Рішення № 73342823, 12.04.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа № 243/1391/18

Провадження № 2/243/971/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року м. Слов’янськ

Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий суддя Мінаєв І.М.,

за участю секретаря судового засідання Янчевського В. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання № 5 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області (вул. Добровольського, 2, м. Слов’янськ, Донецької області) в порядку спрощеного провадження цивільну справу № 243/1391/18 за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_2,

відповідач ОСОБА_1,

представник відповідача ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

21 лютого 2018 року Департамент патрульної поліції звернувся до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області із позовом, в якому позивач вказував, що 24 травня 2016 року о 17 год. 40 хв., ОСОБА_1, перебуваючи на посаді інспектора роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в містах Краматорську та Слов’янську Департаменту патрульної поліції, керуючи службовим транспортним засобом RENAULT DUSTER номерний знак 11*2205, 2015 року випуску, рухаючись по вул. Генерала Батюка в бік вул. Ясної, зі сторони вул. Бульварної у м. Слов’янську, виїхав на зустрічну смугу руху і скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

За наслідками ДТП постановою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 08 серпня 2016 року по справі № 234/7031/16-п ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адмінстягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 340 (триста сорок) гривень.

Відповідно до висновку експертного дослідження, проведеного Донецьким науково-дослідницьким експертно-криміналістичним центром МВС України № 1/18-124Д від 29 липня 2017 року встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 24 травня 2016 pоку, власнику транспортного засобу Renault Duster, реєстраційний номер 11*2205, номер кузова НОМЕР_2, 2015 року випуску, який належить Департаменту патрульної поліції (відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХТ№942996), станом на момент проведення експертного дослідження складає 65 831,20 грн. (шістдесят п’ять тисяч вісімсот тридцять одна грн. 20 коп.).

За вказаних обставин, з посиланням на ст. 1166 ЦК України, позивач просить визнати ОСОБА_1 винним та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача майнову шкоду в сумі 65831 грн. 20 коп.

16 березня 2018 року ОСОБА_1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав ту обставину, що він працює на посаді інспектора роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в містах Краматорську та Слов’янську Департаменту патрульної поліції, а також те, що за наслідками ДТП від 24 травня 2016 року його було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адмінстягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 340 (триста сорок) гривень. Зазначив, що ДТП було вчинено ним під час виконання службових обов’язків, і ця обставина визнана позивачем.

Крім того, відповідач, посилаючись на п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 23.12.2015 р. N 901, ЗУ «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", ст. ст. 18 ЗУ «Про національну поліцію», зазначив, що на момент вчинення ДТП між ним та позивачем існували службово-трудові відносини, а не цивільно-правові. За таких обставин відповідач зазначає, що на правовідносини, які виникли між ним та позивачем, розповсюджуються норми трудового законодавства, а не цивільного права, а саме глава ІХ КЗпП. В обґрунтування таких своїх доводів відповідач посилається на ст. 62 ЗУ «Про національну поліцію», за якою визначено гарантії професійної діяльності поліцейського, а також на те, що на законодавчому рівні питання про притягнення до матеріальної відповідальності поліцейського за шкоду заподіяну майну, яке закріплене за Національною Поліцією, на сьогодні не вирішено, тому що на офіційному сайті Верховної Ради України (http://wl.cl.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4 1 ?pf3511=62579 ) лише тільки зареєстровано законопроект за № 7133, дата реєстрації 21 вересня 2017 року «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та деяких інших осіб». В обґрунтування прийняття такого акту, зокрема, зазначено у силу законодавчих змін, проведеної адміністративної реформи та реформування правоохоронних та інших органів, підрозділів цивільного захисту тощо, поза увагою залишалось питання матеріальної відповідальності поліцейських, осіб рядового та начальницького складу податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, органів та підрозділів системи цивільного захисту, кримінально-виконавчої служби».

За таких обставин, відповідач зазначає, що відповідно до норм ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Стягнення матеріальної відповідальності понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч. 3 ст. 233 КЗпП України). Аналогічні роз’яснення містяться у Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками"(п.4,20)

Позивачу про наявність шкоди стало відомо 24 травня 2016 року. З позовом позивач звернувся у лютому 2018 року. Такими чином, якщо до спірних правовідносин застосувати норми КЗпП, то потрібно констатувати, що позивачем пропущено строк позовної давності, на застосуванні якого наполягає відповідач.

Посилаючись на ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимоги ст. ст. 8, 19 Конституції України, з урахуванням тих обставин, що позивачем пред’явлено вимоги про стягнення матеріальної шкоди, розмір якої не відповідає нормам КЗпП України, а також те, що позивачем пропущено строк позовної давності, відповідач вказує, що позивач таким чином втручається у мирне володіння майном відповідача, оскільки намагається отримати грошові кошти, які є власністю відповідача, без достатніх правових підстав.

З огляду на викладене, відповідач просить у позові відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності № 113/413/09-18 від 04 січня 2018 року, підтримала позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, просила їх задовольнити у повному обсязі. Просила визнати поважними причини пропущення строку позовної давності, зазначені у заяві, та поновити строк позовної давності.

В судовому засіданні відповідач позов не визнав, з підстав, наведених у відзиві, просив у його задоволенні відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5, який діє на підставі ордеру № 111255 та договору про надання правової допомоги від 09 березня 2018 року, позов не визнав з підстав, наведених у відзиві, просив у його задоволенні відмовити у повному обсязі. Зазначив, що підстав для поновлення строку позовної давності немає, оскільки наведені у заяві причини пропуску такого строку не є поважними та не підтверджені жодними доказами.

Позивачем разом із позовом було подану заяву, в якій він зазначає, що посадова особа ОСОБА_1 після вчинення ДТП та заподіяння збитків висловив бажання добровільно відшкодувати заподіяну ним Департаменту патрульної поліції шкоду, однак звернувся із проханням надати йому час для того, щоб зібрати необхідну суму. Тобто між позивачем та відповідачем було укладено усний договір про відшкодування останнім шкоди. Однак, 12 грудня 2017 року відповідач повідомив, що він відмовляється добровільно шкоду відшкодувати. За таких обставин позивач з посиланням на ст. 233, 234 КЗпП України просить визнати поважними причини пропуску річного строку звернення до суду та поновити строк позовної давності.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до такого висновку, що позовні вимоги Департаменту патрульної поліції підлягають частковому задоволенню з огляду на такі встановлені у судовому засіданні обставини та відповідні ним докази.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що 24 травня 2016 року о 17 год. 40 хв., ОСОБА_1, перебуваючи на посаді інспектора роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в містах Краматорську та Слов’янську Департаменту патрульної поліції, керуючи службовим транспортним засобом RENAULT DUSTER, номерний знак 11*2205, 2015 року випуску, рухаючись по вул. Генерала Батюка в бік вул. Ясної, зі сторони вул. Бульварної у м. Слов’янську, виїхав на зустрічну смугу руху і скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

За наслідками ДТП постановою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 08 серпня 2016 року по справі № 234/7031/16-п ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено адмінстягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 340 (триста сорок) гривень. Постанова набрала законної сили (а. с. 22).

Відповідно до наказу № 2421 від 22 серпня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника УПП в місцях Краматорську та Слов’янську», на підставі наказу від 16 червня 2016 року було проведено службове розслідування, за висновком якого встановлено, що внаслідок винних дій ОСОБА_1 пошкоджено службовий автомобіль RENAULT DUSTER, номерний знак 11*2205, 2015 року випуску. У зв’язку з цим ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, тобто порушення вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про Національну поліцію», п.п. 1, 12 ч. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого ЗУ від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV (а. с. 23).

Наведені обставини сторонами не заперечуються, ними визнаються, та підтверджені дослідженими у судовому засіданні копією повідомлення супровідного листа Слов’янського міськрайонного суду від 21 вересня 2016 року, за яким до УПП в м. Краматорську та Слов’янську було направлено постанову суду про накладення адмінстягнення у відношенні ОСОБА_1В.(а. с. 21), копією постанови Слов’янського міськрайонного суду Донецької області, за якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП за вищевказаних обставин та накладено адмінстягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. в дохід держави за вчинення адмінправопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП ( а. с. 22), копією наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника УПП в м. Краматорську та Слов’янську № 2421 від 22 серпня 2016 року, за яким ОСОБА_1 за пошкодження службового автомобілю було оголошено догану (а. с. 23-24).

Відповідно до висновку експертного дослідження, проведеного Донецьким науково - дослідницьким експертно-криміналістичним центром МВС України № 1/18-124Д від 29 липня 2017 року встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 24 травня 2016 pоку, власнику транспортного засобу Renault Duster реєстраційний номер 11*2205, номер кузова НОМЕР_2, 2015 року випуску, який належить Департаменту патрульної поліції (відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХТ№942996), станом на момент проведення експертного дослідження складає 65 831,20 грн. (а. с. 5-19)

Відповідачем та його представником не представлено суду заперечень щодо розміру заподіяної шкоди і відповідно щодо процедури проведення автотоварознавчого дослідження та самого висновку.

Слід наголосити на тому, що відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, судом було роз’яснено сторонам їхні процесуальні права щодо призначення експертизи та наслідки вчинення або невчинення відповідної процесуальної дії, а також повідомлено про обов’язок суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.

За таких обставин, суд приймає до уваги вказане автотоварознавче дослідження з точки зору його належності і допустимості, як таке, яким встановлено розмір заподіюваної позивачеві відповідачем шкоди.

Представником позивача до початку розгляду справи по суті суду надано довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1

Відповідно до довідок № 237 від 12.04.2018 та № 652 від 10.04.2018 року про отримання відповідачем грошового забезпечення, відповідач ОСОБА_1 отримав у 2016 році у січні 3147,74 грн., у лютому 2870,00 грн., у березні 2870,00 грн., квітні 956,66 грн. + 5482,24 грн., у травні 8223,35 грн.. червні 7969,54 грн., липні-вересні по 8223,35 грн., жовтні 6192,89 грн., листопаді 8223,35 грн., грудні 12893,40 грн.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що місячне грошове утримання складає 8223,35 грн., у грудні 2016 сума була більше у зв’язку з премією до Нового року.

З огляду на викладені встановлені у судовому засіданні обставини та відповідні ним докази, судом встановлено, що змістом спірних правовідносин є відшкодування шкоди в розмірі 65 831,20 грн., яку відповідач ОСОБА_1, перебуваючи на службі у Національній поліції (Департамент патрульної поліції), під час виконання своїх посадових обов’язків внаслідок порушення правил ДТП заподіяв Департаменту патрульної поліції.

Аргументуючи правомірність заявлених у позові вимог, позивач посилається на доведеність вини відповідача у заподіянні прямої дійсної шкоди позивачеві, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і настанням шкоди, а також зазначає що правовими підставами стягнення повного розміру шкоди є норми ст. 1166 ЦК України.

Аргументуючи неправомірність заявлених у позові вимог відповідач не заперечив своєї вини у заподіянні шкоди позивачеві, визнав наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою відповідача і настанням шкоди, не оспорив розмір шкоди, однак зазначив, що у позові слід відмовити у зв’язку із спливом річного строку звернення до суду відповідно до норм КЗПП України, оскільки внаслідок неврегульованості чинного законодавства до спірних правовідносин застосовуються ч. 3 ст. 233 КЗпП України. Надаючи мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд виходить з таких міркувань.

Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, в просторі — територією, на яку поширюється, за колом осіб — колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до ст. 59 ЗУ «Про Національну поліцію», служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до ст. 60 ЗУ«Про Національну поліцію», проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 19 «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас питання проходження служби особами рядового та начальницького складу Національної поліції, звільненням з неї, права й обов’язки таких осіб, а також питання відповідальності визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема законом «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Згідно із п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ«Про Національну поліцію», до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Постановою ВР від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР затверджено Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі.

Відповідно до п. 1, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою КМУ № 878 від 28 жовтня 2015 року, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах:

забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг;

захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні;

цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;

міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України№ 877 від 28 жовтня 2015 року, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Аналізуючи вказані Положення, слід дійти до висновку, що органи Національної поліції віднесено до системи органів, де головним є саме МВД, дія якого поширюється зокрема на сферу забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг.

Наведений висновок також узгоджується із нормами ч.ч. 3-5 ст. 59 ЗУ «Про Національну поліцію», відповідно до яких:

3. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

4. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

5. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

З огляду на викладене, слід дійти до висновку, що реформування правоохоронних органів, внаслідок якого був прийнятий ЗУ «Про Національну поліцію» не стосувалося підходу до правового регулювання проходження служби у правоохоронних органів, за яким проходження служби у Національній поліції, звільненням з неї, права й обов’язки таких осіб, а також питання відповідальності визначені та урегульовані спеціальним законодавством.

Саме з цих підстав, виходив законодавець, зазначаючи у п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про Національну поліцію», до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Системний аналіз вищезгаданих норм діючого законодавства дозволяє дійти висновку, що дія Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою ВР від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР, зважаючи на діючу ієрархічність центральних органів в системі МВС, специфіку проходження служби у Національній поліції, яке регламентується нормами спеціального законодавства, не суперечить ЗУ «Про Національну поліцію» та поширюється на осіб, що проходять службу у Національній поліції.

Така позиція суду відповідає загальним правилам застосування чинного законодавства, та не суперечить позиціям, викладеним у рішеннях ВС. Так в ухвалі ВС у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року по справі №127/22669/17 було відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою у справі щодо вирішення аналогічних спірних правовідносин у зв’язку з тим, що спір віднесено до малозначних справ, а отже не випливає з трудових правовідносин, справи з яких підлягають касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, суд погоджується з аргументами позивача частково, оскільки відповідно до ст. 19 ЗУ «Про поліцію», поліцейський несе цивільно-правову відповідальність за заподіяння шкоди, разом з тим, спірні правовідносини щодо відшкодування поліцейським заподіяної шкоди під час проходження служби та здійснення своїх посадових обов’язків органу поліції регулюються спеціальним законом, який на відміну від загальних положень ЦК України щодо відшкодування шкоди у повному обсязі, передбачає як повну так і обмежену матеріальну відповідальність у межах загального строку позовної давності.

Суд також відхиляє заяву позивача про поновлення строку звернення до суду із вказаними позовними вимогами. Так, позивач в своїй заяві посилається на норми КЗпП України, зазначає, що ним пропущено річний строк звернення до суду, зазначає причини, з яких вказаний строк ним пропущений, однак, у позовній заяві, висуваючи позовні вимоги, позивач посилається на норми ЦК України, як на правові підстави правомірності позовних вимог. Незважаючи на таку неузгоджену позицію позивача, суд відповідно до вимог ст.ст. 5, 10, 263 ЦПК України зазначає, що за нормам п. 5 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою ВР від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР, час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У судовому засіданні встановлено, що пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП сталося 24 травня 2016 року, до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 притягнуто 22 серпня 2016 року, постанова суду про накладення адмінстягнення від 08 вересня 2016 року, за якою відповідача визнано винним у вчиненні адмінправопорушення за ст. 124 КУпАП, набрала чинності 20 вересня 2016 року, а отже строк позовної давності на день звернення до суду – 21 лютого 2018 року не сплинув.

Суд не може погодитися із доводами представника відповідача та відповідача щодо того, що спірні правовідносини регулюються главою ІХ КЗпП, та відхиляє їх, оскільки на момент заподіяння шкоди відповідачем позивачеві діяли спеціальні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Суд також відхиляє доводи відповідача та його представника стосовно того, що неврегульованість матеріальної відповідальності поліцейських на законодавчому рівні підтверджується наявністю законопроекту, який зареєстровано на сайті Верховної Ради, та пояснювальною запискою до нього, виходячи з таких міркувань.

Законодавча ініціатива має на меті вдосконалення діючого законодавства і саме з цією метою особою, яка такою ініціативою наділена, може бути внесено той чи інший законопроект. Отже наявність такого законопроекту на цьому етапі є бачення шляхів вдосконалення чинного законодавства і не може свідчити про повну відсутність врегулювання цього правового питання у чинному законодавстві.

У зв’язку з викладеним, суд наголошує на тому, що спірні правовідносини врегульовані спеціальними нормами чинного законодавства, до яких віднесено зокрема Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою ВР від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР.

Згідно із Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке затверджене Постановою ВР від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР:

2. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати. Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти. У випадках, передбачених пунктом 14 цього Положення, відшкодування військовослужбовцем і призваним на збори військовозобов'язаним прямої дійсної шкоди, заподіяної державі, здійснюється у кратному співвідношенні до вартості майна.

3. Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності:

а) заподіяння прямої дійсної шкоди;

б) протиправної їх поведінки;

в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди;

г) вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.

Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

4. Відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію(бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.

5. Час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.

8. Залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.

10. Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов'язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення. За пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого військовослужбовцям і призваним на збори військовозобов'язаним на період зборів в особисте користування, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення.

16. Розмір заподіяної державі шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних обліку виходячи з вільних оптово-роздрібних чи договірних цін, що діють на період розгляду питання про матеріальну відповідальність, а в разі відсутності таких даних - за цінами, що обчислюються в порядку, який визначається Міністерством економіки України.

Обчислення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, провадиться з урахуванням зносу військового майна за встановленими нормами.

Сума стягнень за втрачене майно може бути зменшена командиром (начальником) військової частини за письмовим дозволом вищого за підлеглістю командира (начальника), а у випадках, передбачених законодавством України, - судом, залежно від обставин, за яких заподіяно шкоду, ступеня вини та матеріального стану винної особи, за винятком випадків заподіяння шкоди злочинними діями, вчиненими в особистих корисливих цілях.

23. Командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов'язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов'язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.

У разі, коли у місячний термін з дня закінчення розслідування винну особу до матеріальної відповідальності не притягнуто, відшкодування заподіяної державі шкоди провадиться шляхом подання позову до відповідного суду.

24 Кошти, що утримуються з військовослужбовців або призваних на збори військовозобов'язаних за наказом про відшкодування заподіяної державі шкоди, спрямовуються до бюджету міністерства або відомства, у військових частинах яких вони проходять військову службу чи збори.

25. Утримання грошового нарахування за наказом про відшкодування заподіяної шкоди провадиться щомісячно у розмірі 20 відсотків, а у разі відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок розкрадання, умисного пошкодження військового майна, -у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення (заробітку).

Якщо з грошового забезпечення (заробітку) провадяться інші передбачені законом утримання, то загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 50 відсотків місячного грошового забезпечення (заробітку). Порядок і черговість стягнення в цих випадках визначаються відповідно до чинного законодавства.

26. Розміри місячного грошового забезпечення визначаються відповідно до основних посадових окладів та окладів за військові (спеціальні) звання і процентних надбавок за вислугу років на день підписання наказу про притягнення до матеріальної відповідальності.

За змістом п. 4 розділу І Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2017 № 757, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 вересня 2017 р. за № 1198/31066, автотранспортна діяльність органів поліції спрямована на виконання основних завдань з використання, зберігання транспортних засобів, технічного обслуговування, ремонту транспортних засобів, профілактики аварійності на службовому транспорті, організації контролю за дотриманням штатними та позаштатними водіями Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), вимог цього Порядку та інших нормативно-правових актів з цих питань.

Відповідно до розділу ІІ згаданого Порядку:

10. Для організації закріплення транспортних засобів штатні та/або позаштатні водії складають відповідний рапорт (заяву), погоджують його з безпосереднім керівником і надають на погодження керівництва органів поліції, після погодження якого в органах поліції готується відповідний організаційно-розпорядчий акт про закріплення транспортного засобу.

11. В організаційно-розпорядчих актах органів поліції про закріплення транспортних засобів за штатними та позаштатними водіями обов’язково зазначаються марка, модель цих транспортних засобів, рік їх виготовлення, інвентарний номер, ідентифікаційний (VIN)/шасі номер, номерний знак, підрозділ, у якому вони використовуються, штатна група (підгрупа), посада, звання (за наявності) та П.І.Б. водіїв, за якими вони закріплюються.

12. На підставі організаційно-розпорядчих актів органів поліції про закріплення транспортних засобів за водіями складаються акти закріплення (передачі) транспортних засобів, у яких також фіксуються усі подальші закріплення інших транспортних засобів за цими водіями.

13. Усі організаційно-розпорядчі акти органів поліції та інші документи, що стосуються закріплення за водіями транспортних засобів, долучаються до відповідних контрольно-наглядових справ, які повинні містити об’єктивну інформацію, що відповідає останнім закріпленням службових транспортних засобів, і не повинні містити застарілі дані щодо проведених минулих закріплень (перезакріплень) транспортних засобів.

14. Транспортні засоби закріплюються за одним або кількома водіями, виходячи зі специфіки службової діяльності того чи іншого органу поліції. При цьому з метою недопущення накопичення у контрольно-наглядових справах документів із застарілими даними підготовка організаційно-розпорядчих актів про відкріплення попередніх працівників, за якими раніше закріплялися транспортні засоби, не здійснюється.

15. При закріпленні транспортних засобів за особовим складом органів поліції перевага надається їх закріпленню за штатними водіями. Закріплення транспортних засобів за керівниками органів поліції здійснюється відповідно до організаційно-розпорядчих актів керівництва вищестоящих органів поліції.

Згідно із розділом ІІІ Порядку:

3. Підготовка до використання транспортних засобів органів поліції у службових цілях включає зокрема закріплення за штатними та позаштатними водіями транспортних засобів.

9. Усі виїзди та повернення службових транспортних засобів органів поліції фіксуються у дорожньому листі (додаток 5), який в органах поліції є документом первинного обліку експлуатації транспортних засобів. Інформація щодо маршруту руху, пробігу і часу використання транспортного засобу засвідчується підписами посадових осіб органів поліції, у розпорядження яких надавався транспортний засіб для виконання службових завдань.

13. Перед виїздом службового транспортного засобу водії отримують у відповідальної за автотранспортну діяльність особи дорожній лист, проходять передрейсові медичний огляд та інструктаж, засвідчують їх проходження власним підписом у дорожньому листі та відповідних облікових журналах, подають закріплений транспортний засіб на огляд технічного стану відповідальною за автотранспортну діяльність особою, яка підтверджує його справність підписом у відповідному розділі дорожнього листа.

Як достовірно встановлено у судовому засіданні, відповідача не було притягнуто до матеріальної відповідальності у місячний строк після проведення відповідно до вимог п. 23 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке затверджене Постановою ВР від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР, отже позивачем позов подано відповідно до абзацу другого п. 23 вказаного Положення у межах строків позовної давності, як то передбачено у п. 5 Положення та ст. 257 ЦК України.

Аналіз зібраних у справі доказів та відповідних норм діючого законодавства дозволяє дійти висновку, що відповідачем ОСОБА_1 під час виконання своїх посадових обов’язків на службі у Національній поліції (Департамент патрульної поліції) внаслідок порушення правил дорожнього руху пошкоджено службовий транспортний засіб Департаменту патрульної поліції. Своїми винними протиправними діями у формі необережності відповідач спричинив пряму дійсну шкоду позивачеві в розмірі 65 831,20 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру суми, яка підлягає стягненню, суд виходить з таких міркувань.

На виконання вимог щодо захисту конституційних прав громадян, законодавцем як у спеціальному законі щодо матеріальної відповідальності поліцейських, так і в КЗпП України передбачено підстави обмеженої матеріальної відповідальності, у зв’язку з цим суд повторно наголошує на тому, що на час заподіяння шкоди діяли спеціальні норми, якими врегульовано порядок відшкодування шкоди, що не суперечить як нормам ЗУ «Про Національну поліцію» так і нормам КЗпП України відносно гарантій при відшкодуванні шкоди, завданої підприємству.

Відповідно до п. 10 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, передбачено, що за необережне заподіяння шкоди наявні дві підстави її відшкодування:

за шкоду, заподіяну недбалим виконанням службових обов'язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, розмір матеріальної відповідальності обмежується місячним грошовим забезпеченням,

за пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого військовослужбовцям і призваним на збори військовозобов'язаним на період зборів в особисте користування, розмір матеріальної відповідальності обмежується тримісячним грошовим забезпеченням.

Аналіз норм п. 10 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі та норм Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України у їх сукупності дозволяє дійти висновку, що матеріальна відповідальність, обмежена тримісячним грошовим утриманням, може наставати лише за умови передання особі, яка завдала шкоди, транспортного засобу у особисте користування. Така передача наявна за умови закріплення транспортного засобу на підставі акту закріплення (передачі) транспортного засобу за штатним (позаштатним) водієм, є наявний дорожній лист про виїзд транспортного засобу, де фіксується відомості, передбачені Порядком використання і зберігання транспортних засобів і, зокрема, відомості про водія, за яким згаданий транспортний засіб закріплено.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд наголошує на тому, що відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, судом було роз’яснено сторонам їхні процесуальні права щодо призначення експертизи та наслідки вчинення або невчинення відповідної процесуальної дії, а також повідомлено про обов’язок суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.

Незважаючи на те, що судом було роз’яснено права та обов’язки учасникам справи, зокрема, можливість подання до суду клопотань та надання доказів до початку судового розгляду по суті, позивачем суду не представлено доказів того, що саме за відповідачем був закріплений пошкоджений транспортний засіб на підставі організаційно-розпорядчого акту про закріплення транспортного засобу, як то передбачено вимогами Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, суду також не надано інших достовірних та допустимих доказів, які б підтверджували вказану обставину.

Натомість позивач наполягав на розгляді справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд при вирішенні розміру суми, яка підлягає стягненню, виходить із вимог п. 26 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, за яким розміри місячного грошового забезпечення визначаються відповідно до основних посадових окладів та окладів за військові (спеціальні) звання і процентних надбавок за вислугу років на день підписання наказу про притягнення до матеріальної відповідальності.

Беручи до уваги встановлені обставини справи та відповідні норми діючого законодавства, зважаючи на ту обставину що відповідач заподіяв майнову шкоду позивачеві з необережності, доказів передання у особисте користування транспортного засобу суду не надано, суд приходить до висновку, що розмір матеріальної відповідальності відповідача перед позивачем за шкоду, заподіяну недбалим виконанням службових обов'язків, обмежується місячним грошовим забезпеченням (реч. 1 п. 10 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою ВР від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР), який становить 8223,35 грн. та підлягає стягненню у порядку, передбаченому п. 25 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі.

Надаючи оцінку доводам відповідача та його представника щодо втручання позивача у мирне володіння майном відповідача, суд виходить з таких міркувань.

Так, аргументуючи свої доводи щодо свавільного втручання позивача у мирне володіння майном відповідача та порушення ст. 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідач посилається на рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» та цитує п.п.50-51 цього рішення (заява № 23759/03 та 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.

Аналізуючи зазначене рішення, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

У справі «Щокін проти України» рішенням Європейського суду з прав людини (далі: ЄСПЛ) від 22.11.2007 року встановлено порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) у зв’язку із незаконним накладанням на заявника органами державної влади додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку. При цьому у рішенні ЄСПЛ встановлено неякісність національних норм, які явно суперечили одна одній (п. 56. «Щокін проти України»).

Суд зазначає, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що саме внаслідок протиправних дій відповідача позивачеві було заподіяно матеріальну шкоду.

Як нормами ЦПК, так і нормами спеціального законодавства передбачене право звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди винною особою. В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивачем з урахуванням норм діючого законодавства обрано саме судовий порядок вирішення спору, незважаючи на те, що на сьогодні існує і позасудовий порядок стягнення матеріальної шкоди, що у світлі ст. 6 Конвенції є правомірним, та таким, що прямо випливає із суті принципу верховенства права.

Зазначивши у відзиві, що позивач порушив право відповідача на мирне володіння майном, подавши до суду позов про відшкодування матеріальної шкоди, відповідач не вказав, яке відношення обставини справи «Щокін проти України» мають до справи, яка розглядається.

Посилаючись на справу «Щокін проти України» у відзиві на позовну заяву (а. с. 73), відповідач цитує п. 50-51 рішення , так і в апеляційній скарзі, позивач зазначив, що у даній справі наголошено, що дії державних органів, якими застосовується тимчасове обмеження майна, є неправомірним втручанням в право особи на повагу власності.

Суд звертає увагу на те, що при застосуванні Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Протоколів до Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини неможливо вважати правильним лише посилання на рішення Європейського Суду з прав людини без аналізу обставин справи, що були предметом розгляду Європейського Суду у взаємозв’язку з обставинами справи, що розглядаються національним судом.

Суд наголошує, що не допускається викривлення висновків Європейського Суду при посиланні на прецедентну практику ЄСПЛ.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку із розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів( договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до п. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру юридичною особою сплачується 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із роз’ясненнями п. 36 Постанови Пленуму ВССУ України № 10 від 17 жовтня 2014 року, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).

Відповідно до платіжного доручення № 135 від 30 січня 2018 року, позивачем при зверненні до суду із даним позовом був сплачений судовий збір, розмір якого становить 1762 грн. 00 коп.(а. с. 1), тобто відповідно до вимог п. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір».

Суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 220 грн. 07 коп., оскільки позов задоволений частково.

Так, сума задоволених вимог від суми вимог позивача становить 12,49 % (сума місячного грошового забезпечення в розмірі 8223,35*100%/ розмір заявлених позовних вимог в сумі 65 831 грн. 20 коп.), отже 220 грн. 07 коп. становить 12,49 % від суми сплаченого судового збору в розмірі 1762 грн. 00 коп.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1-18, ст.141, 263-265 ЦПК України, ст. 257, 1166 ЦК України, Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою ВР від 23 червня 1995 року N 243/95-ВР, Порядком використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2017 № 757, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 вересня 2017 р. за № 1198/31066, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 20, кв. 79, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_3, на користь Департаменту патрульної поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області, 03048, м. Київ, вул.. Федора Ернста,3, код ЄДРПОУ 40108646, матеріальну шкоду в розмірі місячного грошового забезпечення в сумі 8223,35 грн. ( вісім тисяч двісті двадцять три грн.. тридцять п’ять коп.)

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_3, на користь Департаменту патрульної поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області, 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста,3, код ЄДРПОУ 40108646, судовий збір в розмірі 220 грн. 07 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення складено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення виготовлений 12 квітня 2018 року.

Головуючий суддя: І.М. Мінаєв