Постанова № 73346231, 11.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/2513/17

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А. Час і місце ухвалення: 01.02.2018р., м.Миколаїв

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого –судді Романішина В.Л.,

суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,

за участю секретаря Колеснікова-Горобець І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2802 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини А2802 про визнання протиправною відмови від 22.08.2017р. в зарахуванні часу навчання у ОСОБА_2 суворівському військовому училищі в період з 14 серпня 1989 року по 17 червня 1991 року включно до загального стажу військової служби та зобов’язання відповідача зарахувати час навчання в загальний стаж військової служби, у зв’язку з чим внести зміни до всіх відповідних документів.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.02.2018р. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, з не повним з’ясуванням обставин справи, та прийняти нову постанову, якою його позов задовольнити.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положень ст.24 Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992р. з врахуванням ст.ст.22, 58 Конституції України.

Військова частина А2802 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги – безпідставними, а тому задоволенню не підлягають. Відповідач зазначає, що Закон України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», на який посилається апелянт, введено в дію 12.05.1992р., тобто після закінчення навчання позивача у ОСОБА_2 суворівському військовому училищі, зворотної дії у часі він не має, а тому не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та учасниками справи не заперечується, що у період з 14.08.1989 року по 17.06.1991 року ОСОБА_1 навчався у ОСОБА_2 суворовському військовому училищі та знаходився на повному державному забезпеченні.

Згідно витягу з послужного списку підполковника ОСОБА_1 вказаний період навчання не зараховано в загальний стаж його військової служби.

10.08.2017р. ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини А2802 із рапортом щодо врахування до вислуги років терміну навчання в суворовському військовому училищі.

Листом від 22.08.2017р. відповідачем повідомлено позивача про відсутність правових підстав для зарахування до вислуги років терміну навчання його у ОСОБА_2 суворовському військовому училищі з 14.08.1989 року по 17.06.1991 року, оскільки на час проходження його служби діяло Положення про суворовські, нахімовське, військово-морське, військово-музичне училища, затверджене наказом Міністра оборони СРСР від 09.07.1981р. №150, відповідно до якого час навчання в цих навчальних закладах не підлягав зарахуванню в строк дійсної військової служби. Також, відповідач зазначив, що відповідно до постанови КМУ від 19.08.1992р. №490 «Про реформу системи військової освіти» ліцей не є військовим навчальним закладом, а тому навчання у ньому не відноситься до визначеного в ст.2 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» переліку видів військової служби.

Не погоджуючись з правомірністю вказаної відмови ОСОБА_1 оскаржив її в судовому порядку.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що так як ОСОБА_1 закінчив навчання у ОСОБА_2 суворовському військовому училищі до початку дії редакції ст.24 Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992р., якому не було надано зворотної дії в часі, а тому вказана норма не підлягає застосуванню на період навчання позивача з 14.08.1989 року по 17.06.1991 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

На період навчання позивача в ОСОБА_2 суворовському військовому училищі діяло Положення про суворовські, нахімовське, військово-морське, військово-музичне училища, затверджене наказом Міністра оборони СРСР від 09.07.1981р. №150, відповідно до якого час навчання суворовців, нахімовців та вихованців в суворівських, нахімовському та військово-музичному училищах в строк діючої військової служби не зараховується.

12 травня 1992 року введено в дію Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992р., статтею 24 якого визначено початок і закінчення перебування на військовій службі. Зокрема, початком перебування на військовій службі вважався день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.

В новій редакції цього Закону, яка набрала чинності 31 липня 1999 року, стаття 24 вже не пов'язує початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею).

Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу», у редакції, чинній у період з 12 травня 1992 року по 31 липня 1999 року, яка передбачала зарахування періоду навчання у військово-навчальному закладі (військовому ліцеї) до проходження військової служби, на момент виникнення спірних відносин (навчання позивача ОСОБА_2 суворовському військовому училищі) не діяв.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на час навчання позивача у суворовському училищі, так і після його закінчення відсутні правові підстави для його зарахування у строк дійсної військової служби.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції України).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Вводячи в дію Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» законодавець не надав йому зворотної дії в часі.

Оскільки до початку дії редакції статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», якою було визначено початок перебування на військовій службі з дня прибуття на навчання до військового ліцею, вказаного у приписі, виданому військовим комісаріатом, позивач вже закінчив навчання у ОСОБА_2 суворовському військовому училищі, й Закону не надано зворотної дії в часі, то він не підлягає застосуванню до періоду навчання ОСОБА_1 з 14.08.1989 року по 17.06.1991 року.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та надана їм належна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування постанови від 01 лютого 2018 року суд апеляційної інстанції не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 12.04.2018р.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Градовський Ю.М.

ОСОБА_3