Рішення № 73338262, 11.04.2018, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Номер справи 220/2103/17

Номер провадження2/220/102/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року смт.Велика Новосілка Донецької області

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Г.М. Яненко,

за участю секретаря - І.В. Сербіної,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Велика Новосілка Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товаритва з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Великоновосілківського районного суду Донецької області з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору та стягнення коштів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 18.10.2017 між ТОВ «Єврокар Україна» та ним був укладений договір фінансового лізину № 4002 (далі - договір).

Згідно вказаного договору відповідач зобов'язався придбати у свою власність предмет лізингу та передати у користування позивачеві транспортний засіб марки ОСОБА_2 Аутентік, вартістю предмета лізингу 12909,70 доларів США, гривневий еквівалент якого на момент укладення договору складав 345980,00 грн. та згідно договору остаточна вартість предмета лізингу залежить від курсу долара та зміни відпускної ціни на автомобіль у продавця.

18.10.2017 року, відповідно до умов договору, позивачем на банківський рахунок ТОВ «Єврокар Україна» було сплачено 35000,00 грн. «комісії за організацію договору».

Після підписання договору, ознайомившись з його змістом позивач помітив, що «комісія за організацію договору», в разі його розірвання, не підлягає поверненню, а також після сплати грошових коштів позивачем, передачі йому предмету лізингу так і не відбулося.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення йому коштів в сумі 35000,00 грн., сплачених за організацію договору.

20.11.2017 від відповідача надійшов лист, в якому повідомлялось про те, що відповідно до умов договору, зокрема п. 12.1, 35000,00 грн. сплачених позивачем зараховані як: «комісія за організацію договору», у розмірі 34598,00 грн. та як частина авансового платежу в розмірі 402,00 грн., з яких поверненню підлягає лише 80%, а тому повернути позивачеві відповідач зголосився 321,60 грн.

Позивач вважає, що договір містить несправедливі умови, а також він не був нотаріально посвідченим у зв'язку з чим є нікчемним.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 4002, укладений 18.10.2017 р. між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 та стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на його користь 35000,00 грн.

Позивач в судове засідання не з’явився та від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, проти вирішення справи у заочному порядку не заперечував.

Представник відповідача, ТОВ «Єврокар Україна», в судове засідання не з’явився, причини неявки відповідач суду не повідомив, заяв та клопотань до суду не надав.

Направлені на його адресу процесуальні документи повернулись на адресу суду з відміткою про неможливість вручення, через відсутність адресата. Разом з тим, як вбачається з витягу з державного реєстру, ТОВ «Єврокар Україна» про зміну свого місця реєстрації відповідні органи не повідомляло.

При даних обставинах, слід вважати, що відповідач про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Суд, враховуючи відсутність заперечень з боку позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

В ст.1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» зазначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Істотними умовами договору фінансового лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 18.10.2017 між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір фінансового лізину № 4002.

Спірний договір за участю фізичної особи не був нотаріально посвідчений.

За його умовами, предметом договору є транспортний засіб марки ОСОБА_2 Аутентік, вартістю предмету лізингу 12909,70 доларів США, гривневий еквівалент якого на момент укладення договору складав 345980,00 грн. Лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах передбачених Договором.

На виконання договору позивачем на банківський рахунок ТОВ «Єврокар Україна» було сплачено 35000,00 грн, що підтверджується копією квитанції № 0.0.873075438.1 від 18.10.2017.

Вказані кошти на вимогу позивача відповідачем повернуті не були (а.с. 29).

За твердженням позивача, неповідомлення про обов'язковість нотаріального посвідчення договору вплинуло на можливість свідомого та компетентного вибору необхідності та потреби у послузі, що є предметом договору.

Відповідно до п. 2.1 Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами – суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності:

1) внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно з установчими документами;

2) кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу (укладання, супроводження та виконання відповідних договорів), які мають вищу освіту за фінансовим, економічним або юридичним напрямами, та не мають непогашеної або не знятої судимості за корисливі злочини;

3) довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг;

4) керівників (засновників), які не мають непогашеної або не знятої судимості за корисливі злочини;

5) документа, що підтверджує право власності або користування приміщенням за місцезнаходженням юридичної особи.

ТОВ «Єврокар Українаг» є зареєстрованою в законному порядку організацією та основним видом діяльності товариства є фінансовий лізинг.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97- ВР (далі - Закон 723/97- ВР) визначено фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно до положень цієї статті зазначеного закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону 723/97- ВР відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу, згідно ст. 3 цього ж Закону може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Ст. 6 Закону 723/97- ВР встановлені вимоги до договору фінансового лізингу, за якими договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу визначені: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В зв’язку з укладенням договорів фінансового лізингу між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються (окрім положень Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку) Законом України «Про захист прав споживачів», так як вказаний Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживача, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Згідно вимог статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При тому, що відносини які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставки, до цих правовідносин застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ч. 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналізуючи положення укладеного договору на його відповідність чинному законодавству суд вважає, що сплата 34598 комісії за оформлення договорувід 18.02.2017 № 4002 тобто 10% від вартості предмета лізингу відповідно до лізингового договору, відповідно до параграфу «Визначення термінів» договору за організаційні заходи, пов’язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів для укладення Договору, а також за здійснення необхідних дій Лізингодавця, які повязані з передачею Предмета лізингу Лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату, а також положення, передбачені п.12.1 ст. 12 договору, де встановлено, що при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов’язання відповідачем, цей платіж не повертається, є несправедливими тому що встановлена вартість послуг за оформлення договору в розмірі 10% від погодженої вартості предмета лізингу, що становить 34598 грн., які позивач оплатив відповідачеві, не відповідає обсягу робіт, які отримав споживач. Суд вважає, що ця сума є значно завищеною, оскільки відповідач фактично не поніс інших витрат на організаційні заходи, пов’язані з підготовкою та укладенням даного договору, крім витрат на роздруківку тексту договору та заповнення декількох рядків та реквізитів лізингоодержувача у тексті договору рукописним текстом. Доказів понесення затрат на такі витрати на суму 34598 грн. відповідачем суду не надано. Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію, підготовку та укладення даного договору виконаній послузі, яка не є лізинговим платежем. Такі умови договору є несправедливими. Також цим положенням договору фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця і вказане свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обов’язками сторін.

Частиною 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

Відповідно до пп. 2 п. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Оскільки за умовами спірного Договору лізингу, виконання зобов'язання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем «платежу за оформлення договору» за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

Суд дійшов висновку, що умови укладеного з відповідачем договору фінансового лізингу є несправедливими по відношенню до позивача, як споживача послуг, і по іншим пунктам договорів.

Відповідно до положень ч 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи із положень, викладених в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, не дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 року у справі № 6-766цс15 та від 19.10.2016 р. у справі № 6-1551цс16, а саме, що згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Укладений між сторонами договір фінансового лізингу, предметом якого визначений транспортний засіб, є змішаним договором, тому що містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, але в порушення ст. 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений.

Таким чином, на підставі досліджених доказів, судом встановлено, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу від 18.02.2017 № 4002 є нікчемним.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми платежів за оформлення спірного договору та авансового внеску.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що спірний договір фінансового лізингу від 18.02.2017 № 4002 укладений в простій письмовій формі, а тому він є нікчемним.

Враховуючи те, що договір фінансового лізингу від 18.02.2017 № 4002 є нікчемним, суд вважає, що визнання його недійсним через несправедливість умов, не має правового значення.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 35000,00 грн, сплачені останнім за договором фінансового лізингу від 18.02.2017 за № 4002.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не було надано суду доказів на спростування вимог позивача, а тому враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір слід стягнути з відповідача.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 258, 259, 263 265, 280-284 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору та стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», ідентифікаційний код юридичної особи 40481805, 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, кімната 32-Б, на користь ОСОБА_1, (85532, вул.. Садова, б. 27, с. Роздольне, Великоновосілківського району Донецької області, ІПН НОМЕР_1), кошти в сумі 35000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (ідентифікаційний код юридичної особи 40481805, 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, кімната 32-Б) на користь держави судовий збір в сумі 640,00 грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Великоновосілківський районний суд Донецької області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.М. Яненко