Постанова № 73350969, 13.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 310/3466/17 Головуючий у 1-й інстанції: Вірченко О.М.

Провадження № 22-ц/778/1537/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Бєлки В.Ю.

ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «ПриватБанк» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 січня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.08.2010 року між Банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків в розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Свої зобов’язання за договором відповідач належним чином не виконала, у зв’язку з чим, станом на 30.04.2017 року утворилась заборгованість у сумі 16728,75 грн.

Враховуючи вищенаведене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором в сумі 16728,75 грн. та судові витрати в розмірі 1600 грн.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду, ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 26 лютого 2018 року (а.с.105), в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк до 19 березня 2018 року для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк».

Однак, в строк до 19 березня 2018 року на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу позивача, не надійшло.

В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши доповідача, перевіривши законність і

обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів

апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до

висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 звернувся до суду з вимогою про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_4 з пропуском строку позовної давності.

Колегія погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 20 серпня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 2 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.6)..

Проте свої зобов’язання за кредитним договором відповідач не виконував, в зв’язку з чим станом на 30.04.2017 року утворилась заборгованість в розмірі 16 728,75 грн.

Згідно зі ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Разом з тим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Така заява відповідача міститься на а.с.60-61.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Звертаючись до суду, ПАТ КБ «Приватбанк» зазначив, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг складає між ним та банком договір, що підтверджується його підписом у заяві.

Однак, Умови та правила надання банківських послуг, затверджені наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, пунктом 1.1.7.31 яких установлено, що строк позовної давності за вимогами банку по поверненню кредиту, оплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів, витрат банку складає 50 років, не містять підпису відповідача.

При цьому Банком не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Окрім цього, у заяві від 20 серпня 2010 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, тому такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 20 серпня 2010 року.

Крім того, виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно наданого Банком розрахунку заборгованості, останній платіж за вказаним договором ОСОБА_4 було сплачено 22 травня 2014 року (а.с. 4-5), таким чином позивачу саме з цієї дати було достеменно відомо про порушення відповідачем умов кредитного договору, а тому саме з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності

Проте до суду ОСОБА_3 звернувся 14.06.2017 року (а.с. 2), тобто поза межами трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмові в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк».

З огляду на наведене вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в зв’язку з пропуском Банком строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги полягають у викладенні тих же обставин, якими позивач обґрунтовував позов, і є такими, що в силу вищенаведених обставин неспроможні спростувати висновки рішення суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1, 374,375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст.389 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «Приватбанк» - залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 січня 2018 року у цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 13.04.2018 року.

Головуючий:

Судді: