Постанова № 73331051, 06.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3467/18

Номер справи місцевого суду: 497/1507/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого – Таварткіладзе О.М.

суддів: Заїкіна А.П., Калараша А.А.,

розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 26 грудня 2017 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2017 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Болградського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 29.01.2009 року у розмірі 17796,12 гривні та витрат по сплаті судового збору в сумі 1600,00 гривень. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 29.01.2009 року відповідач отримав кредит в розмірі 1000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Підписана відповідачем заява від 29.01.2009 року свідчить, що він був проінформований про умови кредитування в ПАТ КБ «ПриватБанк» і приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, визнав та погодився на запропоновані Банком умови користування послугами Банку. ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов’язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. У зв'язку з тим, що відповідач належним чином свої обов'язки не виконує, станом на 17.09.2017 року утворилася заборгованість у розмірі 17796,12 гривень, яка складається з наступного: 10637 гривень – заборгованість за кредитом; 1862,80 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 4210,79 гривень – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.7.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 гривень – штраф (фіксована частина), 835,53 гривень – штраф (процентна складова), які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 26 грудня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ „ПриватБанк” задовлені частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість станом на 17.09.2017 року за кредитним договором № б/н від 29.01.2009 року в розмірі 16 710.59 гривень (шістнадцять тисяч сімсот десять гривень п’ятдесят дев’ять копійок), у тому числі: - 10 637.00 гривень - заборгованість за кредитом; - 1 862.80 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 4 210.79 гривень - заборгованість за пенею. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Болградського районного суду Одеської області від 26 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норрм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи позов частково, стягуючи заборгованість за тілом кредиту в сумі 10637.00 гривень, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами 1862.80 гривень, пеня – 4210,79 гривень, а всього – 16 710.59 гривень, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості цих вимог, відмовляючи у вимогах про стягнення штрафів суд першої інстанції виходив з того, що це є подвійною відповідальністю у вигляді різновиду неустойки за одне й те саме порушення.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам і заснований на законодавстві.

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

-згідно з умовами кредитного договору б/н від 29.01.2009 року відповідач отримав кредит в розмірі 1000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок , зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно розрахунку заборгованості за договором станом на 17.09.2017 року відповідач має заборгованість у загальній сумі - 17796,12 гривень, яка складається з наступного: 10637 гривень – заборгованість за кредитом; 1862,80 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 4210,79 гривень – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.7.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 гривень – штраф (фіксована частина), 835,53 гривень – штраф (процентна складова).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зі змісту заявлених ПАТ КБ «ПриватБанк» вимог вбачається, що заборгованість, про яку йдеться в позові розрахована станом на 17.09.2017 року і згідно з наведеним позивачем розрахунком, заборгованість за кредитним договором виникла внаслідок відновлення відповідачем користування кредитним лімітом починаючи з 09.10.2016 року і охоплює період до 17.09.2017 року.

Тому вказання судом про те, що заборгованість заявлена саме за період з 09.10.2016 року до 17.09.2017 року фактично відповідає заявленим ПАТ КБ «ПриватБанк» позовним вимогам.

Суд вірно встановив, що відповідач 26.10.2011 року повністю погасив заборгованість за кредитним договором і припинив подальше користування грошовими коштами банку до 09.10.2016 року, що підтверджується відповідним розрахунком і не спростовано відповідачем поданням належних доказів (а. с. 5-7).

Таким чином, з 27.10.2011 року до 09.10.2016 року заборгованості за кредитним договором б/н від 29.01.2009 року у ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» взагалі не було у зв’язку з добровільним її погашенням відповідачем.

При таких обставинах, суд першої інстанції вірно встановив, що заборгованість за кредитним договором б/н від 29.01.2009 року, яка заявлена до стягнення, стосується періоду з 09.10.2016 року до 17.09.2017 року, коли ОСОБА_2О.В. після відновлення користування кредитними коштами, здійснював їх повернення в неповному обсязі.

Відповідач заперечуючи проти заявлених вимог, просив застосувати позовну давність.

Умовами договору від 29.01.2009 року передбачено, що строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії платіжної карти. Погашення заборгованості за кредитним лімітом може здійснюватися, як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і зписанням коштів банком з платіжної карти.

Відповідно до п. 1.1.7.11 передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом 12 місяців жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору він автоматично лонгується на такий же строк.

З матеріалів справи не вбачається, що договір від 29.01.2009 року припив дію. Також не вбачається, що картковий рахунок відповідача був закритий, а платіжна карта прпинила дію. Навпаки, користування кредитними коштами неможливо без відкритого картрахунку та діючої платіжної карти.

Доводи відповідача про сплив строку позовної давності зведені до посилання на п. 2.1.1.4.6 Умов та Правил надання банківських послуг, до яких він приєднався після підписання відповідної заяви від 29.01.2009 року.

Відповідно до зазначеного пункту Умов та Правил надання банківських послуг у разі порушення клієнтом зобов’язань з погашення заборгованості перед Банком протягом 90 днів з моменту виникнення таких порушень – змінити умови кредиту, встановивши термін повернення кредиту 91-го дня з моменту порушення зобов’язань Клієнта з погашення кредиту і вимагати від Клієнта повернення кредиту, сплати винагороди, комісії, відсотків за його використання, виконання інших зобов’язань за кредитом у повному обсязі.

Відповідач посилався на те, що він порушив строк внесення чергового платежу 05.09.2010 року. Наступне внесення платежу відбулося 08.02.2011 року, тобто поза межами 91-денного строку і таким чином строк виконання забов?язання змінився на 06.12.2010 року, а строк звернення до суду з позовом до 06.12.2013 року. Оскільки до суду позивач звернувся лише 09.10.2017 року, на думку відповідача є підстави для застосування позовнорї давності.

Незважаючи на те, що відповідач не повернув достроково заборгованість за кредитом на 91 день, сам договір не припинив своєї дії, оскільки позичальник відповідної заяви про його розірвання не подав, а Банк не розірвав його в односторонньому порядку. Відповідач продовжив користуватися грошовими коштами Банку та повертати їх до 26.10.2011 року, коли добровільно розрахувався та повернув кредит повністю.

Проте і після цього договірні стосунки між сторонами припинені не були і через майже 5 років – 09.10.2016 року відповідач відновив користування кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту за кредитним договором від 29.01.2009 року.

Оскільки заявлені вимоги стосуються саме вказаних кредитних коштів, які відповідач не повернув у повному обсязі у строки повернення щомісячних періодичних платежів, внаслідок чого станом на 17.09.2017 року виникла заборгованість за кредитом та процентам за користування кредитом, а також пені, розрахованої Банком починаючи з 01.06.2017 року, а до суду позивач звернувся 30.09.2017 року, райсуд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

Перевіряючи правильність розрахунку, суд першої інстанції встановив відповідність розміру заявлених вимог умовам кредитного договору та правильно стягнув заборгованість станом на 17.09.2017 року у розмірі 17796,12 гривень, яка складається з наступного: 10637 гривень – заборгованість за кредитом; 1862,80 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом; 4210,79 гривень – заборгованість за пенею та комісією.

При цьому районний суд з посиланням на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2003цс15 від 21.10.2015 року обгрунтовано відмовив у задоволенні вимог про стягнення відповідно до пункту 2.1.7.7.6 Умов та правил надання банківських послуг штрафу (фіксована частина) - 250,00 гривень та штрафу (процентна складова) у розмірі 835,53 грн., а всього на загальну суму 1085,53 грн. у зв’язку з подвійною цивільно-правовою відповідальністю, пов’язаною з нарахуванням штрафів на прострочену заборгованість, до якої була включена і пеня, яка разом зі штрафом є різновидом неустойки (тобто неустойка з неустойки).

Доводи апеляційної скарги про необгрунтовану відмову у застосуванні судом позовної давності до заявлених ПАТ КБ «ПриватБанк» вимог є неспроможними, оскільки зведені до перевстановлення обставин, які вірно встановлені судом та переоцінки доказів, яким судом надано правильну оцінку. При цьому відмова у частині заявлених вимог за їх необгрунтованістю по суті, унеможливлює застосування позовної давності до цієї частини вимтрог, оскільки позовна давність будучи самостійною підставою для відмови у позові, може застосовуватися лише до обгрутованих вимог. У разі необгрунтованості вимог, суд має відмовляти у таких вимогах саме у зв’язку з їх необгрунтованістю чи недоведеністю по суті.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково сприйняв відсутність заборгованості за певний період кредитного договору, як переривання позовної давності, є неспроможними, оскільки відсутність заборгованості за кредитним договором відбулася саме внаслідок погашення відповідачем кредитної заборгованості, що є підставою для переривання перебігу позовної давності. При цьому після повного погашення заборгованості та її відсутності, як такої, немає підстав для початку перебігу позовної давності.

Доводи апеляційної скарги про вихід суду за межі позовних вимог та самочинним визначенням періоду стягнення з 09.10.2016 року по 17.09.2017 року не можуть бути взятими до уваги, оскільки суд частково стягнув заборгованість станом на 17.09.2017 року, про що позичачем і було заявлені вимоги. Обгрунтування суду, що заборгованість стосується неповного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами за період з 09.10.2016 року по 17.09.2017 року відповідають встановленим у справі обставинам.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував правові позиції Верховного Суду України у справах № 6-900 цс16 та № 6-1174цс16, не можуть бути взятими до уваги, оскільки обставини, встановлені у вказаних справах не відповідають тим обставинам, які встановлені у даній цивільній справі, що виливає на застосування вказаних правових позицій Верховного Суду України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення, при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, судова колегія –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 – залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 26 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне судове рішення складено 06.04.2018 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

ОСОБА_5