Рішення № 73338493, 12.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2018 р. Справа№805/1615/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Управління соціального захисту населення Покровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Управління соціального захисту населення Покровської міської ради в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за період з 1 червня 2017 року по 1 листопада 2017 року;

- зобов’язати Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за період з 1 червня 2017 року по 1 листопада 2017 року;

- допустити негайне виконання рішення суду у межах стягнення за один місяць;

- зобов’язати Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області подати у місячний строк звіт про виконання постанови суду відповідно до статті 382 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Красноармійському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Проте, з 01 червня 2017 року відповідач безпідставно припинив здійснення виплати належних їй сум пенсій. Позивач особисто звернувся до відповідача з документами, необхідними для поновлення виплати пенсії. У грудні 2017 року виплату позивачу пенсії було поновлено, проте належні до виплати суми пенсії за період з 01 червня 2017 року по 01 листопада 2017 року виплачені не були. Листом від 02.02.2018 року № 5659/02/25 відповідач повідомив, що пенсійну виплату позивачу було припинено з 01.07.2017 року, відповідно до результатів синхронізації баз управління та бази УСЗН. Також, зазначено, що з грудня 2017 року виплату пенсії останній поновлено.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує її конституційні права, тому звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року було відкрито провадження в адміністративній справі № 805/1615/18-а.

За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

В установлений судом строк, відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду був наданий відзив на адміністративний позов позивача про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, в якому відповідач заперечував проти задоволення заявлених вимог позивача. Посилається на те, що виплата пенсії була зупинена відповідно до проведення синхронізації баз управління (АСОПД) та бази УСЗН (база переміщених осіб з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509), при нарахуванні виплатного періоду 2017 року в пенсійній справі позивача зафіксовано «93 особливість». Також, зазначає, що регулювання виплати пенсії відбувається на підставі протоколу УСЗН в якому зазначено період з якого поновлюється виплата пенсії.

На підставі зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

Третя особа не скористалась своїм правом для надання пояснень щодо позову за правилами, встановленими частинами другою-четвертою статті 162 КАС України.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення № НОМЕР_1, видане 04.02.2011 року та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 24.07.2017 року № НОМЕР_2.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебуває на обліку в управлінні, відповідно до особистої заяви та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Як вбачається з листа Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 02 лютого 2018 року № 5659/02/25, пенсійну виплату тимчасово було припинено з 01.07.2017 року, відповідно до результатів синхронізації баз управління (АСОПД) та бази УСЗН (база переміщених осіб з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509. Відповідно до рішення комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування Красноармійської міської ради від 20.10.2017 року № 41, соціальні виплати поновлено через шість місяців з місяця прийняття рішення про припинення соціальних виплат (усіх видів державних допомог, пенсій). З грудня 2017 року позивач отримує пенсійні виплати щомісяця.

Відповідно до довідки про розмір призначеної і фактично виплаченої пенсії від 01.02.2018 року № 555, наданої управлінням на адвокатський запит, пенсія позивачу не надходила за період з 01 червня по 01 грудня 2017 року.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність не виплати пенсії позивачеві за період з 01 червня 2017 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно ст.4 Закону № 1058 передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини третьої статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону №1058.

Відповідачем у своєму відзиві підтверджено взяття позивача на облік. У листі управління від 02 лютого 2018 року № 5659/02/25 зазначається, що припинення виплати пенсії Позивачу з 01 липня 2017 року відбулося згідно проведення синхронізації баз управління (АСОПД) та бази УСЗН (база переміщених осіб з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509), інших підстав для припинення Позивачу пенсії не наведено.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до довідки про розмір призначеної і фактично виплаченої пенсії від 01.02.2018 року № 555, наданої управлінням на адвокатський запит, невиплата пенсії позивачу відбувалась за період з 01 червня по 01 грудня 2017 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що рішення про припинення виплати пенсії пенсійним органом не приймалось.

Відповідно статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Відповідно до частини першої Розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» в абзаці дев'ятому статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» слова «довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» виключено.

Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

З наведеного вбачається, що з часу набрання чинності вказаним Законом, а саме з 13 січня 2016 року, проставляння територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не передбачено законом, оскільки саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб. На структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

За приписами пункту 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Разом з цим, суд зазначає, що вказаним законом не встановлено підстав для припинення виплати пенсії, а також не встановлений обов'язок органів Пенсійного фонду України припинити виплати пенсій через скасування довідки, виданої згідно з Порядком № 509.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

При цьому, суд зазначає, що наявність рішення Комісії про відмову у поновлені виплати пенсії позивачу, не є беззаперечною підставою для припинення виплати пенсії позивачу, оскільки пенсійний фонд мав право припиняти виплату пенсії позивачу тільки після прийняття пенсійним органом відповідного рішення про її припинення і лише з підстав визначених у статті 49 Закону № 1058, яке не приймалось.

Верховний суд України 6 жовтня 2015 року ухвалив постанову по справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Тут слід зазначити, що таке рішення суд ухвалив у справі за переглядом судових рішень стосовно спору про припинення виплат особі, яка постійно проживає за кордоном. Між тим, важливим залишається загальний принцип, висвітлений в цьому рішенні, який пов'язаний із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та проголошує непохитність права людини щодо володіння своєю власністю. Цей принцип безпосередньо висвітлений у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, де поважний суд встановив порушення Конвенції у разі залежності на отримання пенсії від місця проживання особи.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

В якості джерела міжнародного права національні суди України повинні посилатися на рішення Європейського суду з прав людини. У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (заява 48787/99, рішення від 08 липня 2004 року), Європейський суд з прав людини, задовольняючи скаргу щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне застосувати положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Отже, на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт-акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Оскільки відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу в порядку та з підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не приймалось, бездіяльність Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати ОСОБА_1 з 01 червня 2017 року раніше призначеної пенсії за віком є протиправною.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, враховуючи, що Відповідачем поновлено виплату пенсії з 01 грудня 2017 року, а заборгованість, що виникла за період з 01 червня 2017 року по 01 грудня 2017 року не сплачена, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Красноармійське ОУПФУ нарахувати та виплатити пенсію за період з 01 червня 2017 року по 01 грудня 2017 року ОСОБА_1.

Що стосується встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу пенсію за період з 01 червня 2017 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_1 шляхом визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію за період з 01 червня 2017 року по 01 грудня 2017 року.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов’язання відповідача виплатити ОСОБА_1 належні суми пенсії за період, починаючи з 01 червня 2017 року по 01 грудня 2017 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до адміністративного суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. згідно квитанції ПриватБанк від 13.02.2018 року № 0.0.962150215.1.

Відповідно до положень частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Управління соціального захисту населення Покровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за період з 1 червня 2017 року по 1 грудня 2017 року.

Зобов’язати Красноармійське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії за період з 1 червня 2017 року по 1 грудня 2017 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Красноармійського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ІПН – 37869345, 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Центральна, 154) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь ОСОБА_1 (ІПН-2112114948, адреса проживання: 85325, Донецька область, с. Рівне, Покровський район, вул. Громової, б.12).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 12 квітня 2018 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кочанова П.В.