Рішення № 73339483, 30.03.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2018 року м.Київ справа № 810/372/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та зобов'язання Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області надати (встановити) ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати йому посвідчення інваліда війни.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 31 травня 1974 по 13 серпня 1996 року працював на Чорнобильський АЕС, зокрема, у 1986-1987 роках працював у електроцеху на посаді майстра, приймав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі невоєнізованого формування Цивільної оборони. Вказує, що йому встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного із роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, у зв'язку з чим має право на отримання статусу інвалідів війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач зазначає, що цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційний припис та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Зазначені висновки підтверджуються Інформаційною довідкою (про участь у формуваннях цивільної оборони) Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації №01.1-14/1701-11 від 03.11.2017, адресованою на ім'я ОСОБА_1

Крім того, наголошуючи на протиправності дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу статусу інваліда війни, позивач зосереджує увагу на тому, що відповідач взагалі не надав належної оцінки доказам, які були додані позивачем до заяви про надання статусу інваліда війни, а саме згідно пунктів 1, 2 наказу Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №45с від 28.05.1981 «Про створення спецформувань на атомних електростанція» передбачено, що Рада Міністрів СРСР постановою від 25 вересня 1980 р. №833-283 "Про заходи щодо подальшого підвищення безпеки атомних електростанцій" (наказ Міненерго СРСР від 02.02.80 №81сс) зобов'язала Міністерство енергетики та електрифікації СРСР створити на кожній атомній електростанції спеціальні відомчі формування і забезпечити залучення невоєнізованих формувань цивільної оборони для захисту персоналу, населення та для відновлення атомних електростанцій у випадках аварій, стихійних лих в мирний час і масових руйнувань в військовий час. На виконання зазначеної постанови введено в дію Положення про спеціальні відомчі формування атомних станцій та Програму підготовки спеціальних відомчих формувань атомних станцій, розроблені спільно з Мінздравом СРСР і узгоджені зі штабом цивільної оборони; затверджено штат і табель до штату спецформувань атомних станцій, розроблені і узгоджені з Міністерством оборони і штабом цивільної оборони СРСР.

Також позивач посилається на лист Всесоюзного промислового об'єднання по атомній енергетиці «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №672с від 06.12.1982 р. «Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на АС», відповідно до якого ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА, може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури ЦО, на розсуд директора АС. Переведення роботи персоналу в структуру ЦО є обов'язковим при виникненні гіпотетичної аварії на АС або введення періоду «Загальної готовності ЦО».

Позивач також посилається на п. 4 наказу Чорнобильської атомної електростанції імені В.І. Леніна ВПО «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР «Про створення відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони» №4с від 28.05.1985, згідно з яким наказано вважати начальника штабу ЦО і другого відділу заступником начальника ЦО ЧАЕС, що мають право від імені начальника ЦО віддавати з питань ЦО і мобілізаційної роботи усні і письмові розпорядження, обов'язкові для виконання усіма працівниками ЧАЕС, включаючи керівний склад.

Позивач також звертає увагу на наказ Чорнобильської атомної електростанції імені В.І. Леніна ВПО «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №2с від 19.04.1985 р. «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони», пунктом 2 якого передбачено, що для організації виконання завдань по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань ЦО і керування ними при проведенні рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт створити служби цивільної оборони ЧАЕС, зокрема, пунктом 2.8 цього наказу передбачено створення Служби енергопостачання і світломаскування.

Позивач стверджує, що пунктом 7.1 цього наказу передбачено створення формувань цивільної оборони, а саме спеціальне формування - 600 осіб від підрозділів у відповідності з табелем.

За твердженням позивача прізвища вносились до цих наказів виключно начальників (керівників) цехів, а прізвищ інших працівників не вказували, оскільки вони зараховувались автоматично та виконували розпорядження своїх керівників по лінії цивільної оборони згідно з табелем, тому що цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційний припис та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Позивач вказує, що вищевказані накази свідчать про створення на ЧАЕС невоєнізованих формувань цивільної оборони, до складу яких позивач був залучений під час ліквідації наслідків аварії, працюючи майстром електроцеху, який відноситься до Служби енергопостачання і світломаскування. Крім того, позивач зазначає, що керівниками підрозділів ЧАЕС надавались усні розпорядження щодо залучення до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони, тому згідно з пунктом 5 листа №672с від 06.12.1982 «Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на ЧАЕС» позивача у зв'язку з аварією на ЧАЕС переведено до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони автоматично.

Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що в документах, наданих позивачем, відсутнє документальне підтвердження залучення позивача особисто до формувань цивільної оборони згідно з наказом чи розпорядженням, а тому підстави для встановлення статусу інваліда війни відсутні.

Відповідач вказує, що у довідці МСЕК №021684 причина інвалідності ОСОБА_1 вказана як захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає поняттю та змісту статусу інваліда війни відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме не зазначено, що причина інвалідності пов'язана з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань цивільної оборони.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, судом постановлено здійснювати розгляд даної адміністративної справи за правилами загального позовного провадження.

У підготовче судове засідання 01.03.2018 з'явились позивач та його представник та представник відповідача.

Присутній у підготовчому судовому засіданні 01.03.2018 позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Присутній у підготовчому судовому засіданні 01.03.2018 представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання 21.03.2018 сторони не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином.

При цьому, позивач у підготовчому судовому засіданні 01.03.2018 подав суду письмове клопотання про подальший розгляд справи №810/372/18 у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, в період з 31 травня 1974 року по 13 серпня 1996 року працював на Чорнобильській АЕС, що підтверджується записом у трудовій книжці (том 1, а.с.19-30).

Так, з 31.05.1976 по 21.02.1975 позивач працював майстром з ремонту електроустаткування в електроцеху Чорнобильської АЕС, з 21.02.1975 по 15.03.1976 позивача призначено на посаду інженера по релейному захисту і автоматиці електричного цеху, з 15.03.1976 по 16.06.1987 позивач працював майстром з ремонту апаратури в електричному цеху.

З 10.10.1986 року Чорнобильська АЕС відповідно до наказу Міністерства енергетики СРСР від 17.10.1986 №6 «Про створення об'єднання» входила до складу виробничого об'єднання «Комбінат», що підтверджено довідкою Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» №0104-253 від 12.12.2017.

16.06.1987 позивача звільнено у зв'язку з обранням на виборну посаду у виробниче об'єднання «Комбінат» - заступником голови профкому ВО «Комбінат», з якої позивача звільнено 06.12.1988 у зв'язку з обранням головою профкому Чорнобильської АЕС. В подальшому позивач працював на різних посадах на Чорнобильській АЕС до моменту звільнення 13.08.1996 за станом здоров'я, що перешкоджало продовженню даної роботи.

Судом встановлено, що в період з 01.09.1977 по 28.06.1991 року позивач працював із шкідливими умовами праці, та з особливо шкідливими умовами праці в зоні іонізуючих випромінювань, тобто за Списками №1 та №2, затвердженими постановою Ради міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, що підтверджується доданими до позовної заявами довідками підприємства №2341 від 12.09.1989, №06-2054 від 12.09.1989, №1 від 30.01.1989, №38-01 від 12.09.1989 від 12.09.1989, №30625 від 12.12.2017.

Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та вкладкою до посвідчення НОМЕР_2, які є безстроковими (том 1, а.с. 81).

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії ВТЭ-25 №021684 від 12.10.1992 позивачу з 15.07.1992 встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - профзахворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, безстроково, із зазначенням висновку про умови та характер праці: непридатний до регулярної професійної праці (том 1, а.с. 82).

Згідно довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності, виданої обласною спеціалізованою МСЕК, серії ВТЭ-25 №021684 від 12.10.1992 ступень втрати професійної працездатності ОСОБА_1 з 15.07.1992 становить 80%, безстроково, захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (том 1, а.с.39).

З експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку хвороб та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру слідує, що Київська регіональна міжвідомча експертна Рада на засіданні №22/92 від 21.09.1992, розглянувши клопотання ОСОБА_1 і надану документацію з питання зв'язку захворювання (інвалідності) з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дійшла висновку: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (том 1, а.с. 39 зворотній бік).

28.11.2017 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни другої групи та видачі відповідного посвідчення (том 1, а.с. 79).

Листом від 29.11.2017 №59/01-15 відповідачем було відмовлено позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Вказана відмова мотивована тим, що у поданих документах відсутній наказ про залучення ОСОБА_1 до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (том 1, а.с. 78).

При цьому відповідач у даному листі вказав, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі первинних документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Ознайомившись з відмовою відповідача, позивач 08 грудня 2017 року подав відповідачу нову заяву із додатковими документами, які підтверджують обставини залучення позивача до формувань цивільної оборони ЧАЕС та виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У заяві від 08.12.2017 позивач повторно просив Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни і видати позивачу відповідне посвідчення.

Листом Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради від 18.12.2017 року № 61/01-15 відповідач повідомив позивача, що відповідно до наданих ним документів відсутні підстави для встановлення статусу інваліда війни та видачі посвідчення згідно статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У даному листі відповідач додатково послався на лист Міністерства соціальної політики України від 27.04.2016 №92/172/172-15 на запит виконкому Славутицької міської ради про те, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ, організацій (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причини захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3551-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Стаття 4 Закону №3551-XII визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи належать до інвалідів війни.

Таким чином, якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Аналізуючи приписи пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII суд констатує, що цей Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302).

Згідно з п. 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 3 Положення №302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід".

Згідно з абз.2 п.7 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до п. 10 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Як встановлено із наявної в матеріалах справи трудової книжки ОСОБА_1, останній з 31 травня 1974 року по 13 серпня 1996 року працював на Чорнобильській атомній електростанції ім. В.І. Леніна, зокрема, на момент аварії працював на посаді майстра по ремонту в електричному цеху (том 1, а.с. 19-30).

Судом встановлено, що позивач виконував роботи по ліквідації наслідків аварії, що підтверджується табелями обліку робочого часу Чорнобильської АЕС за квітень-травень 1986 р., табелем на оплату робочого часу по пункту №1 постанови уряду за травень 1986 р., аварійним маршрутним листом №1129 (том 1, а.с.31-33, 38), відповідно до яких число відпрацьованих днів на ЧАЕС у травні 1986 року складає 18 днів, у червні 1986 року - 19 днів, у липні 1986 року - 16 днів, у серпні 1986 року - 16 днів, у вересні 1986 року - 16 днів, у жовтні 1986 року - 16 днів, у листопаді 1986 року - 16 днів, у грудні 1986 року - 15 днів. Число відпрацьованих позивачем годин на ЧАЕС у квітні 1986 року становить 4 дні (12 годин 26.04.1986 та по 12 годин в період з 28 по 30 квітня 1986 року).

Відповідно до довідки Чорнобильської АЕС № 431, яка підписана заступником головного інженера ЧАЕС з безпеки, доза зовнішнього опромінення ОСОБА_1 за період його роботи по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 року по 31.12.1987 року становить 62 рад.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.

Дана обставина також підтверджена Інформаційною довідкою Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 03.11.2017 №01.1-14/1701-11, адресованою позивачу (том 1, а.с. 18).

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Суд враховує, що позивач став інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, що підтверджується наявними у справі доказами.

Так, як вже встановлено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та вкладкою до посвідчення НОМЕР_2, які є безстроковими (том 1, а.с. 81).

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії ВТЭ-25 №021684 від 12.10.1992 позивачу з 15.07.1992 встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - профзахворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, безстроково, із зазначенням висновку про умови та характер праці: непридатний до регулярної професійної праці (том 1, а.с. 82).

Згідно довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності, виданої обласною спеціалізованою МСЕК, серії ВТЭ-25 №021684 від 12.10.1992 ступень втрати професійної працездатності ОСОБА_1 з 15.07.1992 становить 80%, безстроково, захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (том 1, а.с.39).

З експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку хвороб та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру слідує, що Київська регіональна міжвідомча експертна Рада на засіданні №22/92 від 21.09.1992, розглянувши клопотання ОСОБА_1 і надану документацію з питання зв'язку захворювання (інвалідності) з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дійшла висновку: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (том 1, а.с. 39 зворотній бік).

Судом встановлено, що листом Всесоюзного промислового об'єднання по атомній енергетиці «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №672с від 06.12.1982 р. «Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на АС» директору Чорнобильської АЕС, зокрема, роз'яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА (максимальна проектна аварія), може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури Цивільної оборони, на розсуд директора атомної станції. Переведення роботи персоналу в структуру Цивільної оборони є обов'язковим при виникненні гіпотетичної аварії на атомній станції або введення періоду «Загальної готовності Цивільної оборони» (том 1, а.с. 12).

Судом встановлено, що Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР 19.04.1986 року видано наказ №2с від 19.04.1985 «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони», відповідно до якого створено пункт управління Цивільної оборони Чорнобильської АЕС (пункт 1 наказу); для організації виконання завдань по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань ЦО і керівництва ними при проведенні рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт створено служби цивільної оборони ЧАЕС, зокрема, службу електропостачання та світломаскування (пункт 2 наказу).

Підпунктом 7.1 пункту 7 вказаного наказу передбачено створення формувань цивільної оборони Чорнобильської АЕС чисельністю 600 осіб від підрозділів у відповідності з табелем (том 1, а.с. 9-11).

Судом встановлено, Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР 28.05.1986 року видано наказ «Про створення відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони» №4с від 28.05.1985, згідно з яким з 01.06.1985 року створено відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони у відповідності із штатним розписом, затвердженим 23.05.1985р., в документах відкритого характеру відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони іменувати умовно «другий відділ», на начальника відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони покладено виконання функціональних обов'язків начальника штаба цивільної оборони Чорнобильської АЕС, наказано вважати начальника штабу ЦО і другого відділу заступником начальника цивільної оборони ЧАЕС, що має право від імені начальника ЦО віддавати з питань ЦО і мобілізаційної роботи усні і письмові розпорядження, обов'язкові для виконання усіма працівниками ЧАЕС, включаючи керівний склад.

Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується аварійним маршрутним листом №1129, яким встановлено зайнятість позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме як майстра електричного цеху Чорнобильської АЕС (том 1, а.с. 109), копіями табелю обліку робочого часу за квітень-травень 1986 року та табелю на оплату робочого часу по пункту №1 постанови уряду за травень 1986 року (том 1, а.с. 31-33).

В силу положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 року у справі «Серков проти України» позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Суд наголошує, що відповідно до довідки №431, підписаної заступником головного інженера по безпеці ЧАЕС, за період участі позивача по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 26 квітня 1986 року по 31 грудня 1987 року ОСОБА_1 отримав дозу опромінення 62 рад (том 1, а.с. 34).

Досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони Чорнобильської АЕС та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни.

При цьому, посилання відповідача на відсутність відомостей про наказ чи розпорядження штабу Цивільної оборони як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни не ґрунтуються на вимогах закону.

Суд також зазначає, що листи Міністерства соціальної політики України та Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, які відповідач використав для обґрунтування відмови у визнанні за позивачем статусу інваліда війни, не є нормативно-правовими актами, а носять інформаційно-роз'яснювальний характер і не утворюють підстави для встановлення чи відмови у наданні правового статусу інваліда війни.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб'єктом владних повноважень суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни є обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає наступне

Згідно приписів пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу інваліда війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань цивільної оборони, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов'язані із відсутністю розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, обов'язок з прийняття яких не передбачено жодною законодавчою нормою - не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни.

Суд зазначає, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача надати позивачу статус інваліда війни та видати позивачу посвідчення інваліда війни.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, яке є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243- 246, 250, 255, 382 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни.

3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати йому посвідчення інваліда війни.

4. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст судового рішення складено 30 березня 2018 року.

Суддя Кушнова А.О.