Постанова № 73328460, 06.04.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 454/1000/17 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т.В.

Провадження № 22-ц/783/7385/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Ю. Р.

Категорія:30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого – Мікуш Ю.Р.,

суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.

секретар Бохонко Е.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господаства «ОСОБА_2В.» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року у справі за позовом Фермерського господарства «ОСОБА_2В.» до Генеральної прокуратури України та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

В квітні 2017 року позивач ФГ «ОСОБА_2В.» звернулося з позовом до Генеральної прокуратури України та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04.01.2017р. на адресу Генеральної прокуратури України ним направлено заяву про кримінальне правопорушення вчинене суддями Галицького районного суду м. Львова, Апеляційного суду Львівської області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які полягали у невиконанні рішень Конституційного Суду України, судових рішень та постановлення незаконних ухвал по справі №461/2901/14-ц. Однак Генеральною прокуратурою України його заява про кримінальне правопорушення була направлена до прокуратури Львівської області, а звідти до Львівської місцевої прокуратури №1. Листом від 25.01.2017р. Львівська місцева прокуратура повідомила його, що виключне право перевірки законності судових рішень, діяльності суддів щодо розгляду та вирішення справ поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається. Вказано на відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР за вказаним зверненням. Роз»яснено право на оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до слідчого судді.

Вважає, що такі дії посадових осіб ГПУ при розгляді його заяви та звернення не відповідають вимогам ст.ст. 55, 56,214 КПК України, а також Конституції України, позбавили його прав гарантованих ст. 40 Конституції України, ст. 55, 56 КПК України, що спричинило моральні страждання які полягають у приниженні честі, гідності, ділової репутації.

Оскаржуваним рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.

Рішення оскаржив представник ФГ «ОСОБА_2В.» ОСОБА_2 В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що не оскаржує дій Генеральної прокуратури України щодо невнесення відомостей про вчинений злочин до ЄДРДР, а заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди завданої протиправними діями відповідача і така повинна розглядатися в порядку ЦПК. Посилається на те, що в ЦПК відсутні норми, які зобов’язують його оскаржувати дії прокурора в порядку КПК України, а вже потім звертатися з позовом про відшкодування шкоди, а тому висновок суду про відмову в позові з цих підстав вважає незаконним. Зазначає, що в даному випадку до застосування підлягає ст.8,22,40,55,56,124 Конституції України, як норми прямої дії та на підставі цього позов підлягав до задоволення. Стверджує, що відповідач в порушення вимог ст. 1166 ЦК України не довів відсутність вини у завданні шкоди, чого суд першої інстанції не взяв до уваги. Просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Сторони у справі в судове засідання не з'явились, хоч були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Частиною 2 ст.372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом встановлено такі обставини справи.

З змісту заяви від 04 січня 2017 року та звернення від 07.02.2017 року, які були скеровані Генеральному прокурору України, встановлено, що позивач ставив питання щодо відкриття кримінального провадження відносно суддів Галицького районного суду м.Львова, Апеляційного суду Львівської області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по факту позбавлення ФГ «ОСОБА_2В.» доступу до правосуддя та порушення прав гарантованих Конституцією України шляхом невиконання рішень Коституційного Суду України, судових рішень та постановлення незаконних ухвал по справі №4461/2901/14-ц. А також просив визнати фермерське господарство потерпілою стороною у даному провадженні.

Листом від 12.01.2017р. Генеральна прокуратура України скерувала вказану заяву позивача до прокуратури Львівської області.

Листом від 17.01.2017р. прокуратурою Львівської області повідомлено позивача про скерування його заяви до Львівської місцевої прокуратури №1.

Листом від 25.01.2017р. Львівська місцева прокуратура з покликанням на постанову Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007р. «Про незалежність судової влади» роз»яснила позивачу, що виключне право перевірки законності судових рішень, діяльності суддів щодо розгляду та вирішення справ поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається. Вказано на відсутність згідно ст. 214 КПК України у зверненні будь-яких обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею кримінального правопорушення, підстав для внесення відомостей до ЄРДР за вказаним зверненням не вбачається. Роз»яснено право на оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до слідчого судді згідно ст. 303 КПК України.

07.02.2017р. позивачем в адресу Генерального прокурора України скеровано звернення у якому він просив надати документ, що підтверджує прийняття його заяви про вчинення кримінального правопорушення та документ про реєстрацію даної заяви шляхом внесення відомостей до ЄРДР.

Листом від 07.03.2017р. Львівська місцева прокуратура на звернення позивача від 07.02.2017р. надала відповідь про не допустимість перевірки законності судових рішень, діяльності суддів щодо розгляду та вирішення справ поза передбаченим процесуальним законом порядком.

Пред’являючи позов, ФГ «ОСОБА_2 В.» посилалось на протиправність дій посадових осіб Генеральної прокуратури України, які на думку позивача полягають у невнесенні відомостей до ЄРДР щодо відкриття кримінального провадження, в результаті цього Фермерському господарство було завдано моральної шкоди, яка полягала у приниженні честі, гідності та ділової репутації.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів чи процесуальних рішень про визнання дій посадових осіб Генеральної прокуратури України незаконними при розгляді його заяви про кримінальне правопорушення та заподіяння такими діями моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з частинами 6,7 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

В п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із наступними змінами та доповненнями) роз»яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, які не мають економічного змісту (статті 269, 270 ЦК).

Згідно із ст. 94 ЦК України юридична особа має особисте немайнове право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та на інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Цією ж статтею передбачено, що особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до Глави 3 цього Кодексу.

Таким чином, під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, а визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта.

Встановивши, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження визнання незаконними дій посадових осіб Генеральної прокуратури України при розгляді його заяви і звернення та заподіяння цими діями моральної шкоди юридичній особі, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимог.

Отже, твердження позивача про незаконнісь та необгрунтованість рішення суду, що таке ухвалене з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи внаслідок невиконання норм Конституції є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК України відповідач не довів, що шкоди завдано не з його вини, а тому суд безпідставно відмовив у позові, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ця норма закону передбачає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, та не застосовується до вимог про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів прокуратури.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для його скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів ,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Фермерського господаства «ОСОБА_2В.» залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2018 року.

Головуючий: Ю.Р.Мікуш

Судді: О.Ф.Павлишин

ОСОБА_3