Постанова № 73345533, 10.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2018 р. Справа№ 910/14294/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

Секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 10.04.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім -Компані"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 (повний текст складено 04.12.2017)

у справі № 910/14294/17 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Національний банк України, 2. Міністерство фінансів України

про зобов'язання передати оригінали документів

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про зобов'язання відповідача передати позивачу оригінали кредитних договорів від 21.01.14. № 4В14033И, від 10.02.14. № 4В14059И, від 22.01.15. № 4В15021И, і відповідні документи, які підтверджують зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-Компані".

Позовні вимоги обґрунтовані, тим, що позивачем, як поручителем, було виконано обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме погашено борг в сумі 199 428 668,66 грн., з огляду на що відповідач у відповідності до умов договору поруки та ст. 556 Цивільного кодексу України повинен вручити позивачу оригінали документів, які підтверджують права позивача як нового кредитора, проте відповідач відмовляється надати позивачу відповідні документи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017, повний текст якого підписаний 04.12.2017, у справі № 910/14294/17 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" (далі, позивач) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Національний банк України, 2. Міністерство фінансів України відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. №09.1-04.1/1360/18 від 26.02.2018), відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/14294/17 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не досліджено всіх обставин справи та не надано належної оцінки доказам у справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник наголосив що відповідач відмовляючи надати позивачу оригінали документів, порушує право позивача на визнання його новим кредитором. Оскільки саме оригінали документів дозволять ТОВ "Дрім-Компані" довести ТОВ "Веста Компані" право вимоги за кредитним договором.

До апеляційної скарги позивачем також було додане клопотання про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/14294/17.

Дане клопотання мотивоване тим, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва було направлено виключно позивачу на його юридичну адресу, яке позивач був змушений перенаправити представнику, а тому останній не мав можливості вчасно подати апеляційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2018 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім - Компані" та призначено до розгляду на 10.04.2018.

В судовому засіданні 25.01.2018 представник позивача надав пояснення по суті спору, підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/14203/17 скасувати повністю та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 10.04.2018 представник відповідача надав пояснення по суті спору, заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Дрім - Компані", рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 10.04.2018, повноважні представники позивача та третіх осіб 1, 2 не з'явилися.

Колегією суддів враховано, що відповідно до частини 2 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, в свою чергу частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно із частиною 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача, та третіх осіб 1, 2, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Колегією суддів на підставі ч. 7 ст. 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2016. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" укладено Договір поруки № 4В14033И/П.

Згідно із пунктом 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Веста-Компані" своїх зобов'язань за:

кредитним договором від 21.01.14. № 4В14033И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;

кредитним договором від 10.02.14. № 4В14059Д (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2;

кредитним договором від 22.01.15.№ 4В15021И (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору 3, надалі за текстом: кредитний договір 1, 2, 3 - кредитний договір/кредитні договори.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із пунктом 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають право звертатися до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення викладені в частині 2 статті 20 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України визначені основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи викладене та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Проте, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, слід розуміти, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

З наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень № 2119 від 20.10.16., № 2120 від 20.10.16., № 2121 від 20.10.16. через Інтернет-банк Приват 24 позивачем перераховано відповідачу кошти на загальну суму 199 428 668,66 грн. (25 676 427,67 грн., 125 998 475,53 грн., 47 753 765,46 грн.).

В рядку "призначення платежу" зазначено: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4В14033И від 21.01.14 згідно договору поруки № 4В14033И/П від 20.10.16, виконання зобов'язань по кредитному договору № 4В14059Д від 10.02.14 згідно договору поруки № 4В14033И/П від 20.10.16, виконання зобов'язань по кредитному договору № 4В15021И від 22.01.15 згідно договору поруки № 4В14033И/П від 20.10.16.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Статтею 469 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечує факт отримання коштів від позивача в сумі 199 428 668,66 грн. доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих матеріали справи також не містять.

Згідно із пунктом 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Частинами 1 та 2 статті 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Проте слід зауважити, що законодавцем не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов'язок боржника, оскільки з огляду на частину 3 статті 553 Цивільного кодексу України та частину 3 статті 556 Цивільного кодексу України поручителем може бути кілька осіб і до кожного з них хто виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

З огляду на викладене, вбачається що ані умовами договору поруки ані чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника.

Відповідно до статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

В матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що позивач звертався до відповідача з вимогою надати документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.

Тобто, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.

Тоді, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача.

Оскільки, умовами договору поруки № 4В14033И/П від 20.10.16. не передбачено надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором № 4В14059И від 10.02.14.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

В свою чергу доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім - Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/14294/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/14294/17 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім - Компані" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/14294/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/14294/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та в строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 13.04.2018.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко