Постанова № 7332096, 08.12.2009, Вінницький окружний адміністративний суд

а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2009 р. Справа № 2-а-4568/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Федчука Віталія Володимировича,

при секретарі судового засідання: Задерей Ірина Василівна

за участю представників сторін:

позивача : Мельник Тетяна Іванівна - представник на підставі доручення;

відповідача : не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: приватного виробничо-комерційного підприємства "Кордіс"

про: стягнення 7518 грн. 52 коп. адміністративно-господарських санкцій та 440 грн. 70 коп. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році

ВСТАНОВИВ :

Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до приватного виробничо-комерційного підприємства “Кордіс” про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році у сумі 7518 грн. 52 коп. та пені за порушення термінів їх сплати в сумі 440 грн. 70 коп.

Позов мотивовано тим, що згідно з поданим ПВКП “Кордіс” звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік останнім самостійно зазначено середньооблікову кількість штатних працівників 54 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 осіб. Самостійно визначена відповідачем кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, становить 2 особи.

Таким чином, відповідачем не виконано вимог ст.ст. 18, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме не забезпечено встановленого нормативу 1-го робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів, а також не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій, яка у відповідності до ст. 20 вищевказаного Закону становить 7518 грн. 52 коп.

У строк, визначений ч. 4 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, вказана сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем сплачена не була, що спричинило нарахування позивачем пені у розмірі 440 грн. 70 коп. з 16.04.2009 р. Адміністративно-господарські санкції та пеня у добровільному порядку відповідачем сплачені не були, що зумовило звернення позивача до суду з позовом про їх стягнення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та письмові докази у справі.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив. Про дату, час і місце розгляду справи відповідач неодноразово повідомлявся завчасно та належним чином за адресою, вказаною у позовній заяві, що підтверджується повідомленнями про вручення відправлення від 12.11.2009 року № 26130 (а.с. 17) та від 24.11.2009 року № 40087 (а.с. 20).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про дату, час і місце розгляду судової справи з участю його представника та реалізації ним права судового захисту прав та інтересів відповідача, а після зясування думки представника позивача дійшов висновку за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача відповідно до положень ст. 128 КАС України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідачем до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 р., згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 54 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” становить 2 особи (а.с. 5-6).

На запит позивача - Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за № 01-08/1579 від 07.09.2009 р. (а.с. 8) Ладижинський міський центр зайнятості у Вінницькій області надав лист-відповідь за № 04-40/695 від 23.09.2009 р. (а.с. 9), згідно з яким до центру зайнятості від ПВКП “Кордіс” протягом 2008 року не надходило інформації про наявність вільних робочих місць і вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

Матеріали справи не містять доказів добровільної сплати відповідачем вказаної суми.

Судом досліджено розрахунок адміністративно-господарських санкцій та пені (а.с. 10), згідно з яким розмір адміністративно-господарських санкцій становить 7518 грн. 52 коп., пеня 440 грн. 70 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд зобовязати відповідача сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2008 році, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобовязаний був створити в 2008 році 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, але на підприємстві в 2008 році не було працевлаштовано лише одну особу-інваліда.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, оцінюючи доводи позивача та надані ним докази, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

З аналізу положень Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” витікає, що підприємства самостійно займаються працевлаштуванням інвалідів в порядку ст. 18 Закону, при цьому ст.18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р. “Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Суд встановив, що відповідачем не виконані вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р. “Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо подання інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів, що підтверджується листом Ладижинського міського центру зайнятості та не заперечується представником відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, відповідачем не була сплачена у добровільному порядку сума адміністративно-господарських санкцій у розмірі 7518 грн. 52 коп., що спричинило нарахування позивачем пені на суму 440 грн. 70 коп.

Наказом Міністерства праці та соціального захисту політики України № 223 від 15.05.2007 р. затверджено порядок нарахування пені та її сплати. Відповідно до п. 3.3 наказу документами, що підтверджують невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів, є звіт за формою 10-ПІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів”, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 р. № 42, рішення суду, акт перевірки відділенням Фонду роботодавця.

З пояснень представника позивача та розрахунку адміністративно-господарських санкцій і пені судом встановлено, що розмір штрафу та пені визначений, виходячи з нормативу 1 особи, які повинні бути працевлаштовані на підприємстві.

Потрібно також відмітити, що ПВКП “Кордіс” звернулось до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з листом від 01.07.2009 року № 01/07-09 (а.с. 7) з проханням про надання відстрочки по сплаті адміністративно-господарських санкцій, а саме було гарантовано здійснити оплату рівними частинами в липні, серпні та вересні 2009 року. Але ні позивач ні відповідач не надали доказів в судовому засіданні про здійснення вищевказаних сплат.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення субєкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач звертаючись до суду з позовом діяв цілком правомірно, заявлені позовні вимоги відповідають дійсним обставинам справи, встановленим у судовому засіданні, сума, відображена в позовній заяві підтверджується належними доказами, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам справи, а тому підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного виробничо-комерційного підприємства "Кордіс" (24321, м. Ладижин, Вінницька область, вул. Промислова, 1, р/р 26007301443, філія відділення ПІБ в м. Ладижин, МФО 302485, код ЄДРПОУ 31337172) на користь Вінницького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів (Держбюджет м. Ладижин, р/р 31218230700008, код ЄДРПОУ 34701193, банк одержувач: ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік") адміністративно-господарські санкції в розмірі 7518 грн. 52 коп. та пеню в розмірі 440 грн. 70 коп.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 08.12.09

Суддя Федчук Віталій Володимирович