Постанова № 73346975, 03.04.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/689/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 квітня 2018 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої – судді Готри Т.Ю.,

суддів – Собослоя Г.Г., Фазикош Г.В.,

з участю секретаря – Чучки Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Виноградівського районного суду від 27 листопада 2017 року в справі (головуючий суддя Трагнюк В.Р.) за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а :

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» (далі ОСОБА_3) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості, який мотивувало тим, що між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № МКV0GK00007006 від 02.08.2007 року, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 16800,00 доларів США, строком повернення до 30.07.2027 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки і в порядку, встановленому кредитним договором.

На забезпечення належного виконання зобов’язань за кредитним договором №МКV0GK00007006 від 02.08.2007 рок між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № б/н від 02.08.2007 року, згідно якого відповідач поручився за належне виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором.

Посилаючись на те, що позичальник належним чином не виконує своїх зобов’язань за кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка станом на 19.01.2017 року складає суму 76 224,65 доларів США, з якої : 17032,86 доларів США – заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 16337,86 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3091,20 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 39762,73 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, тому ОСОБА_3 просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованість у розмірі 17032,86 доларів США, що за курсом 27,49 відповідно до службового розпорядження НБУ від 19.01.2017 року складає 468233,32 грн., яка складається з 17032,86 доларів США - заборгованість за кредитом (тіло кредиту), а також судові витрати.

Рішенням Виноградівського районного суду від 27 листопада 2017 року відмовлено Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приват Банк» просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов Банку задовольнити. Вказує на те, що умовами кредитного договору (п.7.1.) встановлено строк повернення кредиту до 30.07.2027 року, а тому саме з цієї дати повинен обчислюватися строк позовної давності за основним зобов’язанням. Банк звернувся до суду із зазначеним позовом у 2017 році, тобто в межах строку позовної давності. Вважає, що суд безпідставно обчислював строк позовної давності за зобов’язаннями за кредитним договором з 2009 року, оскільки у справі, що розглядалась у 2009 році за позовом Банку про звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_1, вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитом Банком не пред’являлось, судом такі вимоги не розглядались та рішення з цього приводу не ухвалювалось, у зв»язку з чим суд дійшов помилкового висновку щодо зміни строку виконання основного зобов’язання. Звернення Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у 2009 році не призвело до заміни зобов’язання на забезпечувальне та не змінило строк виконання основного зобов’язання. Зазначав, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідно до умов Договору, договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за кредитним договором. Вважає, що відповідно до ч.1 ст.1048, ст.599 ЦК України ОСОБА_3 мав законні підстави для нарахування заборгованості за кредитним договором до моменту виконання зобов’язань.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить залишити рішення Виноградівського районного суду від 27 листопада 2017 року без змін, а апеляційну скаргу Банку без задоволення. Вказує на те, що ОСОБА_3 реалізував своє право на повернення кредиту в судовому порядку, пред’явивши позов до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за результатами розгляду якого рішенням Виноградівського районного суду від 16.11.2009 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 17148,09 доларів США було звернуто стягнення на предмет іпотеки, внаслідок чого позивач змінив в односторонньому порядку умови кредитного договору в частині зміни кінцевого строку погашення кредиту з 30 липня 2027 року на 24.03.2009 року. З цього часу почався строк пред'явлення вимоги до поручителя. Порука припиняється у зв”язку із закінченням строку за правилами ч. 4 ст. 559 ЦК України. Договором поруки б/н від 02.08.2007 року не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється. Позивач згідно ч.2 ст.1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання і міг пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців з дня порушення позичальником строку для дострокового погашення кредиту. Однак, відповідач (поручитель) від позивача з часу укладення договору поруки і до моменту подання позову повідомлення про неналежне виконання позичальником умов кредитного договору або вимоги про сплату заборгованості, як того вимагає п. 5 договору поруки, не отримував. Крім цього, позивач заявив вимоги про стягнення тіла кредиту в розмірі 17148,09 доларів США, тоді як за кредитним договором та договором поруки, позичальнику було надано кредит у розмірі 16800 доларів США, що є збільшенням обсягу відповідальності поручителя та підставою для припинення поруки за правилами ч.1 ст. 559 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 просить залишити рішення Виноградівського районного суду від 27 листопада 2017 року без змін, а апеляційну скаргу Банку без задоволення, посилаючись на те, що позов не підлягає до задоволення, зокрема, з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду. Початок перебігу позовної давності для стягнення платежів необхідно обчислювати з моменту невиконання позичальником кожного з цих зобов’язань за 3 роки до подачі позовної заяви до суду. Позивач, звернувшись у 2009 році до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором, а тому саме з цієї дати почав спливати строк позовної давності.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_4, яка апеляційну скаргу підтримала, відповідача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_1- ОСОБА_3, які апеляційну скаргу Банку не визнали, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 9 Перехідних положень ЦПК України (тут і надалі в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №МКV0GK00007006 від 02.08.2007 року, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 16 800,00 доларів США на придбання житлового будинку квартири 2 за адресою АДРЕСА_1, а також у розмірі 3700 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, строком повернення до 30.07.2027 року. Період сплати встановлено з 01 по 05 кожного місяця (а.с.15-17).

На забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором № МКV0GK00007006 від 02.08.2007 року, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № б/н від 02.08.2007 р., згідно якого поручитель поручився перед Банком за належне виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором (а.с.18).

Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором належним чином не виконував, у зв»язку з чим рішенням Виноградівський районний суд Закарпатської області від 16.11.2009 року, що набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 17148,09 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки (а.с.122-123).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що Банком пропущено строк позовної давності, оскільки позивач звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки скористався своїм правом, передбаченим ч.2 ст. 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов’язань за кредитним договором з 30.07.2027 року на 24.03.2009 року. Також вважав, що порука ОСОБА_2 є припиненою.

Проте, колегія суддів із висновком суду першої інстанції погодитись не може, оскільки такого суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

Як роз’яснено у п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5, з наступними змінами і доповненнями (далі Постанова), - право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред’явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена.

Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов’язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов’язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов’язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України (2004 року) суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов’язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов’язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов’язанням відсутня.

Отже, стягнення заборгованості за основним зобов’язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов’язання, і навпаки.

Аналогічний висновок міститься у постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі №6-1080 цс15.

Колегією суддів встановлено, що у справі, яка розглядалась у 2009 році за позовом Банку про звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_1, вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитом Банком не пред’являлось, судом такі вимоги не розглядались та рішення з цього приводу не ухвалювалось, у зв»язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо зміни строку виконання основного зобов’язання. Звернення Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у 2009 році не призвело до заміни зобов’язання на забезпечувальне та не змінило строк виконання основного зобов’язання.

З матеріалів справи слідує, що рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16.11.2009 року, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 17148,09 доларів США було звернуто стягнення на предмет іпотеки, на час розгляду справи апеляційним судом не виконано. А тому ОСОБА_3 правомірно звернувся до суду із зазначеним позовом, строк позовної давності за яким не пропустив, так як не пред’являв до позичальника вимоги про дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів в порядку, передбаченому ч.2 ст.1050 ЦК України.

Як слідує з п.7.1. кредитного договору, то строк повернення кредитних коштів встановлено до 30.07.2027 року, а тому саме з цієї дати повинен обчислюватися строк позовної давності за основним зобов’язанням. Банк до суду із зазначеним позовом звернувся у березні 2017 році, а тому трирічний строк позовної давності не пропустив.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку (ч.1 ст.553 ЦК України).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Солідарна відповідальність поручителя і боржника передбачена і п.4 договору поруки від 02 серпня 2007 року.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Колегією суддів встановлено, що відповідач ОСОБА_1М своїх зобов’язань за кредитним договором №МКV0GK00007006 від 02.08.2007 року належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 19.01.2017 року, згідно наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за вказаним договором (а.с.4-7), у нього виникла заборгованість в сумі: 76 224,65 доларів США, а саме: 17032,86 доларів США – заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 16337,86 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3091,20 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 39762,73 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

У зв»язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором, вимоги Банку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості є обґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості з поручителя, суд першої інстанції помилково виходив із того, що порука, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України є припиненою і підстав для стягнення заборгованості з поручителя відсутні.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов’язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання у повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу (п.24 Постанови).

Відповідно до пунктів 9, 10 договору поруки № МКV0GK00007006 від 02.08.2007 року, порука діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором. Порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання повернення кредиту за кредитним договором.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором не виконав, і на вимогу Банку від 06.02.2017 року про повернення суми кредиту в повному обсязі, а також нарахованих процентів та штрафних санкцій позичальник ОСОБА_1 і поручитель ОСОБА_2, заборгованість не сплатили, тому колегія суддів вважає, що з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню в солідарному порядку заборгованість в розмірі 17032,86 доларів США, що за курсом 27,49 відповідно до службового розпорядження НБУ від 19.01.2017 року складає 468233,32 грн., яка складається з 17032,86 доларів США - заборгованість за кредитом (тіло кредиту).

Також з відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Банку згідно п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України слід стягнути сплачені ним та документально підтверджені судові витрати в розмірі 7374,67 грн. з кожного.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення, яким апеляційну скаргу та позов ПАТ КБ «Приватбанк» слід задовольнити.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити.

Рішення Виноградівського районного суду від 27 листопада 2017 року – скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, адреса 90300, Закарпатська область, м.Виноградів, вул..Пушкіна, будинок №80), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, адреса 90300, Закарпатська область, м.Виноградів, вул.Павлова, будинок №7) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ – 14360570, рах. №29092829003111, МФО 305299, місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50) - заборгованість за кредитним договором №MKV0GK00007006 від 02.08.2007 року в розмірі 17032,86 доларів США, що за курсом 27,49 відповідно до службового розпорядження НБУ від 19.01.2017 року складає 468233,32 грн.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» понесені судові витрати в розмірі 7374,67 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 квітня 2018 року.

Головуюча :

Судді :