Постанова № 73341366, 04.04.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 квітня 2018 р. № 820/6498/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Рубан. В.В.,

за участі

секретаря судового засідання - Абояна І.І.,

позивача -ОСОБА_1,

представника позивача -ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (61172, АДРЕСА_1) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (61000, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5) про поновлення на посаді ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, у якому (з урахуванням уточнень) просив суд:

- визнати незаконним наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 1218 від 21 листопада 2017 року про накладення дисциплінарних стягнень на окремих працівників ГУНП в Харківській області та наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 709 о/с від 05.12.2017 р. в частині звільнення з Національної поліції України ОСОБА_1;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області поновити позивача на попередній роботі;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 31136,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 1218 від 21 листопада 2017 року та наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 709 о/с від 05.12.2017 р. позивач був звільнений із Національної поліції України. Позивач вважає, що згадані накази необґрунтовані, оскільки позивачем не порушувалися вимоги Закону України «Про Національну поліцію». Вимушений прогул на думку позивача склав чотири місяці, підлягає стягненню сума у розмірі 31136,00 грн. Позивач вважає, що зазначені накази підлягають скасуванню.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вказав, що оскаржувані накази прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено діючим законодавством, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 24.07.1998р. проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015р. проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області, на посаді начальника конвою відділення №2 взводу №2 роти №2 батальйону конвойної служби ГУНП в Харківській області з 18.05.2017 р.

Згідно з доповідною запискою заступника начальника СУ ГУ НП України в Харківській області підполковника поліції ОСОБА_4 (а.с.23) 06.11.2017р. мала місце подія оголошення Київським районним судом міста Харкова вироку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за фактом скоєння злочинів, передбачених ч.1 ст.294 та ч.3 ст.296 Кримінального кодексу України.

Оскільки ОСОБА_5 було скоєно новий злочин за ст.122 Кримінального кодексу України, то працівники Новобаварського відділу поліції прибули до Київського райсуду м. Харкова з метою оголошення ОСОБА_5 підозри та обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Працівники поліції, які здійснювали конвоювання ОСОБА_5, після оголошення підозри під відеофіксацію завели ОСОБА_5 до кімнати для конвою, у подальшому вивели з приміщення суду, дозволивши зникнути у невідомому напрямку.

Наказом відповідача, ГУ НП в Харківській області №1530 від 06.11.2017р. за цією доповідною запискою (але вже кваліфікованою як рапорт) було призначено службове розслідування (а.с.24). При цьому, даним рішенням не було визначено кола працівників органу поліції, на яких поширюється процедура службового розслідування.

Результати службового розслідування оформлені Висновком службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУНП в Харківській області від 20.11.2017 року

У вказаному висновку службового розслідування містяться судження працівників відповідача про те, що позивач заступник командира взводу старшим сержантом поліції ОСОБА_1 допустив порушення службової дисципліни, що виразилось у самовільному прийнятті рішення про звільнення з-під варти ОСОБА_5, порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, ч. 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затвердженої наказом МВС України від 09.11.16 р. № 1179, пункту 1,2 ст. 18 Закону України "Про національну поліцію".

В п.1 підсумкової частини вказаного висновку позивача було запропоновано звільнення з Національної поліції.(а.с. 25-30).

21.11.2017 р. ГУНП в Харківській області за № 1218 виданий наказ про накладення дисциплінарних стягнень на окремих працівників ГУНП в Харківській області, згідно якого вирішено за порушення службової дисципліни, що виразилось у самовільному прийнятті рішення про звільнення з-під варти ОСОБА_5, порушенні вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, ч. 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 р. № 1179, пунктів 1, 2 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», заступника командира взводу БКС старшого сержанта поліції ОСОБА_1 звільнити з Національної поліції України (а.с. 31,32).

Наказом ГУНП в Харківській області від 05.12.2017 № 709 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 /0081816/, начальника конвою відділення № 2 взводу № 2 роти № 2 батальйону конвойної служби ГУНП в Харківській області, з 05.12.2017, з відрахуванням з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року за період з 05.12.2017 по 31.12.2017 у кількості 4 діб, звільнено зі служби згідно з п.6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв’язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) (а.с. 56).

Як з’ясовано судом, юридичною підставою для прийняття спірного рішення про дисциплінарне покарання відповідачем обрано положення пунктів 1, 2 ч.1 ст.18 Закону України “Про Національну поліцію” та ч.1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, а фактичною підставою послугували судження відповідача про вчинення працівником поліції порушення службової дисципліни, що виразилось у самовільному прийнятті рішення про звільнення з-під варти ОСОБА_5

Перевіряючи відповідність закону зокрема, ч.3 ст.2 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.) та ч.2 ст.2 КАС України (в редакції з 15.12.2017р.), юридичних та фактичних мотивів прийняття спірного наказу, суд відмічає, що правовідносини з проходження публічної служби в органах та підрозділах Національної поліції України унормовані, насамперед, приписами Закону України “Про Національну поліцію”, а у неврегульованих цим актом питаннях до згаданих відносин у субсидіарному порядку можуть бути застосовані приписи Закону України “Про державну службу” та Кодексу законів про працю України у тій частині, котра не суперечить самій суті служби в поліції.

Відповідно до пунктів 1,2 ч. 1. ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов'язаний:1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.

Згідно п.1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року №1179 під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов'язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України "Про Національну поліцію", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства України; виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Долученими до справи документами підтверджено, що після проголошення Київським районним судом міста Харкова 06.11.2017р. рішення про звільнення ОСОБА_5 з-під варти одразу (миттєво) та одночасно відпали як юридичні підстави для обмеження вказаного громадянина у свободі пересування, так і зник привід для реалізації працівниками підрозділу поліції з батальйону конвойної служби повноважень по утриманню громадянина у межах будь-якого конкретного приміщення.

Разом з тим, ухвалою Жовтневого районного суду міста Харкова від 06.11.2017р. по справі №639/6627/17 (провадження №1-кс/639/2001/17) було надано дозвіл на затримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 Кримінального кодексу України, з метою приводу до слідчого судді Жовтневого районного суду міста Харкова для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Організація виконання цієї ухвали була покладена на Новобаварський ВП ГУ НП в Харківській області.

Разом з тим, суд зазначає, що з тексту вказаної ухвали вбачається, що вже після повідомлення про підозру ОСОБА_5 було оголошено час та місце майбутнього розгляду судом клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - о 20.30 год. 06.11.2017 року у Жовтневому районному суді м. Харкова.

Таким чином, станом на момент настання подій, котрі були предметом службового розслідування та дії які кваліфікована як дисциплінарний проступок позивача, ухвали Жовтневого районного суду міста Харкова від 06.11.2017р. по справі №639/6627/17 (провадження №1-кс/639/2001/17) взагалі не існувало.

У силу положень КПК України начальник конвою як за функціональними, так і за службовими (посадовими) обов'язками не мав підстав для затримання будь-якої особи.

Виняток з даного загального правила відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" складає випадок, коли виникає потреба припинення правопорушення та затримання винної особи безпосередньо під час вчинення правопорушення або невідкладно після його завершення.

Проте, з наявних в матеріалах справи доказів та характеру обставин спірних правовідносин існування такого випадку не виявлено.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що у ході проведення службового розслідування відповідачем не добуто належних та достатніх доказів які б давали підстави стверджувати, що позивач повинен був утримувати ОСОБА_5 під вартою після оголошення останньому вироку, якім його було звільнено від відбування покарання та з-під варти.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що відповідно до ст.12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (затверджений Законом України від 22.02.2006р. №№ 3460-IV; далі за текстом – Дисциплінарний статут) на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений ст.14 Дисциплінарного статуту, де, крім іншого, указано, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо (ч.9 ст.14).

Отже для дотримання правила юридичної визначеності як невід’ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права, а також з метою додержання критеріїв законності рішень згідно з ч.3 ст.2 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.) та ч.2 ст.2 КАС України (в редакції з 15.12.2017р.) відповідач повинен був у тексті спірного рішення обґрунтувати обраний до застосування вид дисциплінарного стягнення, ступінь тяжкості скоєного дисциплінарного проступку, заподіяну внаслідок проступку шкоду, попередню поведінку працівника, ставлення працівника до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації працівника, а також сам склад та подію ймовірно вчиненого особою дисциплінарного проступку, і наявність у працівника об’єктивної можливості здійснити певні дії або вчинити інакше чи утриматись від вчинення дій тощо.

З матеріалів справи судом встановлено, що за результатами атестування 31.08.2016 року атестаційна комісія №18 ГУНП в Харківській області дійшла висновку, що ОСОБА_1 займаній посаді відповідає, рівень знань відповідає посаді. Згідно послужного списку на час проведення службового розслідування ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень не має.

Однак вказані обставини не враховані відповідачем, у зв’язку з чим рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, на думку суду, набуло нездоланних дефектів змісту.

Оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів факту скоєння проступку, відповідності рівня тяжкості скоєного проступку рівню тяжкості обраної міри дисциплінарного покарання при цьому застосував до позивача саме суворе дисциплінарне стягнення.

Відсутність належних та допустимих доказів урахування відповідачем у спірних правовідносинах обов’язкових критеріїв за ст.14 Дисциплінарного статуту (тяжкість проступку, обставини скоєння проступку, спричинена проступком шкода, попередня поведінка особи, визнання особою своєї вини, ставлення особи до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації) на думку суду є ознакою необґрунтованості прийнятого рішення. Що в свою чергу є підставою для скасування спірного рішення та поновлення позивача на посаді.

Щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах і підрозділах Національної поліції України унормовані приписами Закону України "Про національну поліцію".

Оскільки Законом України "Про Національну поліцію" питання виплати поліцейському грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не врегульоване суд дійшов висновку про необхідність застосування до цих правовідносин положення частини 2 статті 235 КЗпП України.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає судовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З урахуванням абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто що передують дню звільнення працівника з роботи.

05.12.2016 року є останнім днем служби позивача.

Таким чином, середнє грошове забезпечення повинно обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці служби, а саме за жовтень 2017 р. (7410,76 грн.) та за листопад 2017 р. (7784,61 грн.), середньоденна заробітна плата складає 249,10 грн. на підставі довідки про доходи, виданої Головним управлінням Національної поліції України в Харківській області.(а.с.58)

Отже, за час вимушеного прогулу, а саме з 06.12.2017 року по 04.04.2018 року (83 робочих дні), з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь позивача належить стягнути середнє грошове забезпечення у загальній сумі 20675,30 грн. (83 х 249,10 грн.) з відрахуванням обов’язкових податків, платежів, зборів.

При цьому, суд зазначає, що відповідальність за своєчасне перерахування до відповідних органів утримань та нарахувань на заробітну плату несе роботодавець.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Проведеним судовим розглядом виявлено, що відповідач не довів ані факту скоєння дисциплінарного проступку, ані забезпечення дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України при реалізації управлінської функції з вирішення кадрового питання.

У зв’язку з цим, факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у публічно-правових відносинах у справі проходження публічної служби слід визнати доведеними, з огляду на що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (61172, АДРЕСА_1) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (61000, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5) про поновлення на посаді - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 1218 від 21.11.2017 року в частині накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 709 о/с від 05.12.2017 р. в частині звільнення зі служби старшого сержанта поліції ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника конвою відділення № 2 взводу № 2 батальйону конвойної служби Головного управління Національної поліції в Харківській області з 06.12.2017 р.

Зобов'язати Головне Управління Національної поліції в Харківській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 20675,30 грн. (двадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять гривень 30 коп.) за період з 06.12.2017 року по 04.04.2018 року включно, з відрахуванням обов'язкових податків, платежів та зборів.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах оплати праці за один місяць допустити до негайного виконання.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 13.04.2018 р..

Суддя Рубан В.В.