Рішення № 73323046, 05.03.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа 760/19400/17

№2/760/3164/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 р. Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Кушнір С.І.

за участю секретаря Гаєвської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інвестжитло» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 15.09.2017 р. звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 253859,82 грн., посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 з 01.09.2005 року працював у державному підприємстві «Інвестжитло» та обіймав посаду першого заступника директора.

Відповідно до Наказу Голови комісії з реорганізації підприємства, 22.09.2014 року позивача було звільнено з посади згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Позивач зазначає, що на день звільнення відповідач мав заборгованість перед ним у розмірі 208046,02 грн., у тому числі: 50731,86 грн. - за розрахунками по оплаті праці; 838,78 грн. - вихідна допомога (ст. 44 КЗпП України); 1452,39 грн. - компенсація за невикористані відпустки; 155022,99 грн. - за розрахунками по підзвітним сумам (авансовим платежам).

Також позивач зазначає, що при звільнені його з посади першого заступника директора ДП «Інвестжитло», з ним не було здійснено розрахунку по заробітній платі, що є прямим порушенням Конституції України, КЗпП України.

07 травня 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача за розрахунком по заборгованості, але відповіді не отримав.

Також позивач вважає, що відсутність коштів на здійснення розрахунку по заробітній платі, не є підставою для її невиплати, а тому дані кошти повинні бути сплачені в обов'язковому порядку.

Крім того, оскільки з дня звільнення позивача, відповідач не сплатив йому заробітну плату, тому, відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини роботодавця або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КзпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 22.09.2014 р. по день фактичного звернення до суду, а саме по 20.11.2017 р. за 794 діб в розмірі 45813,80 грн.

Тому на підставі викладеного, позивач просить позов задовольнити.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином. Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача 29.01.2018 р. подав до суду відзив на позовну заяву, зазначив, що 01.06.2017 р. була проведена аудиторська перевірка діяльності відповідача, в результаті чого був складений Аудиторський звіт про результати перевірки внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Інвестжитло» за період з 01.06.2015 року по 27.03.2017 року, яким рекомендовано визнати кредиторську заборгованість за авансовими звітами перед колишніми працівниками підприємства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в сумі 171,5 тис. грн. безнадійною.

Відповідними наказами відповідач за № 14/1 від 14.06.2017 року та за № 11/1 від 20.02.2017 року визнав безнадійною кредиторську заборгованість за авансовими звітами перед колишнім працівником підприємства ОСОБА_1 У зв'язку з цим кредиторська заборгованість перед позивачем за авансовими звітами була списана з балансового обліку.

Таким чином, представник відповідача вважає, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача суми заборгованість по авансовим звітам в розмірі 155022,99 грн.

Крім того, просив звернути увагу на те, що всі позовні вимоги не обмежуються будь-яким строком давності, не відповідає дійсності, оскільки в даному випадку не обмежуються строком давності тільки вимоги працівника про стягнення заробітної плати.

Оскільки суми відшкодування по підзвітним сумам не відноситься до заробітної плати, а мають цивільно-правовий характер, на вимогу про стягнення даної заборгованості в розмірі 155022,99 грн. розповсюджується правило щодо обмеження строком позовної давності.

В судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по підзвітним сумам в розмірі 155022,99 грн., просив відмовити з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. Зазначив, що відповідно довідки від 21.02.2018 року заборгованість по заробітній платі становить 48922,23 грн.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.09.2005 року працював у державному підприємстві «Інвестжитло» та обіймав посаду першого заступника директора, що підтверджується копією наказу №4-К від 01.09.2005 р.

Відповідно до наказу від 19.09.2014 року №37 Голови комісії з реорганізації підприємства, 22.09.2014 року ОСОБА_1, першого заступника директора було звільнено із займаної посади за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (реорганізація підприємства).

Згідно даного наказу відповідач повинен позивачу виплатити - компенсацію за 43 (сорок три) дні невикористаної відпустки за період з 15.07.2012 р. по 22.09.2014 р. та вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП).

Відповідно до ст.115 КЗпП України - заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З точки зору закону заходи, встановлені ст.117 КЗпП України, є відповідальністю роботодавця перед працівником в разі несвоєчасного розрахунку при звільненні.

Відповідно до розширеної довідки №22 від 21.02.2018 р. про нараховану, виплачену заробітну плату та суму заборгованості ОСОБА_1, виданої ДП «ІНВЕСТЖИТЛО» вбачається, що заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2012 р. по вересень 2014 р. становить 48922,23 грн., в тому числі 1805,55 грн. - компенсація за невикористану відпустку; 1004,53 грн. - вихідна допомога. В жовтні 2014 року позивачу виплачено 3246,95 грн.

Суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі за період січень 2012 р. вересень 2014 р. обґрунтовані та підлягають задоволенню в сумі 48922,33 грн.

Суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Сама по собі відсутність грошових коштів у роботодавця не свідчить про відсутність вини підприємства у невиплаті заробітної плати та не виключає його відповідальності.

Згідно п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 середній заробіток обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними зберігався заробіток або зберігався частково, виключаються з розрахункового періоду.

Враховуючи, що у вересні 2014 року позивач відпрацював не повний робочий місяць, цей місяць виключають з розрахункового періоду. Повними відпрацьованими місяцями є липень-серпень 2014 р. Заробітна плата позивача за липент становить 1300 грн. за серпень 1187,11 грн. та відповідач повинен позивачу сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 23 вересня 2014 р. по 20 листопада 2017 р., що становить 793 днів.

Середньоденна заробітна плата, обчислена відповідно до п. 5 розділу 4 цього Порядку складає 57,84 грн.= ((1300+1187,11) : 43 дні). Кількість робочих днів у розрахунковому періоді з 23.09.2014 р. по 20.11.2017 р. складає 793 дні. Таким чином розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні складає 45867,12 грн. (57,84 грн. х 793 дні).

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45867,12 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 155022,99 грн. за розрахунками по авансовим звітам, то суд вважає, що в цій частині слід відмовити в задоволенні вимог.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноваженні ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про оплату праці" основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Отже, відносини між роботодавцем і працівником, під час яких працівник від імені підприємства за готівку чи із застосуванням платіжної картки здійснює закупівлю товарів (робіт, послуг) із наступним поданням Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, є відносинами представництва.

01.06.2017 р. була проведена аудиторська перевірка діяльності відповідача, в результаті чого був складений Аудиторський звіт про результати перевірки внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Інвестжитло» за період з 01.06.2015 року по 27.03.2017 року, яким рекомендовано визнати кредиторську заборгованість за авансовими звітами перед колишніми працівниками підприємства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в сумі 171,5 тис. грн. безнадійною».

Згідно довідки №6 від 25.01.2018 р., виданої ДП «ІНВЕСТЖИТЛО» вбачається, що кредиторська заборгованість за авансовими звітами першого заступника директора ОСОБА_1 накопичувалась поступово. Останній авансовий звіт №37 від 22.10.2013 р. на суму 35529,00 грн. Кредиторська заборгованість станом на 31.12.2013 р. за авансовими звітами ОСОБА_1 складала 155022,00 грн. Виплати за авансовими звітами не проводились, вимоги від ОСОБА_1 про сплату боргу не надходило.

На підставі наказів керівника підприємства № 11/1 від 20.02.2017 року та № 14/1 від 14.06.2017 року, у зв'язку зі сплином строку позовної давності, кредиторська заборгованість у сумі 155022,99 грн. за авансовими звітами ОСОБА_1 була визнана безнадійною та списана з бухгалтерського обліку ДП «Інвестжитло».

Відповідно до акту від 22.12.2017 року ДП "ІНВЕСТЖИТЛО" знищено документи за період 2009-2014 р., в тому числі авансові звіти, строк зберігання яких 3 роки.

Таким чином, заборгованість за авансовими звітами не відноситься до заробітної плати.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми в розмірі 155022,99 грн., в зв"язку зі спливом позовної давності. Позивач не довів поважність причин пропуску строку позовної давності.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 48922,23 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45867,12 грн.

Судовий збір в сумі 947,89 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, 94, 115, 116, 117, 232, 233 КЗпП України, ст. ст.1000, 1006, 256, 257, 267 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інвестжитло» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Інвестжитло» (ЄДРПОУ 33294267) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі в сумі 48922, 23 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45867,12 грн., а всього стягнути 94789 (дев»яносто чотири тисячі сімсот вісімдесят дев»ять) грн.35 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Інвестжитло» на користь держави судовий збір в сумі 947,89 грн.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Кушнір С.І.