Постанова № 73337044, 04.04.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 165/2513/17 Головуючий у 1 інстанції: Василюк А.В. Провадження № 22-ц/773/382/18 Категорія: 59 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Русинчука М.М.,

суддів Осіпука В.В., Федонюк С.Ю.,

з участю: секретаря – Лимаря Р.С.,

позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про встановлення розміру щомісячних страхових виплат та розміру середньомісячної заробітної плати для подальшого обчислення страхових виплат, за апеляційною скаргою позивача на рішення Нововолинського міського суду від 30 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 09.12.1987 року, виконуючи трудові обов’язки на державному підприємстві Шахта №2 «Нововолинська» (далі – ДП Шахта №2 «НВ»), він отримав виробничу травму. Рішенням МСЕК від 10.01.1995 року його визнано інвалідом ІІ групи та встановлено 80% втрати працездатності. Наказом роботодавця ДП Шахта №2 «НВ» №8к від 20.01.1995 року звільнений з роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України за станом здоров’я. 01.01.1996 року ДП Шахта №2 «НВ» було перейменовано на ДП Шахта «Бужанська». Після ліквідації ДП Шахта №2 «НВ» з 01.08.1996 року відшкодування шкоди здійснювалося Західно-Українською дирекцією по ліквідації шахт. Постановою Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) від 28.03.1997 року №280 прийнято рішення про ліквідацію ДП Шахта №2 «НВ», а 23.09.1999 року був прийнятий Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон), у відповідності до положень якого особам, зазначеним у ст. 8 цього Закону, які потерпіли, та втрата працездатності яким встановлювалась до набрання чинності цим Законом, відшкодування шкоди проводиться Фондом соціального страхування України (далі – Фонд).

Зазначає, що відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Нововолинську постановою від 01.07.2001 року №619 продовжило сплачувати йому щомісячні страхові виплати в розмірі 313,15 грн, що були визначені із середньомісячної заробітної плати 521,92 грн при 60% втрати ним працездатності на підставі довідки роботодавця. Вищевказані обставини були встановлені рішенням Нововолинського міського суду від 01.07.2016 року, що набрало законної сили. Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01.11.2001 року №43 затверджено Положення про обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності у п. 3 якого зазначено, що потерпілому було призначено щомісячні виплати підприємством, що ліквідовано без правонаступника в 1996 року, то страхові суми, що підлягають виплаті за листопад 2001 року перераховується в даному випадку на коефіцієнт - 1,83.

Вважає, що з огляду на вищевказану постанову, відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Нововолинську, правонаступником якої на даний час є відповідач, повинно було перерахувати виплачені йому щомісячні страхові виплати відповідно до коефіцієнту зростання заробітної плати в галузях національної економіки. В його випадку з 01.11.2001 року щомісячна страхова виплата повинна становити 573,06 грн, з розрахунку 313,15 грн х 1,83, а середньомісячна заробітна плата для подальшого обчислення страхових виплат 955,11 грн, з розрахунку 521,92 грн х 1,83.

Ураховуючи наведене, позивач просив суд встановити йому щомісячну страхову виплату з 01.11.2001 року в розмірі 573,06 грн та середньомісячну заробітну плату для подальшого обчислення страхових виплат з 01.11.2001 року в розмірі 955,11 грн.

Рішенням Нововолинського міського суду від 30.01.2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, з підстав неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також через порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з таких мотивів.

Місцевим судом встановлено, що рішенням Нововолинського міського суду від 01.07.2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 04.08.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.12.2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Нововолинську Волинської області про відшкодування шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я на виробництві відмовлено (а.с.5-8, 9-11, 12-13).

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згаданим рішенням суду встановлено, що 09.12.1987 року позивач ОСОБА_1 отримав виробничу травму при виконанні трудових обов’язків на ДП Шахта №2 «НВ».

Рішенням МСЕК від 10.01.1995 року його визнано інвалідом ІІ групи та встановлено 80% втрати професійної працездатності. Відповідно роботодавцем було визначено та проводилася щомісячна виплата на відшкодування шкоди.

З 01.01.1996 року Шахта №2 «НВ» була перейменована на ДП Шахта «Бужанська», після ліквідації якої з 01.08.1996 року відшкодування шкоди здійснювалось Західно-Українською дирекцією по ліквідації шахт.

Рішенням МСЕК від 18.01.2001 року позивачу було встановлено 60% втрати професійної працездатності і другу групу інвалідності від трудового каліцтва, а з 15.01.2004 року – 80% втрати працездатності довічно.

За рішенням Нововолинського міського суду від 25.04.2001 року з Української державної компанії по реструктуризації підприємств вугільної промисловості стягнуто на користь ОСОБА_1 599,82 грн недоплачених сум відшкодування шкоди. При розрахунку суд виходив із середнього заробітку 521,93 грн (а.с.61-62).

Пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.10.1996 року №650-р було передбачено, що після закриття шахт відшкодування працівникові шкоди, заподіяної його здоров'ю на виробництві, здійснюють місцеві органи Фонду соціального страхування за місцем знаходження шахт, що закриваються.

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Нововолинську Волинської області №619 від 01.07.2001 року було продовжено виплату позивачу раніше призначену щомісячну грошову суму у зв’язку з частковою втратою працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 313,15 грн з 01.07.2001 року до 18.01.2002 року на підставі зазначеного висновку МСЕК від 18.01.2001 року із заробітної плати 521,92 грн (а.с.19).

Судом також було встановлено, що особова справа ОСОБА_1 була передана до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Нововолинську Волинської області 01.07.2001 року. Відділення виконавчої дирекції Фонду самостійно не визначало суму страхової виплати, а тільки продовжило її виплату у відповідності до довідки про розмір такої виплати і втрачений заробіток, наданої Шахтою №2 «НВ», та на протязі всього часу виплати страхового відшкодування проводило його підвищення згідно чинного законодавства.

Згідно витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 31.10.2017 року було внесено рішення про припинення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Нововолинську Волинської області за рішенням засновників і призначено його правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області (а.с.50-51).

У відповідності до ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» перерахування сум щомісячних страхових виплат проводиться у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики.

Зазначене вище перерахування провадиться з 01 березня наступного року. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає. Сума щомісячної страхової виплати не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я.

Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Нововолинську Волинської області з урахуванням норм вказаного закону страхова виплата позивача перераховувалася щороку (у зв’язку із зростанням у попередньому році середньої заробітної плати у галузях національної економіки), виходячи із середньомісячного заробітку, визначеного станом на 01.04.2001 року в розмірі 521,92 грн, що підтверджується зокрема постановою Фонду про призначення перерахованої страхової виплати ОСОБА_1 від 25.03.2002 року (а.с.108).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував тим, що у п. 3 Положення «Про обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01.11.2001 року №43 зазначено, що у випадку призначення потерпілому щомісячних виплат підприємством, що ліквідовано без правонаступника в 1996 року, страхові суми, що підлягають виплаті за листопад 2001 року, перераховується на коефіцієнт - 1,83. З огляду на цю постанову, відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Нововолинську, правонаступником якої на даний час є відповідач, повинно було перерахувати виплачені йому щомісячні страхові виплати відповідно до коефіцієнту зростання заробітної плати в галузях національної економіки, а саме з 01.11.2001 року щомісячна страхова виплата повинна становити 573,06 грн. з розрахунку 313,15 грн х 1,83, а середньомісячна заробітна плата для подальшого обчислення страхових виплат 955,11 грн. з розрахунку 521,92 грн х 1,83.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01.11.2001 року №43 «Про затвердження Положення про обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» на яку посилається позивач, як на підставу позовних вимог, була скасована постановою Фонду №56 від 29.07.2004 року з підстав викладених у протесті Генерального прокурора України від 30.06.2004 року №07/1/1-138 (а.с.63). У зв’язку із скасуванням вказаний нормативний акт втратив свою чинність з моменту його прийняття, а тому не може застосовуватись до спірних правовідносин.

З огляду на зазначене, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що передбачені законом підстави для зобов’язання правонаступника відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області застосувати положення згаданої постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01.11.2001 року №43 для встановлення позивачу щомісячної страхової виплати з 01.11.2001 року в розмірі 573,06 грн та середньомісячної заробітної плати для подальшого обчислення страхових виплат з 01.11.2001 року в розмірі 955,11 грн відсутні.

Слід також зазначити, що Управління Держпраці у Волинській області у листі №3507/01-06 від 13.12.2017 року повідомило, що позивач ОСОБА_1 протягом 2011-2017 років з питань перевірки визначення правильності встановлення розмірів відшкодування шкоди в зв’язку з втратою працездатності внаслідок виробничої травми, встановленої станом на 01.11.2001 року, до управління не звертався, архівні документи за період з 2001 року по 2010 рік не збереглися (а.с.137), а у повідомленні №3507/01-06.1 від 21.12.2017 року Державна інспекція з праці у Волинській області зазначила, що відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 22.11.2002 року №010-1202-21 та інформаційного листа виконавчої дирекції Фонду №33 від 04.04.2003 року №02-692 робочі органи виконавчої дирекції Фонду зобов’язані приймати нові довідки про розміри щомісячних страхових виплат у разі, коли ці суми перераховані підприємствами самостійно, за заявами потерпілих, на вимоги державних інспекторів праці, за рішеннями судів через порушення законодавства з питань відшкодування шкоди в період до 1 квітня 2001 року за вимогами нормативних документів, що мали чинність в період до квітня 2001 року (а.с.135-136).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач ОСОБА_1 всупереч ст. 81 ЦПК України не довів та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Враховуючи наведене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 відповідає вимогам закону.

Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи позивача, які зводяться до необхідності застосування в розглядуваному випадку для перерахунку призначених йому раніше страхових виплат коефіцієнта 1,83, встановленого вищезгаданою постановою Фонду, є безпідставними, оскільки, як вже зазначалось, ця постанова була скасована цим же органом як незаконна і втратила свою чинність з часу її прийняття, а тому не породжує для позивача будь-яких прав, що ґрунтуються на цьому нормативному акті.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Нововолинського міського суду від 30 січня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: