Постанова № 73345900, 10.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/26742/15 Суддя суду першої інстанції: Костенко Д.А. (головуючий),

Донець В.А., Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Літвіної Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року, що прийняте о 11 год. 47 хв. у місті Києві, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС) від 06.11.2015 №2365 о/с у частині звільнення позивача згідно з пп. "г" п. 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновити позивача на рівнозначній посаді в МВС;

- стягнути з МВС середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року позов задоволено частково:

- визнано протиправним і скасовано наказ МВС від 06.11.2015 №2364 о/с про звільнення капітана міліції ОСОБА_6, старшого оперуповноваженого 4-го відділу 3-го управління;

- поновлено ОСОБА_6 на посаді оперуповноваженого МВС з 07.11.2015. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповдіач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що звільнення позивача було правомірним.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що з вересня 2010 року позивач проходила службу на посаді оперуповноваженого в МВС.

У позивача 01 липня 2014 року народилася дитина, що підтверджується наявною у справі копією свідоцтва про народження Серія І-БК №402436 від 08.07.2014 (а.с. 8), у зв'язку з чим та згідно з наказом МВС від 29.08.2014 №1719 о/с дск (а.с. 48), їй надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідачем 06 листопада 2015 року прийнято наказ №2365 о/с дск "По особовому складу Департаменту оперативно-технічних заходів", копія витягу з якого наявна у справі (а.с. 49), яким згідно з п.п. 10 та 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до пп. "г" (через скорочення штатів) п. 64 Поло-ження про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" капітана міліції ОСОБА_6, старшого оперуповноваженого 4-го відділу 3-го управління, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, звільнено з 06.11.2015 в запас Збройних Сил.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що оскільки позивача звільнено з МВС, яке не ліквідовано, то що відповідач дійшов помилкового висновку про неможливість застосування статті 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), яка зобов'язувала МВС не допустити звільнення позивача як матері, яка доглядала за дитиною, якій не виповнилося три роки.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (який був чинний на час звільнення позивача) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114).

Відповідно до вимог пункту 64 «г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

07 листопада 2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ та набрав законної сили Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VIІI).

Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що будь-якого додаткового обов'язку щодо попередження позивача про наступне звільнення з боку роботодавця МВС не передбачено.

Згідно пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

За змістом пункту 11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Враховуючи, що Закон України «Про національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, то в даному випадку до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 3 статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у ч.3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, обов'язку МВС щодо подальшого працевлаштування позивача, яка у розумінні частини 3 статті 184 КЗпП є жінкою, яка має дитину віком до трьох років, виконано не було, тобто позивачу при звільненні не було запропоновано іншу посаду.

Аналогічну позицію було висловлено Верховним Судом у постанові від 14.02.2018 по справі № 826/26336/15.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ, в зв'язку з чим, оскаржуваний наказ є протиправним і підлягає скасуванню.

Пунктом 24 Положення №114 визначено, що в разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Посилання відповідача на ліквідацію органів внутрішніх справ та скорочення посади позивача не є підставою для відмови у поновленні її порушеного права. Крім того, у даному випадку МВС, у якому позивач обіймала посаду не ліквідовано, а отже позивач підлягає поновленню на попередній посаді.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов вірного висновку про те, що скорочення посади, яку обіймала позивач перед звільненням, не є перешкодою для її введення (відновлення) з метою належного і ефективного захисту порушеного права позивача на працю. Не зважаючи на це, суд поновив позивача на посаді, яку позивач не обіймала - оперуповноважений МВС, оскільки перед звільненням позивач працювала на посаді старшого оперуповноваженого 4-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України. Тому, позивач підлягає поновленню саме за зазначеній посаді.

Оскільки відповідач в апеляційній скарзі не заперечує рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то суд апеляційної інстанції рішення суду в цій частині не переглядає.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині, що стосується поновлення позивача на роботі.

Керуючись статтями 34, 243, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року, виклавши пункт третій резолютивної частини у такій редакції:

«Поновити ОСОБА_6 на посаді старшого оперуповноваженого 4-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України з 07.11.2015».

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Літвіна

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 12.04.2018.