Рішення № 73326660, 04.04.2018, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/844/17

Провадження по справі 2/305/66/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2018 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ємчук В.Е.

за участю: секретаря - Орос С.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Рахів в режимі відеоконференції з Ужгородським міськрайонним судом цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні об'єктом загального користування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі по тексту Позивач) в особі представника ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні об'єктом загального користування. Позов мотивує тим, що вона зареєстрована і проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1. На цій же вулиці, навпроти її будинку, в будинку №38 проживає ОСОБА_2 08 березня 2017 року Відповідач самовільно, без будь-яких дозвільних документів, встановив на дорозі біля свого будинку, у довжину 25 метрів бетонні плити шириною 1,0 м, чим зайняв частину землі загального користування (дороги) площею 0,0025 га. Такими протиправними діями відповідач значно звузив дорогу загального користування і створив перешкоди Позивачу у користуванні нею. Зазначене стало підставою для звернення Позивачем 13.03.2017 року до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області з проханням перевірити правомірність таких дій Відповідача. За результатами перевірки цього звернення постановою державного інспектора вказаного Управління від 24.03.2017 року Відповідача було визнано винним у вказаних неправомірних діях та його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.53 КУпАП. Крім цього, цим же державним інспектором Відповідачу видано припис від 20.03.2017 року про зобов'язання усунути перешкоди шляхом звільнення зайнятої ним землі загального користування від бетонних плит. Відповідач цей припис не виконав, за що згідно з постановою державного інспектора від 12.04.2017 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.188-5 КУпАП. Отже, факти вказаних вище неправомірних дій Відповідача і створення перешкод Позивачу є доведеними належними доказами. У зв'язку з наведеним просить зобов'язати Відповідача усунути перешкоди ОСОБА_4 у користуванні дорогою загального користування шляхом звільнення від всіх встановлених ним бетонних плит самовільно зайнятої ним землі (частини дороги) площею 0,0025 га біля будинку №38 по вулиці Дечебал, 38, в с.Середнє Водяне, Рахівського району, Закарпатської області та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 640 гривень судового збору й 6600 гривень витрат на оплату правової допомоги адвоката.

В судовому засіданні представник Позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та пояснив, що Відповідач чинить перешкоди у користуванні Мойш Оленою Юріївною дорогою загального користування, у зв’язку з наведеним підтримує позовні вимоги та просить задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач, ОСОБА_2, та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали та пояснили, що ОСОБА_4 дійсно проживає навпроти будинку Відповідача, а між їхніми земельними ділянками проходить дорога загального користування. ОСОБА_2 поставив бетонні плити на дорогу, оскільки він хотів зробити заїзд до свого будинку. Те, що він чинить перешкоди ОСОБА_4 у користуванні дорогою загального користування, він не визнає та просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, приходить до такого.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Конституцією (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК. Стаття 391 ЦК установлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п. «а» ч.4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Відповідно ч. 1 ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Також, відповідно до ч.1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

З матеріалів справи вбачається, що Позивач, ОСОБА_4, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, і, як було встановлено в ході розгляду справи, земельна ділянка, на якій розташований будинок Позивача, знаходиться напроти земельної ділянки ОСОБА_2, який проживає за адресою: с.Середнє ОСОБА_5. вул.Дечебал, 38, Рахівського району, Закарпатської області, тобто сторони по справі є сусідами.

Позивач, ОСОБА_4, звертаючись до суду з даним позовом зазначала, що ОСОБА_2 на дорозі загального користування, яка проходить між їхніми земельними ділянками, встановив великі бетонні плити, внаслідок чого захопив частину дороги, через що проїжджа частина дороги звузилась та унеможливилось нормальне повноцінне її використання, а отже Відповідач створив їй перешкоди у користуванні дорогою загального користування біля її будинку.

На підтвердження позовних вимог надала докази, що підтверджують факт самовільного захоплення земельної ділянки.

Так, згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 20.03.2017 року №16.6-02/2 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель у Рахівському та Тячівському районах ОСОБА_5 за участю землевпорядника Середньоводянської сільської ради ОСОБА_6 у присутності ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7 було проведено перевірку з питання самовільного зайняття земельної ділянки (загального користування - дороги), що знаходиться у селі Середнє Водяне, вул.Дечебал, 38, в результаті якої було встановлено, що ОСОБА_2 самовільно зайняв земельну ділянку (дорогу) пл.0,0025 га, чим перешкоджає в користуванні сусідньому землекористувачу.

За самовільне зайняття земельної ділянки загального користування площею 0,0025 га в с.С.Водяне, вул.Дечебал, 42, Рахівського району, Закарпатської області, у відношенні ОСОБА_2 20 березня 2017 року був складений протокол №16.6-04/2 про адміністративне правопорушення, передбачене ст.53-1 КпАП України.

Згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення від 24 березня 2017 року №2 ОСОБА_2 був визнаний винним в порушенні ст.211 ч.1 п."б" Земельного кодексу України, а саме самовільному зайнятті частини земельної ділянки (дороги загального користування) площею 0,0025 га. та на нього накладено адміністративне стягнення у виді 170 гривень штрафу, у відповідності до ст.53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вказана постанова набрала законної сили.

Крім того, 20 березня 2017 року головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Рахівському, Тячівському районах ОСОБА_5 було винесено припис №16.6/03/2 про усунення у десятиденний термін порушень ОСОБА_2, шляхом звільнення дороги площею 0,0025 га від бетонних плит, про виконання якого останній мав повідомити до 29.03.2017 року.

Однак, ОСОБА_2 у визначений у приписі термін не усунув порушень земельного законодавства, внаслідок чого 07 квітня 2017 року головний спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Рахівському, Тячівському районах ОСОБА_5 було складено протокол №16.6-04/5 про вчинення ОСОБА_2 порушень ст.188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення від 12.04.2017 року №5 ОСОБА_2 був визнаний винним у порушенні вимог ст.188-5 КУпАП, тобто невиконання вимог попереднього припису, за що на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 гривень. Зазначена постанова також набрала законної сили.

Цільове призначення земель - це встановлені законодавством порядок, умови та межі використання земель для конкретних цілей відповідно до їх категорій. Цільове призначення конкретної земельної ділянки залежить від категорії земель, з яких її виділено, від планування та зонування території і є встановленою компетентним органом при наданні земельної ділянки межею її використання для конкретного призначення відповідно до затверджених планів розвитку території, зонування земель, а також правового режиму відповідної категорії земель.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

У відповідності до статей 81, 83 та 84 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи факт зайняття ним частини земельної ділянки загального користування (дороги) не надав суду жодного доказу на підтвердження своїх заперечень, як і жодних доказів на підтвердження правомірності своєї позиції. Акт обстеження матеріально-побутових умов, наданий Відповідачем, є неналежним доказом, оскільки він не містить ні дати його складання, ні прізвища, імені та по батькові членів комісії, тобто складений він одноособово депутатом Середньоводянської сільської ради, та не містить спростувань наявності бетонних плит на дорозі загального користування, тобто порушень земельних прав Позивача.

Натомість Позивачем надано суду докази, які вказують на порушення земельного законодавства Відповідачем, зокрема акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протоколи про адміністративне правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення, припис, про які йшлося вище. Зазначений акт був складений не одноособово, а у складі комісії, з участю посадових осіб Середньоводянської сільської ради та сторін.

З врахуванням наведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та враховуючи те, що в ході судового розгляду підтвердився факт порушення прав позивача, яка позбавлена права вільного користування належною їй земельною ділянкою, а тому такі перешкоди мають бути усунуті шляхом зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_4 в користуванні земельною ділянкою, яка є предметом позову шляхом звільнення від усіх встановлених ним бетонних плит.

У відповідності до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України у разі задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на відповідача.

Зі змісту статті 137 Цивільного процесуального кодексу України за результатом розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

ОСОБА_1 витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). ОСОБА_1 витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між сторонами та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року №4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (складанням позовної заяви, наданням консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Позивач у позовній заяві ставить вимогу про стягнення 640 гривень витрат, понесених на оплату судового збору та 6600 гривень витрат на оплату правової допомоги адвоката.

Витрати на оплату судового збору підлягають до стягнення з Відповідача на користь Позивача, оскільки такі дійсно нею понесені, що підтверджується квитанцією про їх сплату, яка міститься в матеріалах справи.

На підтвердження заявлених витрат на оплату правової допомоги Позивачем надано договір про надання правової допомоги, квитанцію про сплату 6600 гривень на правову допомогу та розрахунок вартості правової допомоги (Додаток №1 до Договору про надання правової допомоги від 26.05.17), із найменуванням послуг та тривалістю послуг у годинах наданих позивачу на суму 6600 грн, де серед іншого зазначено витрати на підготовку апеляційної скарги або письмових заперечень на апеляційну скаргу, вартість 2 годин яких становить 1100 гривень, та участь у засіданнях суду апеляційної інстанції, вартість 1 години якого становить 550 гривень. Суд вважає, що витрати на правову допомогу слід стягнути з Відповідача на користь Позивача частково, тобто за винятком витрат на підготовку апеляційної скарги або письмових заперечень на апеляційну скаргу та участь в судових засіданнях апеляційної інстанції, оскільки такі є передчасними й відсутні належні докази щодо надання таких послуг тривалістю у годинах, й стверджувати про те що такі будуть понесені наперед суд не може. З огляду на викладене слід стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу в сумі 4950 гривень.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 263-265, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, усунути перешкоди ОСОБА_4, мешканці с.Середнє Водяне, вул.Дечебал, 42, Рахівського району, Закарпатської області, у користуванні дорогою загального користування шляхом звільнення від усіх встановлених ним бетонних плит самовільно зайнятої ним землі (частини дороги) площею 0,0025 га біля будинку №38 по вулиці Дечебал, 38, у селі Середнє Водяне, Рахівського району Закарпатської області

Стягнути з ОСОБА_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4. вул.Дечебал, 38, Рахівського району, Закарпатської області 640 гривень судових витрат, понесених на оплату судового збору та 4950 грн (чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят гривень) витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя: В.Е. Ємчук