Рішення № 73343889, 13.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 квітня 2018 року № 826/484/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 40931-1305 від 28.04.2017 року, прийнятого Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус фізичної особи-підприємця, є платником єдиного податку та використовує земельну ділянку у господарській діяльності, з огляду на що, відповідачем не взято до уваги особливості оподаткування суб'єкта господарювання, який використовує спрощену систему оподаткування, у результаті чого прийнято неправомірне рішення, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача у поданому відзиві на позовну заяву заперечував по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Податкового кодексу України та зазначив, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві правомірно та в межах своїх повноважень винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

На підставі ч. 3 ст. 194 КАС України суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

Позивач є співвласником частини майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 26 832,40 кв.м., що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу 9/100 частин майнового комплексу в рівних долях від 14.05.2003.

ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність із лісопильного та стругального виробництва за кодом КВЕД 16.10 (лісопильне та стругальне виробництво) по АДРЕСА_2, що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з реєстру платників єдиного податку.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві 28.04.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення № 40931-1305, яким нараховано суму грошового зобов'язання ОСОБА_1 за платежем: земельний податок з фізичних осіб на загальну суму 304 237, 48 грн., на підставі підп. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України та п. 286.5 ст. 286 розділу XIII Податкового кодексу України.

Листом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 19595/Г/26-15-13- 05-19 від 27.11.2017 про надання інформації по сплаті земельного податку позивача повідомлено про те, що земельні ділянки, що не надавались в установленому законом порядку саме для здійснення підприємницької діяльності, та знаходяться у користуванні фізичної особи, то така особа повинна сплачувати земельний податок на загальних підставах.

Вважаючи, що податкове повідомлення-рішення прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві № 40931-1305 від 28.04.2017 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Положеннями пп. 14.1.72 п. 41.1 ст. 14 ПК України визначено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73 п. 41.1 ст. 14 ПК України).

Приписами ст. 269 ПК України визначено, що платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Пунктом 270.1 ст. 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

База оподаткування земельним податком встановлюється ст. 271 ПК України, згідно п. 271.1 якої базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п. 274.1 ст. 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Згідно п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому втрачено право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Згідно п. 287.2 ст. 287 ПК України облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня.

Пунктом 287.5 вказаної статті встановлено, що податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Положеннями пп. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 ПК України визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Судом встановлено, що позивач є платником єдиного податку 2 групи з видом господарської згідно КВЕД 16.10 (Лісопильне та стругальне виробництво) та відповідно до відомостей з Витягу з реєстру платників єдиного податку здійснює господарську діяльність на розташованому за адресою: АДРЕСА_2, об'єкті, що належить йому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу 9/100 частин майнового комплексу в рівних долях від 14.05.2003. (а. с. 13, 22)

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Приписами ст.42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (ч. 2 ст. 3 ГК України).

Згідно правового висновку Верховного Суду України у постанові від 24 листопада 2015 року у справі № 826/14703/13-а, системний аналіз норм чинного законодавства дає можливість визначити хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У вищезазначеній постанові Верховний Суд України дійшов правового висновку, що у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 ст. 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою звільнення від сплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується наявність умови, за якою позивач звільняється від сплати земельного податку, а саме використання землі для проводження господарської діяльності:

- Витягом з реєстру платників єдиного податку, у якому в графі «місце провадження господарської діяльності» зазначено адресу АДРЕСА_2; (а. с. 13)

- договором № 87 від 04.01.2016 про надання послуг з утримування у належному стані приміщень, доріг на території підприємства, утилізації сміття по АДРЕСА_2 (а. с. 34-37)

- випискою з банку (ПАТ «Укрсоцбанк») по особовому рахунку № НОМЕР_2 за період з 20.01.2017 по 04.12.2017, що свідчать про рух (відпуск) пиломатеріалів, відповідно до зазначеного коду КВЕД; (а. с. 44-65)

- товарно-транспортними накладними № РН-0000659 від 16.03.2017, № РН-0000820 від 31.03.2017 від 31.03.2017, у яких зазначено пункт розвантаження адресу вул. Набережно-Корчуватська, 136, у м. Києві (а. с. 42-43)

Також, заслуговує на увагу, на підтвердження можливості провадження позивачем господарської діяльності на вищевказаній земельній ділянці, наявна у матеріалах справи копія технічного звіту проектно-вишукувального підприємства «Транспроект» від 30.10.2003 на виконання робіт по земельно-кадастровій інвентаризації земельної ділянки площею 6181,40 кв.м., яку займають ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 по АДРЕСА_2, у м. Києві, де міститься план земельної ділянки з описом розташованих на ній об'єктів. (а. с. 23-33)

Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується використання позивачем приміщень та земельної ділянки для провадження господарської діяльності за обраним напрямком діяльності, а отже, нарахування податкового зобов'язання зі сплати земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під такими приміщеннями є неправомірним, з огляду на що, контролюючим органом не взято до уваги особливості оподаткування суб'єктів господарювання, які перебувають на спрощеній системі оподаткування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновків про те, що прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві податкове повідомлення - рішення № 40931-1305 від 28.04.2017 року підлягає скасуванню.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 74 - 77, 241 - 247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві податкове повідомлення - рішення № 40931-1305 від 28.04.2017 року.

Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 02095) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 3042, 39 (три тисячі сорок дві гривні 39 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко