Рішення № 73347006, 02.03.2018, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/8377/17

2/296/606/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

"02" березня 2018 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Галасюка Р. А.,

за участі секретаря Могилевець В. С.,

розглянуши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі, в залі суду № 327, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за користування житлом, припинення сервітуту та виселення без надання іншого житла,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за користування житлом, припинити встановлений спадковим договором сервітут та виселити відповідача з її квартири без надання іншого житла.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона є одноособовою власницею квартири АДРЕСА_1 відповідно до спадкового договору від 01.02.2011 р. Відповідно до п. 1 вказаного спадкового договору відчужувач ОСОБА_3 встановив для позивачки сервітут, яким закріпив право відповідача ОСОБА_2 проживати у квартирі № 122 довічно. Позивачка зазначила, що відчужувач встановив сервітут не безоплатно, оскільки умова про довічне користування відповідачем квартирою № 122 не містить вказівки на безоплатність такого користування. У зв’язку з відсутністю у спадковому договорі умови про безоплатне користування квартирою, ОСОБА_1 вважає, що відповідач зобов’язаний вносити таку плату, яка складається з плати за житлово-комунальні послуги.

Позивачка зазначила, що невнесення плати за житлово-комунальні послуги відповідачем є підставою для припинення сервітуту, оскільки дана обставина має істотне значення для існування сервітуту та права відповідача на користування її квартирою. А так як припинення сервітуту тягне за собою втрату права відповідачка на користування квартирою то він підлягає виселенню з житлового приміщення позивачки без надання іншого житла.

Позивачка в судове засідання не з’явилась. Від представника позивачки – адвоката ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та представника, у якій він позов підтримав з наведених у ньому підстав та просив його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Судові повістки двічі надсилалися судом за адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у відповідності до ст. 128 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд постановив проводити розгляд справи за відсутності сторін та згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є одноособовою власницею квартири АДРЕСА_1 відповідно до спадкового договору від 01.02.2011 р., посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрованого в реєстрі за № 46. Право власності позивачки зареєстровано в державному реєстрі прав 21.02.2013 р., що підтверджується наявним у справі витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.02.2013 р. Відповідно до спадкового договору від 01.02.2011 р. позивачка зобов’язалась виконувати усі обов’язки, передбачені п. 5.1. відносно відчужувача ОСОБА_3 та утримувати квартиру № 122.

Встановлено, що позивачка належним чином виконувала свої обов’язки, оплачувала та оплачує до цього часу утримання квартири. Відчужувач за спадковим договором ОСОБА_3 помер 20.01.2013 р., що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Відповідно до п. 1 спадкового договору від 01.02.2011 р. відчужувач встановив для ОСОБА_1 сервітут, яким закріпив право для відповідача ОСОБА_2 проживати у квартирі № 122 довічно. Проте, умова про довічне користування відповідачем квартирою № 122 не містить вказівки на безоплатність такого користування. Зі змісту спадкового договору від 01.02.2011 р. не вбачається, що відповідачу надано право довічного проживання у квартирі безоплатно.

З урахуванням положень спадкового договору суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 є сервітуарієм квартири АДРЕСА_2.

Судом також встановлено, що після смерті відчужувача за спадковим договором ОСОБА_3 позивачка, набувши право власності на квартиру № 122, продовжує здійснювати його та виконувати обов’язки з утримання вказаного житлового приміщення. Позивачка зазначила, що не проживає у квартирі № 122, оскільки в даному житловому приміщенні постійно проживає відповідач ОСОБА_2

Доказом фактичного проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_3 є поштові повідомлення про вручення ОСОБА_2 двох вимог позивачки, які вона направляла на вказану адресу 13.08.2017 р. та 09.10.2017 р. Так, з указаних повідомлень та описів вкладення вбачається, що ОСОБА_2 особисто отримав та розписався в одержанні першої вимоги 15 серпня 2017 року та другої вимоги 12 жовтня 2017 року.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач обізнаний з наявністю вимог позивачки та володіє інформацією про наявність даного спору.

Після набуття права власності позивачкою на квартиру № 122 вона несе витрати з її утримання та вносить щомісячну плату за житлово-комунальні послуги. Це підтверджується чеками та квитанціями, які додані до позовної заяви та містяться у матеріалах справи. Обов’язок сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги закріплений ст. 360 ЦК України, Законом України ’’Про житлово-комунальні послуги’’ та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 1 Закону України ’’Про житлово-комунальні послуги’’ споживач – це фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу. Отже, незалежно від того, хто є власником квартири у багатоквартирному будинку, за житлово-комунальні послуги має сплачувати саме фактичний їх споживач.

Судом встановлено і стверджується матеріалами справи, що відповідач постійно проживаючи у квартирі позивачки, отримуючи усі житлово-комунальні послуги, користується ними (водопостачання, тепло-, газопостачання, утримання будинку та прибудинкової території, вивезення сміття), а отже саме він зобов’язаний оплачувати такі послуги. Відповідач не вносить плату за користування житлом і не несе жодних витрат з утримання квартири, крім плати за електроенергію.

13.08.2017 року позивачка направила відповідачу вимогу про виконання обов’язків сервітуарія з внесення плати за користування майном, у якій вимагала оплачувати спожиті ним житлово-комунальні послуги по квартирі № 122. Вимога була отримана відповідачем 15.08.2017 р., 09 жовтня 2017 року позивачка вдруге направила відповідачу вимогу, у якій вимагала погасити заборгованість за три роки користування квартирою (з жовтня 2014 по вересень 2017 роки). Друга вимога позивачки була отримана відповідачем 12.10.2017 р. і також ним проігнорована. Доказом непогашення заборгованості у встановлений вимогою від 09.10.2017 р. строк, є виписка з банківського рахунку позивачки, з якої вбачається, що крім заробітної плати інших надходжень на рахунок не відбулося.

У зв’язку з цим суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_6 про стягнення з відповідача плати за житлово-комунальні послуги сумі 12 769, 67 грн. за період з 01 жовтня 2014 року по 01 жовтня 2017 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про припинення сервітуту суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором. Відповідно до ст. 403 ЦК України сервітут може бути встановлений без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

За приписом ч. 3 ст. 403 ЦК України відповідач зобов’язаний вносити плату за користування квартирою, оскільки у спадковому договорі від 01.02.2011 р. відсутня умова про безоплатність сервітуту. Така плата, зокрема складається з плати за житлово-комунальні послуги, оскільки вона є складовою витрат на утримання майна.

Відповідно до ст. 406 Цивільного кодексу України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Обов’язок сервітуарія по внесенню плати за користування майном, тобто оплати житлово-комунальних послуг за квартиру № 122, закріплений у ч. 3 ст. 403 ЦК України, а отже суд констатує, що такий обов’язок є істотною умовою для існування сервітуту, а саме права відповідача на користування квартирою позивачки. Відповідач не виконує свій обов’язок по внесенню плати за користування квартирою позивачки, що є підставою для припинення сервітуту, оскільки ця обставина має істотне значення для існування сервітуту.

Так як відповідачем не виконуються обов’язки з внесення плати за користування квартирою то підстави для подальшого існування сервітуту, а відповідно і права ОСОБА_2 на довічне користування житлом позивачки, можуть бути припинені за рішенням суду.

Щодо вимоги позивачки про виселення відповідача з квартири без надання іншого житла суд дійшов такого висновку.

Оскільки вимога позивачки про припинення сервітуту, тобто права відповідача на довічне користування її квартирою є обґрунтованою і підлягає задоволенню, то як похідна від неї вимога про виселення відповідача з квартири без надання іншого житла, також підлягає задоволенню. У такий спосіб здійснюється захист права власності позивачки та усуваються перешкоди у користуванні і розпорядженні її майном.

У зв’язку з припиненням за рішенням суду права ОСОБА_2 на користування квартирою позивачки припиняється і його право на проживання у даному житловому приміщенні. Відповідач не є членом сім’ї позивачки, а продовжуючи проживати у квартирі, створює їй перешкоди у користуванні та розпорядженні своїм майном.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушним. За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимоги ОСОБА_1 про виселення відповідача з належної їй на праві власності квартири у зв’язку з припиненням правової підстави для його проживання у даному житловому приміщенні.

Відповідач підлягає виселенню без надання іншого житла, оскільки через припинення правової підстави для проживання у квартирі позивачки, для останньої не виникає обов’язку забезпечити відповідача іншим житом.

При застосуванні правового механізму захисту права власності, передбаченого ст. 391 ЦК України, у власника майна, права якого підлягають захисту, не виникає обов’язку забезпечувати відповідача іншим житлом через невиконання останнім своїх обов’язків сервітуарія і, як наслідок, порушення прав власності позивачки своїм проживанням у її квартирі.

Не підлягають в даному випадку застосування положень ст. ст. 64, 156 ЖК УРСР та статті 405 ЦК України, оскільки спірні правовідносини виникли з інших правових підстав. Аналогічний правовий висновок викладений і у постанові Верховного Суду України від 15.05.2017 р. у справі № 6-2931цс16.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 понесла витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 5 000, 00 грн. Так, для захисту своїх прав позивачка уклала договір про надання професійної правничої допомоги з адвокатом від 12.08.2017 р. В свою чергу адвокатом було надно правничу допомогу належним чином. Підтвердженням оплати правової допомоги є договір, квитанція від 21.10.2017 р. № С-17 та акт від 21.10.2017 р.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Отже, вартість правничої допомоги підлягає стягненню з відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України та ст. ст. 7, 10, 76, 81, 133, 137, 141, 244, 245, 247, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 11.05.1959 р. н. на користь ОСОБА_1 заборгованість з оплати за користування житлом, а саме вартості житлово-комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 в сумі 12 769, 67 грн. за період з 01 жовтня 2014 року по 01 жовтня 2017 року.

Припинити сервітут, а саме право довічного користування квартирою № 122 у будинку № 104 по вул. Б. Тена у м. Житомирі, встановлений для ОСОБА_2 11.05.1959 р. н. відчужувачем ОСОБА_3 на підставі спадкового договору від 01 лютого 2011 року, укладеного з ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрованого в реєстрі за № 46.

Виселити ОСОБА_2 11.05.1959 р. н. з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житла.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на отримання професійної правничої допомоги в сумі 5 000, 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1 920, 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду Житомирської області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Cуддя Р. А. Галасюк