Постанова № 73345946, 11.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/13663/17 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Файдюка В.В.,

Чаку Є.В.,

при секретарі Козуб А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Полонський гранітний кар'єр" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року про закриття провадження у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Полонський гранітний кар'єр" до Державної служби геології та надр України, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Полонський щебеневий кар'єр" про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Полонський гранітний кар'єр" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом Державної служби геології та надр України, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Полонський щебеневий кар'єр" про визнання протиправним та скасування наказу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року закрито провадження по справі № 826/13663/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Полонський гранітний кар'єр" (30500, Хмельницька область, м. Полонне, вул. Академіка Герасимчука, 190 Ж, код ЄДРПОУ 39305487) до Державної служби геології та надр України (вул. Ежена Потьє, 16, м. Київ, 03057), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Полонський щебеневий кар'єр" (30500, Хмельницької області, м. Полонне, вул. Академіка Герасимчука, 190 Б, код ЄДРПОУ 39162883) про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби геології та надр України від 17.10.2017 року № 445 "Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами" в частині продовження товариству з обмеженою відповідальністю "Полонський щебеневий кар'єр" дії спеціального дозволу № 399 від 20.12.1995 року на користування надрами Полонського родовища мігматитів та гранітів (додаток до наказу, порядковий номер 7).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Полонський гранітний кар'єр" подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Судове засідання суду апеляційної інстанції здійснювалось в режимі відеоконференції. В судове засідання з'явилися представник апелянта та представник третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Полонський щебеневий кар'єр". Представник апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, представник третьої особи заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.12.2015 року у ТОВ "Полонський гранітний кар'єр" закінчився строк дії Спеціального дозволу на користування надрами від 20.12.1995 року на видобування мігматитів та гранітів Полонського родовища, який було видано ТОВ "Полонський щебеневий кар'єр".

Згідно з даними ДНВП "Геоінформ України" одразу після 20.12.2015 року зазначений дозвіл став недійсним. Позивач зазначає, що у вказаному стані зазначений дозвіл перебуває станом на день звернення до суду із адміністративним позовом.

Враховуючи, що Спеціальний дозвіл № 399 став недійсним та, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.1995 року № 423 "Про затвердження Положення про порядок розпорядження геологічною інформацією", між Державною службою геології та надр України та ТОВ "Полонський гранітний кар'єр" було укладено договір № 100/11 від 13.10.2016 року відповідно до якого ТОВ "Полонський гранітний кар'єр" викупило геологічну інформацію та зареєструвало роботи за формою 3 гр. з досліджень, пов'язаних із неологічним вивченням надр Полонському родовищу гранітів та магматитів.

Відповідачем було виставлено рахунок № 191 від 13.02.2017 року на суму 2290,00 грн. за реєстрацію робіт (форма 3-гр.). Рахунок позивачем сплачено в повному обсязі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 31 від 13.02.2017 року.

13.02.2017 року відповідачем було зареєстровано роботи по формі 3- гр., про що свідчить відповідний штамп за № 123 від 13.02.2017 року на переліку об'єктів, робіт та досліджень (форма 3-гр.)

Маючи намір отримати Спеціальний дозвіл на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища, позивачем 11.05.2017 року подано до Держгеонадр заяву за № 11/05/17.

01.06.2017 року позивачем отримано погодження Міністерства екології та природних ресурсів України на отримання Спеціального дозволу на користування надрами Центральної ділянки Полонського родовища (наказ Міністерства № 212 від 01.06.2017 року).

23.10.2017 року позивач в Держгеонадрах дізнався про те, що наказом № 445 від 17.10.2017 року "Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами" Держгеонадра продовжило ТОВ "Полонський щебеневий кар'єр" дію Спеціального дозволу № 339 від 20.12.1995 року на користування надрами Полонського родовища мігматитів та гранітів (Додаток до наказу порядковий номер № 7).

В той же час, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного рішення, позивач зазначає, що експертним висновком Державного підприємства "Українська геологічна компанія" № 1-гв/2016 визнано доцільним виділити окрему ділянку надр Полонського родовища, підрахувати запаси цієї ділянки окремо та включити запаси Полонського-2 родовища, за умови розробки родовища окремим кар'єром. В подальшому полонське родовище було поділено на два окремі кар'єри: Центральна ділянка та Ділянка № 2.

Таким чином, на думку позивача, наказ Державної служби геології та надр України від 17.10.2017 року № 445 "Про продовження строку дії спеціальних дозволів на користування надрами" в частині продовження товариству з обмеженою відповідальністю "Полонський щебеневий кар'єр" дії спеціального дозволу № 399 від 20.12.1995 року на користування надрами Полонського родовища мігматитів та гранітів (Додаток до наказу, порядковий номер 7) є протиправним, оскільки Держгеонадра в період 2016-2017 роках неодноразово відмовляло ТОВ "Полонський щебеневий кар'єр" в продовженні дії спеціального дозволу з огляду на невідповідність поданих документів та, з огляду на те, що Держгеонадрами не було взято до уваги те, що відповідно до Довідки ДНВП "Геоінформ України" від 02.08.2017 року № 03/303-2102, Полонського родовища магматитів та гранітів не існує, оскільки було здійснено його розподіл на Центральну ділянку та Ділянку № 2, тобто на два самостійні об'єкти надрокористування.

Закриваючи провадження в даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є юридичною особою, яка заявила свої вимоги до центрального органу виконавчої влади, третя особа - юридична особа, в якої виникло (продовжено) речове право на чуже майно - право користування надрами Полонського родовища гранітів та мігматитів, а, отже, зважаючи на суб'єктний склад учасників справи та предмет спору, дану справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу Державної служби геології та надр України від 17.10.2017 року № 445, ТОВ "Полонський щебеневий кар'єр" було отримано Спеціальний дозвіл. Копія вказаного дозволу знаходиться в матеріалах справи. Строк дії вказаного дозволу продовжено на 20 років до 20.05.2035 року на підставі угоди про умови користування ділянкою надр № 399 від 28.12.2017 року.

Отже, у ТОВ "Полонський щебеневий кар'єр" виникло право надрокористування Полонського родовища гранітів та магматитів.

Спірний наказ є актом ненормативного характеру, який вичерпує свою дію фактом свого видання, оскільки внаслідок цього у ТОВ "Полонський щебеневий кар'єр" виникло цивільне речове право на чуже майно.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

Так, відповідно до частин 2, 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Окрім того, суд враховує позицію колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України по справі № 21-308а14, згідно якої у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа N 21-493а14).

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про надання у власність земельної ділянки (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання цього права власності має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Судом першої інстанції вірного встановлено, що зважаючи на відсутність чіткого розмежування понять "надра" та "земля" в правовій доктрині право власності (користування) надрами здійснюється в межах права власності (користування) земельної ділянки, як правило земель державної та комунальної власності, шляхом укладення відповідних угод між суб'єктами господарювання та органами виконавчої влади та здійснюється на підставі спеціального дозволу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського суду України (в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді першої інстанції) право на звернення до господарського суду мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 5 ст. 30 Господарського суду України до виключної підсудності господарського суду належать справи в яких відповідачем, є зокрема, центральний орган виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи позивач є юридичною особою, яка заявила свої вимоги до центрального органу виконавчої влади, третя особа - юридична особа, в якої виникло (продовжено) речове право на чуже майно - право користування надрами Полонського родовища гранітів та мігматитів, а, отже, зважаючи на суб'єктний склад учасників справи та предмет спору, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що дану справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду в суді апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Полонський гранітний кар'єр" залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року про закриття провадження у справі - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.

Повний текст виготовлено 12 квітня 2018 року.