Рішення № 73344982, 02.04.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2018 р. м. Київ Справа № 911/3685/17

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Комунального підприємства «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області

про стягнення 180928,17 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Мамчур А.О.

за участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача: ОСОБА_1 (довіреність № 55 від 22.01.2018 р.)

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства «Управління міським господарством» Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі – КП «Управління міським господарством», відповідач) про стягнення 180928,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов’язань щодо здійснення розрахунку за поставку природного газу відповідно до договорів купівлі-продажу та переведення боргу, у зв’язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 70508,42 грн. основного боргу, 5217,06 грн. пені, 4935,59 грн. штрафу, 10608,24 грн. 3% річних, 89658,85 грн. інфляційних втрат, а також 2713,92 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.12.2017 р. було порушено провадження у даній справі № 911/3685/17 і розгляд справи було призначено на 11.01.2018 р.

10.01.2018 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв’язку від відповідача надійшло клопотання № 19 від 10.01.2018 р. (вх. № 489/18 від 10.01.2018 р.) про відкладення розгляду справи.

11.01.2018 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла довідка б/н від 05.01.2018 р. (вх. № 566/18 від 11.01.2018 р.) про відсутність судових рішень і судових проваджень щодо предмету вищезазначеного спору та інших документів щодо спірних правовідносин чи питань, пов’язаних із цими правовідносинами.

Слід зазначити, що 15.12.2017 р. набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 р.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 р. справи у судах першої інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи думку присутнього у судовому засіданні 11.01.2018 р. представника позивача, суд дійшов висновку, що справу № 911/3685/17 слід розглядати за правилами загального позовного провадження та зі стадії підготовчого провадження.

Підготовче засідання відкладалось.

01.02.2018 р. до господарського суду Київської області КП «Управління міським господарством» було подано відзив на позов № 87 від 29.01.2018 р., відповідно до якого відповідач зазначив наступне.

Про наявність договору № 13/3780-ТЕ-17 про переведення боргу від 28.12.2012 р. КП «Управління міським господарством» стало відомо 10.01.2018 р. після ознайомлення з матеріалами справи. Водночас, за твердженням відповідача, за даними бухгалтерського обліку КП «Управління міським господарством», зобов’язання, що випливає з договору про переведення боргу, не значиться. Первісний боржник не виконав обов'язок про передачу новому боржнику всіх документів, що стосуються предмету договору, відповідно до п. 3.3 договору про переведення боргу.

Окрім того, відповідач заявляє про застосування строків позовної давності, обґрунтовуючи це наступним. Відповідно до п. 2.1 договору про переведення боргу сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на момент укладення даного договору становить 70508,42 грн. Пунктом 3.2 договору про переведення боргу встановлено, що новий боржник зобов’язується перераховувати грошові кошти у сумі, зазначеній в п. 2.1 договору, в порядку та на умовах, визначених договором № 12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. Порядок та умови проведення розрахунків за договором купівлі-продажу природного газу № 12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. встановлені розділом 6 вказаного договору. Згідно з п. 6.1 договору купівлі-продажу оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як стверджує позивач, первісний боржник отримував природний газ протягом вересня - жовтня 2012 року. Останній акт приймання-передачі газу між позивачем та первісним боржником був підписаний 31.10.2012 р. Отже, кінцевий строк оплати для первісного боржника настав 14.11.2012 р. При цьому позивач посилається на п. 9.3 договору купівлі-продажу, яким встановлений строк позовної давності тривалістю у п’ять років. Проте, договір купівлі-продажу був укладений між позивачем та первісним боржником. Водночас, договором про переведення боргу, стороною якого є відповідач, не передбачалась умова про збільшення строків позовної давності. Також умова про збільшення строків позовної давності не встановлювалась будь-якими іншими письмовими документами між позивачем та відповідачем.

Таким чином, на переконання відповідача, позивач, звернувшись із позовною заявою 08.12.2017 р. пропустив трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

28.02.2018 р. до господарського суду Київської області від НАК «Нафтогаз України» надійшла відповідь на відзив № 14/4-430 від 27.02.2018 р., відповідно до якої позивач зазначив наступне.

Позивач заперечує щодо застосування позовної давності, оскільки відповідно до умов договору купівлі-продажу, а саме - пункту 9.3, строк позовної давності щодо стягнення основного боргу, пені та штрафу, а також 3% річних та інфляційних втрат за взаємною згодою сторін було збільшено та встановлено у п’ять років. Відповідач, підписавши договір про переведення боргу від 28.12.2012 р., взяв на себе зобов’язання первісного боржника щодо сплати кредиторові, яким є компанія, 70508,42 грн. в порядку та на умовах, визначених договором купівлі-продажу, тобто визнав цей борг за собою. Договір про переведення боргу підписаний відповідачем 28.12.2012 р., а тому строк позовної давності, визначений пунктом 9.3 договору купівлі-продажу, перервався та почався спочатку і закінчився 28.12.2017 р. Позовна заява у цій справі подана позивачем 06.12.2017 р. (відповідно до поштового штемпеля на описі вкладення), тобто в межах строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.03.2018 р. підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2018 р.

У судове засідання 02.04.2018 р. представник позивача не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений в порядку, передбаченому ГПК України; представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд застосувати строки позовної давності.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У судовому засіданні 02.04.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

02.08.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована пересувна механізована колона №1» (покупець) було укладено договір № 12/35-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві у 2012 році природний газ, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями (п. 1.2 договору).

У відповідності з умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу (п. 7.2 договору).

Водночас, згідно з п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі – щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

На виконання умов договору, позивач у вересні та жовтні 2012 року передав у власність покупця природний газ на загальну суму 92480,58 грн.

Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 30.09.2012 р. на суму 28424,04 грн. та від 31.10.2012 р. на суму 64056,54 грн., які підписані повноважними представниками сторін договору та скріплені їх печатками.

За отриманий у вересні 2012 року природний газ відповідно до акту приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 р. на суму 28424,04 грн. покупець сплатив 21972,16 грн.

Таким чином, покупець не в повному обсязі виконав зобов'язання з оплати поставленого природного газу перед продавцем і станом на 28.12.2012 р. мав заборгованість за поставлений газ в сумі 70508,42 грн.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності зі ст. 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 521 ЦК України встановлено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

28.12.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована пересувна механізована колона №1» (первісний боржник) та Комунальним підприємством «Управління міським господарством» (новий боржник) було укладено договір № 13/3780-ТЕ-17 про переведення боргу.

У відповідності з п.п. 1.1, 1.2 зазначеного договору за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором поставки природного газу №12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. (далі - зобов’язання), укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов’язанні та замінює первісного боржника у зобов’язанні. Кредитор дає згоду на заміну первісного боржника у зобов’язанні новим боржником.

Відповідно до п. 3.1 договору про переведення боргу, до нового боржника переходять обов’язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, визначеної у пункті 2.1, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов’язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов’язань за договором № 12/35-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу.

Пунктом 3.2 договору про переведення боргу визначено зобов’язання нового боржника щодо перерахування грошових коштів у сумі, зазначеній у п. 2.1 цього договору, в порядку та на умовах, визначених договором купівлі-продажу природного газу №12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р.

Оскільки після заміни боржника у зобов'язанні відповідач не виконав взяте на себе грошове зобов’язання за договором у повному обсязі на суму 70508,42 грн., тобто у розмірі переведеного боргу, позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Поряд з цим, приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що до матеріалів справи доказів сплати відповідачем заборгованості в сумі 70508,42 грн. не надано, у зв’язку з чим позовна вимога про стягнення основного боргу в зазначеному розмірі є обґрунтованою.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 5217,06 грн. пені та 4935,59 грн. штрафу, керуючись п. 7.2 договору.

Як зазначалося вище, згідно вказаного п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що розмір пені було визначено в сумі 5217,06 грн., у тому числі - за період з 16.10.2012 р. до 15.04.2013 р. в сумі 482,01 грн., з 14.11.2012 р. до 12.05.2013 р. в сумі 4735,05 грн.

Розмір штрафу, визначений позивачем, становить 4935,59 грн., за період з 16.10.2012 р. до 30.12.2012 р. в сумі 451,63 грн. та з 14.11.2012 р. до 30.12.2012 р. в сумі 4483,96 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 10608,24 грн. 3% річних та 89658,85 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено у сумі 10608,24 грн., у тому числі - за період з 16.10.2012 р. до 16.11.2017 р. в сумі 984,64 грн., з 14.11.2012 р. до 16.11.2017 р. в сумі 9623,60 грн.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 89658,85 грн., у тому числі - за період з 01.11.2012 р. до 31.10.2017 р. в сумі 8190,93 грн., з 01.12.2012 р. до 31.10.2017 р. в сумі 81467,93 грн.

Відповідачем у відзиві було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача на підставі ст.ст. 257, 267 Цивільного кодексу України.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частинами третьою, четвертою, п’ятою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як встановлено судом, 02.08.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована пересувна механізована колона №1» (покупець) було укладено договір № 12/35-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу, у відповідності з умовами п. 6.1 якого оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 9.3 даного договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі – щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Твердження відповідача про неможливість застосування у даному випадку умов пункту 9.3 договору № 12/35-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу, зокрема, в частині встановлення подовженого строку позовної давності, не береться до уваги судом, оскільки, як зазначалось вище, пунктом 1.1 договору № 13/3780-ТЕ-17 про переведення боргу від 28.12.2012 р., укладеним між ПАТ «НАК «Нафтогаз України», ТОВ «Спеціалізована пересувна механізована колона №1» та КП «Управління міським господарством» було передбачено, що за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором поставки природного газу № 12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. (далі - зобов’язання), укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов’язанні та замінює первісного боржника у зобов’язанні.

Таким чином, підписавши 28.12.2012 р. договір про переведення боргу, відповідач визнав наявність боргу перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. у сумі 70508,42 грн. станом на 28.12.2012 р. та увійшов у зобов’язання за договором № 12/35-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу в повному обсязі.

Позивач, заперечуючи проти заяви відповідача про застосування позовної давності, зазначав, що строк позовної давності за договором № 12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. переривався і розпочався заново 28.12.2012 р., тобто з моменту підписання сторонами договору № 13/3780-ТЕ-17 про переведення боргу.

Проте, дане твердження позивача відхиляється судом з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Приписами статті 262 ЦК України встановлено, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Як зазначалось вище, п. 6.1 договору купівлі-продажу природного газу було передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2012 р. на суму 28424,04 грн. та від 31.10.2012 р. на суму 64056,54 грн.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що п’ятирічний строк позовної давності щодо основного зобов’язання за договором № 12/35-ТЕ-17 від 02.08.2012 р. закінчився, відповідно, 15.10.2017 р. та 15.11.2017 р. (згідно з датами поставок газу та виникнення обов’язку з його оплати).

Як слідує з матеріалів справи, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось з позовом у даній справі у грудні 2017 року, тобто за спливом п’ятирічного строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено відповідачем.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не підлягають задоволенню судом у повному обсязі у зв’язку зі спливом строку позовної давності щодо вимог позивача.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повне рішення підписане 12.04.2018 р.

Суддя В.М. Бабкіна