розірвання договору, адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Отже, суд приходить до висновку, що положення розділів 1, 3, 10, 12 договору є несправедливими, оскільки встановлюють відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати суму адміністративного платежу у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Відтак, умов договору фінансового лізингу порушують принцип, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Нормами частини другої статті 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що доказів про отримання відповідної ліцензії відповідачем суду не надано, договір фінансового лізингу від 15 травня 2017 року нотаріально посвідчено не було.

Разом з тим, згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів укладення спірного правочину під впливом обману та застосування відповідачем нечесної та агресивної підприємницької практики.

Враховуючи вищезазначене, несправедливі умови договору фінансового лізингу, що характеризуються істотним дисбалансом прав та обов’язків сторін на користь відповідача, відсутність нотаріального посвідчення спірного договору, позов про визнання договору недійсним підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція щодо підстав визнання недійсним договору фінансового лізингу викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2015 року.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вищевказану норму, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача сплачений ним адміністративний платіж в сумі 62 803 гривні.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову у повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.ст.ст.4,7, 128,141, 223,247, 263-265, 268, 280-283, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу №170322, укладений 15 травня 2017 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна» та ОСОБА_3, а також Додатки до нього.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна», 01103, м. Київ, вул. Німанська, будинок 10 літера А, офіс 20, код ЄДРПОУ 40085011 на користь ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії КС466057, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, сплачені 62 803,00 (шістдесят дві тисячі вісімсот три ) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Автотехнікс Україна», 01103, м. Київ, вул. Німанська, будинок 10 літера А, офіс 20, код ЄДРПОУ 40085011 на користь держави судовий збір в розмірі 640 (шісот сорок) грн..

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання, через Яворівський районний суд Львівської області.

Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Швед Н.П.