Постанова № 73349640, 10.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №311/3151/17 Головуючий у 1 інстанції: Нікандрова С.О.

Провадження № 22-ц/778/1186/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«10» квітня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства «Запорізькій залізорудний комбінат», третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, про стягнення коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ПрАТ «Запорізькій залізорудний комбінат», третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, про стягнення коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 15 листопада 2012 року при виконанні трудових обов'язків з ним стався нещасний випадок, в результаті якого він отримав наскрізне корневоосклеральне поранення з випаденням внутрішніх оболонок правого ока, чужорідне тіло правої орбіти.

За висновком МСЕК від 06 листопада 2013 року йому встановлено третю групу інвалідності та встановлено 55% стійкої втрати професійної працездатності безстроково.

Внаслідок нещасного випадку на виробництві він, будучи в працездатному віці, зазнав сильних фізичних та душевних страждань, ушкодження здоров'я мають не відновлювальний характер, його життя змінилось та він втратив можливість повноцінного життя. В результаті отриманого поранення він переніс декілька складних операцій, після чого йому було видалено праве око. Також подальше утримання двох неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, за відсутності можливості вести нормальний спосіб життя, приносить додаткові нервові навантаження.

На підставі зазначеного просив стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ПрАТ «Запорізькій залізорудний комбінат» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000 грн.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, у розмірі 45000 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду та стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» на його користь відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом у розмірі 250000 грн.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком, що стався з позивачем, та наявності вини самого позивача.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 07 лютого 2006 року наказом №1283 прийнятий на посаду учня електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування електроремонтної дільниці ЗАТ «Запорізькій залізорудний комбінат», після неодноразових переведень, 16 листопада 2010 року наказом №806 переведений електрослюсарем черговим та з ремонту устаткування 4 розряду шахти «Прохіднича» ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат».

15 листопада 2012 року при виконанні трудових обов'язків з ОСОБА_3 стався нещасний випадок, в результаті якого останній отримав наскрізне корневоосклеральне поранення з випаденням внутрішніх оболонок правого ока, чужорідне тіло правої орбіти.

Згідно з актом №17 від 21.11.2012 року про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом за формою Н-1, та актом від 21.11.2012 року про проведення розслідування нещасного випадку за формою Н-5 Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» встановлено, що ОСОБА_3 проводив забивання металевого пальця тяги ковша без використання захисних окулярів (за їх наявністю), чим порушив вимоги пп.1.6.1, 1.6.4 «Інструкції з охорони праці НАОТ №00.013-12 для керівників, спеціалістів, службовців і робочих комбінату»; п.3.9. «Інструкції по охороні праці НАОТ №00.008-09 для працівників, зайнятих на підземних роботах»; гірничий майстер ОСОБА_7 не забезпечив виконання ОСОБА_3 вимог інструкцій з охорони праці, чим порушив вимоги п.2.17.5 Посадової інструкції.

Довідкою до Акту огляду МСЕК серії 10 ААБ №504623 від 06.11.2013 року ОСОБА_3 встановлено трудове каліцтво та третю групу інвалідності по зору, а також протипоказана робота, що вимагає бінокулярний зір, з небезпекою очного травматизму.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АБ №008188 від 06.11.2013 року, ОСОБА_3 визначено 55% втрати професійної працездатності безстроково у зв'язку з трудовим каліцтвом та третю групу інвалідності із потребою у протезуванні правої очної порожнини, лікування правої очної порожнини за призначенням та окуліста. ОСОБА_3 призначена пенсія по інвалідності через трудове каліцтво довічно.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що ОСОБА_3 працював на підприємстві відповідача, де під час виконання ним трудових обов'язків отримав інвалідність внаслідок трудового каліцтва, у зв'язку з чим за висновком МСЕК від 06 листопада 2013 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково зі втратою професійної працездатності 55%.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

Право на отримання страхової виплати за моральну шкоду за наявності факту її заподіяння виникає у потерпілого з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

У п.4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-рп/2004 про офіційне тлумачення положення частини 3 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Встановивши, що внаслідок трудового каліцтва позивач зазнав фізичного болю, проходив тривале лікування, втратив 55% професійної працездатності, став інвалідом третьої групи довічно, тобто ушкодження його здоров'я мають не відновлювальний характер, що безумовно змінило звичний уклад його життя, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції, з урахуванням глибини та ступеню моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнав та зазнає внаслідок трудового каліцтва, встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 55%, характеру ушкодження здоров'я, що є незворотнім, а також з урахуванням принципів розумності і справедливості, належним чином обґрунтував свої висновки щодо стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 45 000 грн. і цей розмір вважав таким, що відповідає глибині і ступеню моральних і фізичних страждань потерпілого.

За роз'ясненнями п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року (зі змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача та інших обставин.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує характер правопорушення, глибину та тривалість фізичних та душевних страждань позивача, ступінь вини підприємства, що завдало моральну шкоду, та самого позивача, істотність вимушених змін у способі життя позивача та інші обставини, які мають вагоме значення, в тому числі, наслідки втрати професійної працездатності та набуття інвалідності позивачем, стан його здоров'я на теперішній час та медичні рекомендації, додержання яких тягне за собою внесення коректив у звичайний спосіб життя позивача.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Згідно ст.1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню, або збільшенню шкоди, то в залежності від ступеня вини потерпілого, з урахуванням вини заподіяча шкоди, розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував той факт, що нещасний випадок стався через необережні дії позивача у зв'язку з ігноруванням правила безпеки при виконанні робіт без застосування засобів індивідуального захисту за їх наявністю, що встановлено актом №17 від 21.11.2012 року про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом за формою Н-1, та актом від 21.11.2012 року про проведення розслідування нещасного випадку на Підприємстві з іноземними інвестиціями у формі Закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» за формою Н-5, а тому підставно ухвалив рішення про часткове задоволення позову.

Приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що у справі ухвалено законне і обґрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 13 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 квітня 2018 року.

Головуючий

Судді: