Постанова № 73349373, 10.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 335/14975/17 Головуючий у 1-й інстанції Рибалко Н.І.

Номер провадження 22-ц/778/1204/18 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

Кримської О.М.,

за участю секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 07 грудня 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернуся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2017 року відмовлено у відкритті провадження, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою судді ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм процесуального права, просить скасувати ухвалу судді, направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника не відносяться до вимог, які повинні розглядатися у порядку окремого провадження у порядку цивільного судочинства, оскільки чинним законодавством передбачений інший порядок їх встановлення.

Однак з таким висновком суду повністю погодитися не можна.

Згідно зі ст. ст. 55, 124 Конституції України кожен має право на звернення до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, Главою 6 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення) особам надано право на звернення до суду в порядку окремого провадження із заявами про встановлення факту, що має юридичне значення.

Згідно із статтею 234 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення), окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення), у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Слід зазначити, що на законодавчому рівні не визначено поняття - спір про право.

Однак, аналіз ст. 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення) дає можливість дійти висновку, що спір про право - обєктивно виражене протиріччя волевиявлень двох сторін, що складається з вимоги одного боку і фактичного невиконання цієї вимоги з іншого боку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив суд встановити факт недійсності реєстрації права власності на нерухомість ( квартиру), для того щоб відновити право власності на квартиру шляхом нової його реєстрації у новому державному реєстрі, який започатковано з 2013 року, для чого усунути обставину вимушеної подвійної реєстрації, шляхом визнання недійсною реєстрацію права, що вже здійснена до 2013 року.

В заяві ОСОБА_3 також зазначає, що визнання недійсності реєстрації права власності необхідно не для звернення до державного реєстратора в порядку закону, а для усунення юридичної невизначеності створеного державою щодо зареєстрованого права власності на житло, і чому, і з якою метою держава не запровадила порядку підтвердження дійсності зареєстрованого права власності, у тому числі, внесення даних реєстрації у новий Державний реєстр речових прав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції не в повній мірі вивчив доводи заяви та не дав їм належну оцінку, не визначився з характером спірних правовідносин, оскаржувана ухвала не містить належно викладеної мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкриті провадження у справі щодо заявлених ОСОБА_3 вимог, суд обґрунтував відмову у відкритті провадження у справі посилаючись лише на одну з декількох підстав заяви ОСОБА_3, щодо решти вимог не навів будь-яких доводів чому справа не підлягає розгляду у порядку окремого провадження чи у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції відмовивши у відкритті провадження у справі, фактично відмовив ОСОБА_3 в захисті його порушеного права, гарантованого Конституцією України.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції, не з'ясувавши мету звернення із заявою, дійшов передчасного висновку щодо відмови у відкритті провадження у справі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду про відмову у відкритті провадження у справі є передчасним та не випливає з обставин, якими заявник обґрунтовує звернення до суду в порядку окремого провадження для встановлення зазначеного ним факту, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 07 грудня 2017 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено протягом 10 днів.

Головуючий

Судді: