Рішення № 73339036, 12.04.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 квітня 2018 року м. Ужгород№ 807/162/18

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Плеханова З.Б. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Міжгірського районного сектору ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби в Закарпатській області, ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Міжгірського районного сектору ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби в Закарпатській області , ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби в Закарпатській області, яким просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Міжгірського районного сектору ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби у Закарпатській області та ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби у Закарпатській області щодо не оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

2. Зобов'язати Міжгірський районний сектор ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби у Закарпатській області та Головне управління Державної міграційної служби у Закарпатській області оформити та видати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без внесення будь-яких даних про неї і її батьків до ЄДДР, в т.ч. без отримання відцифрованих підпису особи, образу обличчя особи, відбитків пальців рук, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР) та без використання будь-яких засобів ЄДДР;

3. Відповідно до ст. 371 КАС України для забезпечення реалізації порушених прав допустити рішення до негайного виконання.

1. Позиції сторін

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що законний представник ОСОБА_1, який є батьком неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з настанням останньої шістнадцятиріччя звернувся до Міжгірського районного сектору ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби в Закарпатській області із заявою, згідно якої просив оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ. Проте, відповідач відмовив у наданні дитині такого паспорту посилаючись на ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», відповідно до якого оформлення та видача паспорта громадянина України здійснюється розпорядником ЄДДР у формі картки. Позивач вважає так відмову протизаконною, що порушує законні права та інтереси доньки позивача.

На адресу суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби в Закарпатській області на позовну заяву, згідно якого представник заперечує проти задоволення позову..

Зокрема, зазначає що ОСОБА_4 України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VІ від 20 листопада 2012 року визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи. Відповідно дост. 14 зазначеного Закону, форма кожного документа встановлюється цим Законом, а ст. 21 цього Закону передбачено форму, зміст та обсяг інформації паспорта громадянина України.

На виконання цього Закону Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 302 від 25 березня 2015 року.

Відповідно до пункту 3 постанови № 302, законодавцем була передбачена можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки лише до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально - технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою з 01 листопада 2016 року припиняється.

Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою ВРУ від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ є чинним і застосовується в частині, що не суперечить вищевказаному Закону. Паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих лише до 01 листопада 2016 року є чинним протягом строку, на який його було видано.

Окрім того, на день звернення позивача із заявою до відповідача, про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки останнє в повній мірі забезпечено матеріально-технічними ресурсами необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено постановою № 302. Твердження позивача щодо дискримінації громадян за релігійною ознакою з боку підрозділу ГУ ДМС України в Закарпатській області документально не доведено, а виготолвення паспорту у формі ніяк не обмежує свободу сповідувати будь-яку релігію чи не сповідувати ніякої та вести релігійну діяльність. Відтак, під час виконання своїх повноважень, відповідач діяв на підставі та в межах законодавства, не порушуючи статтю 9 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

2. Повно та всебічно з’ясувавши обставини в даній справі, підтверджені тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 25.12.2017 року ОСОБА_2 разом із законними представником ОСОБА_1 звернулись до Міжгірського районного сектору ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби в Закарпатській області та до ГУ ДМС України в Закарпатській області із заявами про видачу паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.( а.с.13,14).

ОСОБА_2 не бажає оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ІD-картки, оскільки картка містить в собі безконтактний електронний носій із персональними даними, від обробки яких вона відмовляється, що суперечить її релігійним переконанням.

Розглянувши заяву , у листі 22.12.2017 року ГУ ДМС України в Закарпатській області роз'яснив, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Зразок бланка та порядок оформлення паспорта громадянина України затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина». Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов 'язаний отримати паспорт». Також позивача проінформовано, що відповідно до ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походженню майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічне розяснення позивачці надав Міжгірський районний сектор ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби в Закарпатській області.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначаються Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012.

Відповідно до частини першої статті 4 цього Закону, Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" №2235-III від 18.01.2001 року визначено, що документом, який підтверджує громадянство України, є зокрема паспорт громадянина України.

Частиною першою статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

За вимогами частини другої цієї статті, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами частини четвертої ст. 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

До паспорта громадянина України, відповідно до вимог частини сьомої цієї статті, вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово "відмова".

До безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України, який досяг вісімнадцятирічного віку, відповідно до вимог частини девятої цієї статті, вносяться засоби електронного цифрового підпису в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. До безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України, вноситься додаткова (змінна) інформація.

В силу вимог частини третьої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.

Згідно з частиною четвертою цієї статті особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому субєкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Відповідно до пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

В свою чергу, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження бланка, технічного опису та порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015 затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.

Також, пунктом 2 цієї постанови запроваджено з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992.

Пунктом 3 цієї постанови установлено,

- прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 01 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.

Постановою КМУ від 26 жовтня 2016 року № 745 були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 було встановлено:

Запровадити із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:

з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;

з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

3. Установити, що:

до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки;

прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;

паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.”

На підставі вищенаведених вимог з 01 листопада 2016 року всі без винятку територіальні органи/підрозділи ДМС остаточно припинили приймання документів на оформлення паспортів громадянина України як зразка 1994 року, так і у формі картки, що не містить безконтактного електронного носія. Із цієї дати (1 листопада 2016 року) паспорт громадянина України повинен оформлятися (чи то вперше, чи у зв'язку з його обміном або втратою) лише засобами Реєстру і тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Також, слід зазначити, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" №1474-VIII від 14.07.2016, що набрав чинності з 01.10.2016, внесено зміни до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012, якими виключено можливість громадян через свої релігійні переконання відмовитись від отримання документів з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм, або від внесення інформації до безконтактного електронного носія, оскільки положення стаття 16 Закону наступного змісту:

"Особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа, гарантується право на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до безконтактного електронного носія. Таке право реалізується шляхом подання заяви до відповідного центрального органу виконавчої влади про відмову від отримання документа, що містить безконтактний електронний носій, або від внесення інформації до такого носія. У цьому випадку особі у порядку та строки, встановлені Кабінетом Міністрів України, видається відповідний документ, що не містить безконтактного електронного носія, чи задовольняється заява про відмову від внесення інформації до такого носія."

було виключено.

Враховуючи встановлені судом обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи в задоволенні заяви позивачів щодо видачі ОСОБА_2 паспорта у вигляді книжечки, діяв на підставі, в межах та у спосіб визначений чинним на час звернення законодавства.

При цьому, покликання позивачів на порушення прав неповнолітньої дочки, які передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, суд до уваги не бере з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, бажання ОСОБА_2 отримати паспорт, який би не містив безконтактного електронного носія, обумовлене її релігійними переконаннями.

Відповідно до ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Як вже зазначалося судом, частиною другою статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 на кожного громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку, покладений обов'язок отримати паспорт громадянина України. І жодних виключень з цього приводу, ні стаття 35 Конституції України, ні частина четверта статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 , - не містять.

Жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ні в Законі України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012, ні в Положенні про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992, на день звернення позивача до відповідача та на час розгляду справи немає.

Стаття 68 Основного Закону України передбачає обов'язок кожного щодо неухильного додержання Конституції України та законів України.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" №987-XII від 23.04.1991 в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

В силу вимог частини першої статті 3 цього Закону кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відтак, статтею 3 цього Закону визначено, у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону, громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Як зазначено у статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить, що будь-яке встановлення прямих чи непрямих переваг громадянам залежно від їх ставлення до релігії є неприпустимим.

А отже посилання позивача на відмову від виконання законів за мотивами релігійних переконань є неприпустимим та таким, що не може бути враховано органами державної влади, їх посадовими особами, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд також застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі "S.A.S. проти Франції" (заява №43835/11) зазначено:

"… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції" [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105).

Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі "Kalac проти Туреччини" від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). …

161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки" [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою "об'єктивних і достатніх підстав", тобто, якщо вони не служать досягненню "легітимної мети" або якщо не забезпечено "належного пропорційного співвідношення" між використовуваними засобами та поставленою метою…".

Крім того, у пункті 82 Рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2013 по справі "EWEIDA та інші проти Сполученого королівства" зазначено:

"Навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить сповідування віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9 § 1 (див. справи Skugar та інші проти Росії, № 40010/04, ухвала щодо прийнятності від 3 грудня 2009 року, та, наприклад, Arrowsmith проти Сполученого Королівства, звіт Комісії від 12 жовтня 1978 року, Decisions and Reports 19, p. 5; C. проти Сполученого Королівства, звіт Комісії від 15 грудня 1983 року, DR 37, p. 142; Zaoui проти Швейцарії, № 41615/98, ухвала щодо прийнятності від 18 січня 2001 року). Для того, щоб певна дія вважалася сповідуванням за змістом статті 9, вона має бути тісно пов'язана з релігією або переконанням."

З огляду на наведене, судом не встановлено порушень статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997.

Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним судом України у зразковій адміністративній справі № Пз/9901/2/18 від 26 березня 2018 року .

В якій зазначено зокрема:

«Суд зазначає, що звернення позивачки про отримання паспорта громадянина України за формою і змістом не відповідає вимогам до заяви-анкети, на підставі якої до Єдиного державного демографічного реєстру вноситься відповідна інформація про особу заявника та яка є підставою для вчинення територіальними органами і підрозділами ДМС відповідних дій/прийняття рішень щодо оформлення паспорта громадянина України встановленого зразка. Тому зауваження Управління ДМС з цього приводу є слушними.

Однак, з огляду на мотиви подання цього позову (йдеться про суб'єктивне ставлення позивачки до форми паспорта громадянина України у вигляді безконтактної картки з електронним носієм інформації і його оформлення засобами Єдиного державного демографічного реєстру), звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою-анкетою відповідно до згаданого Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, слугуватиме підставою для оформлення їй паспорта громадянина України у формі безконтактної картки з імплантованим у неї носієм інформації, а також означатиме, що зазначені в цій заяві відомості, відповідно до названого вище Порядку, підлягатимуть внесенню до Єдиного державного демографічного реєстру, з чим, власне, і не погоджується позивачка.

З огляду як на ту кількість спорів, які вже виникли з правовідносин, пов'язаних з такими ж зверненнями громадян України до органів і підрозділів ДМС і з аналогічних підстав відмови останніх в оформленні паспорта громадянина України зразка 1994 року, так і на ті, які виникатимуть надалі у зв'язку з подібними зверненнями, і результатом їх розгляду, зумовленим змінами у правовому регулюванні суспільних відносин у цій сфері, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для ухвалення зразкового рішення, аби сприяти однаковій правозастосовній практиці судів під час вирішення спорів цієї категорії.

… з 1 листопада 2016 року і до сьогодні, зокрема й на дату звернення позивачки про оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року, правове регулювання спірних відносин є таким, що для оформлення паспорта громадянина України в іншій формі, ніж ID-картки з безконтактним електронним носієм інформації, уже немає законних підстав. Альтернативи такій формі паспорта громадянина України (ID-картки з безконтактним електронним носієм інформації) ні ОСОБА_4 № 5492-VI, ні урядові нормативно-правові акти, прийняті на його виконання, не передбачають, як і винятків із загального для всіх громадян України обов'язку отримати цей документ у встановленому порядку і встановленої форми. Тому територіальні органи/підрозділи ДМС як суб'єкти владних повноважень при виконанні своїх офіційних повноважень не можуть діяти всупереч вимогам закону».

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вище вказане, відповідач діяв в межах та у спосіб визначений Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", а також позивачем не надано суду належних доказів в підтвердження порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 у сфері публічно-правових відносин, відтак відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Зворотного позивачі суду не довели, відомості, надані представником відповідача не спростували.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши досліджені в ході розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Керуючись ст.ст.139, 242-246 КАСУ, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Міжгірського районного сектору ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби в Закарпатській області , ОСОБА_3 управління Державної міграційної служби в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

СуддяОСОБА_4