Рішення № 73320546, 04.04.2018, Звенигородський районний суд Черкаської області

ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 694/167/18

провадження 2/694/159/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

04.04.2018 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області

у складі: головуючої судді Гончаренко Т.В.

при секретарі Блискавці А.С.

за участі: позивача ОСОБА_1В,

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Звенигородка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1,представника позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення частки померлої у спільному сумісному майні,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є рідною донькою ОСОБА_5, померлої 17.05.2014 року. На день своєї смерті остання постійно проживала та була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті ОСОБА_5 залишилася спадщина. З заявами до Звенигородської державної нотаріальної контори звернулися: чоловік ОСОБА_3, син ОСОБА_6, син ОСОБА_7, дочка ОСОБА_8, дочка ОСОБА_1 – про прийняття спадщини, дочка ОСОБА_9 – відмова від спадщини на користь ОСОБА_1. За відомостями Спадкового реєстру, заповіти від імені ОСОБА_5 не посвідчувалися. Спадщина відкрилась на нерухоме майно – дві земельні ділянки, що належали померлій та на право на пайовий фонд в майні колективного сільськогосподарського підприємства ім.Гришка, села Ризине, Звенигородського району, Черкаської області, на яке 23.09.2015 року державним нотаріусом Звенигородської нотаріальної контори ОСОБА_10 видані свідоцтва про право на спадщину на користь чоловіка та дітей померлої 17.05.2014 року ОСОБА_5 в долях: чоловік ОСОБА_3, син ОСОБА_6, син ОСОБА_7, дочка ОСОБА_8 – по 1/6 частці кожному, дочка ОСОБА_1 – 1/3 частка. Між її батьками ОСОБА_3 і ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище Куліш) Н.П. 01.02.1969 року укладено шлюб, в якому вони перебували до дати смерті останньої, під час проживання у шлюбі ними спільно побудовано дім по вул.8-го Березня, 40, с.Ризине, Звенигородського району, Черкаської області, на який 25.02.1988 року видано Свідоцтво на право власності на ім»я ОСОБА_3 Оскільки майно, набуте подружжям за час шлюбу є їх спільною сумісною власністю, у батьків позивачки в рівних частинах виникло право спільної сумісної власності на вищевказаний будинок, в якому вони разом проживали, користувалися та мали реєстрацію постійного місця проживання, проте в свідоцтві про право власності з невідомих причин право спільної сумісної власності не зазначено. Відповідач не визнав право власності померлої ОСОБА_5 на частину будинку та не подав заяву до нотаріальної контори на отримання свідоцтва про право власності на частину спільного майна. Невизнання відповідачем права власності померлої ОСОБА_5 на ? частину будинку та відсутність відомостей про спільну сумісну власність у свідоцтві про право власності стали підставою для відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо спільного будинку. Позивачка успадкувала право на невизначену частину вказаного будинку з надвірними спорудами, яка фактично належала покійній матері – ОСОБА_5 за законом, але не підтверджена відповідними документами, тому перешкоджає отримати це майно у спадщину. У зв'язку з вищенаведеним позивачка звернулася до суду та просила визначити за ОСОБА_5, померлою 17.05.2014 року 1/2 частку у спільному сумісному майні, а саме будинку № 40, розташованому за адресою: с.Ризине, Звенигородського району, Черкаської області.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 березня 2018 року провадження у вказаній справі відкрито, призначено підготовче засідання.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в підготовчому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просять їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в підготовчому засіданні позовні вимоги визнали повністю, не заперечують проти задоволення позову, попередньо надавши відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч.4 ст.206 ЦПК України).

Суд ухвалив провести розгляд справи у підготовчому засіданні.

Суд, вивчивши матеріали справи вважає, що даний позов обґрунтований і підлягає до задоволення в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_3 з 01.02.1969 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, про що було зроблений актовий запис №4 01.02.1969 року виконавчим комітетом Ризинської сільської ради Звенигородського району Черкаської області та видано свідоцтво про шлюб (повторно) серії І-СР № 151236 (а.с.19).

17 травня 2014 року померла ОСОБА_5 (а.с.20), мати позивачки ОСОБА_1.

Шлюб припинився внаслідок смерті ОСОБА_5

Дані обставини визнаються сторонами спору, а тому в силу ст. 81 ЦПК України, не потребують доказування

ОСОБА_3 Григорович- чоловік померлої та діти померлої - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9 є спадкоємцями після померлої ОСОБА_5

За відомостями Спадкового реєстру, заповіти від імені ОСОБА_5 не посвідчувалися. Спадщина відкрилась на нерухоме майно – дві земельні ділянки, що належали померлій та на право на пайовий фонд в майні колективного сільськогосподарського підприємства ім.Гришка, села Ризине, Звенигородського району, Черкаської області, на яке 23.09.2015 року державним нотаріусом Звенигородської нотаріальної контори ОСОБА_10 видані свідоцтва про право на спадщину на користь чоловіка та дітей померлої 17.05.2014 року ОСОБА_5 в долях: чоловік ОСОБА_3, син ОСОБА_6, син ОСОБА_7, дочка ОСОБА_8 – по 1/6 частці кожному, дочка ОСОБА_1 – 1/3 частка (а.с.21-23).

Окрім того, позивачка зазначає, що за час перебування у шлюбі покійної матері та відповідача, останніми під час проживання у шлюбі спільно побудовано будинок по вул.8-го Березня, 40, с.Ризине, Звенигородського району, Черкаської області, на який 25.02.1988 року видано Свідоцтво на право власності на ім»я ОСОБА_3Г.(а.с.24-26). На день своєї смерті остання постійно проживала та була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.24). Таким чином з 25.02.1988 року у покійної матері позивачки та її батька в рівних частинах виникло право спільної сумісної власності на вищевказаний будинок з надвірними будівлями та спорудами. Проте в свідоцтві про право власності, з невідомих причин, право спільної сумісної власності не зазначено.

Позивачка зазначає, що виник спір стосовно частки спадкодавця у спільному сумісному майні, оскільки відповідач ОСОБА_3 не визнав право власності померлої ОСОБА_5 на ? частину будинку, вважає вказане вище майно особистою власністю, що перешкоджає позивачці реалізувати права на спадкування належної їй обов»язкової частки за законом. Відтак визначення судом частки у спільному сумісному майні, позивачка вважає саме тим ефективним способом судового захисту, котрий не суперечить закону та усуне спірні відносини сторін.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

25.10.2017 року ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса Звенигородської державної нотаріальної контори Черкаської області ОСОБА_10 з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак у відповідь на її звернення нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 3248/02-31 від 25.10.2017 року. Постанова мотивована тим, що свідоцтво про право на спадщину за законом на частину жилого будинку, який знаходиться в с.Ризине, вул.8 Березня, 40, Звенигородського району, Черкаської області видати неможливо в зв»язку з тим, що вищевказаний будинок належить чоловіку померлої ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право власності, яке видане 25.02.1988 року Звенигородським райвиконкомом Черкаської області. Жилий будинок являється об»єктом спільної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3, але ОСОБА_5, яка померла 17.05.2014 року при житті не звернулася за виділенням частки у спільному майні подружжя, яка складає ? частину та не отримала документи на цю частину житлового будинку.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Оскільки нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Вирішуючи спір суд зазначає наступне.

Визнання права та зміна правовідношення є встановленими ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів.

За змістом ст.13 Ковенції про захист прав і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Із цією нормою Конвенції кореспондуються приписи частини другої ст. 5 ЦПК України, згідно з якими у випадку, якщо закон не визначає ефективного способу захисту порушеного, оспорюваного або невизнаного права, свободи чи інтересу, суд відповідно до викладеної в позові вимоги може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Потреба у визначенні часток майна в судовому порядку виникає, як за життя співвласників спільної сумісної власності, так і у разі смерті одного з них.

Так, в разі смерті співвласника спільного майна, потреба у визначенні часток майна та визнання права власності може виникнути з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.15. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (із змінами) видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Згідно п.4.18. глави 10 цього ж Порядку вчинення нотаріальних дій якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз’яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно ч.1 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Тому, якщо з»ясується, що в нотаріальному порядку одержати свідоцтво про право на спадщину на частку майна померлого співвласника неможливо, то захистити своє набуте в порядку спадкування право власності на невизначену частку померлого співвласника можливо буде саме шляхом пред»явлення зазначеного позову.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 зазначено, що резолютивну частину судового рішення в цій категорії справ має бути викладено наступним чином: «Визначити, що частка померлого (П.І.Б.) в праві спільної сумісної власності на квартиру (будинок, садибу) становила 1/2 ».

Як роз»яснено в інформаційному листі ВССУ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, за змістом ст.392 ЦК належним відповідачем є особа учасник цивільних правовідносин.

Тому, вочевидь, йдеться про учасників правовідносин власності, а отже у якості відповідачів слід залучати інших суб»єктів права власності на майно, в якому визначаються частки та визнається право власності.

Суд зазначає, що відповідно до статті 3 CK України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 CK України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 CK України).

Згідно ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної вільності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

До того ж в роз'ясненнях, що містяться в пунктах 12, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року зазначено, що за загальними правилами частини другої статті 372 ЦК при поділі майна, що є у спільній сумісній власності за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Також суд при ухваленні рішення бере до уваги правову позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, закріплену в п. 3.4. інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, де зазначено, що у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності. Зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном "визначення часток" законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Оскільки спірний будинок було побудовано подружжям, воно є об'єктом права спільної сумісної власності, а отже ОСОБА_5 належала на праві спільної сумісної власності: 1/2 частка будинку №40, розташованого по вулиці 8-го Березня в с.Ризине, Звенигородського району, Черкаської області.

Виходячи з викладеного вище, а також визнання відповідачем позову, суд вважає, що позов в частині визначення, що частка померлої ОСОБА_5 в праві спільної сумісної власності на вищевказаний будинок становила 1/2 частка підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1,3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов»язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов»язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивачкипонесені нею документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору, а саме 1000,00 грн. за подання позовної заяви до суду та 352 грн.40 коп. судового збору за забезпечення позову та витрати за надання професійної правничої допомоги в сумі 1148 гривень,а всього на суму 2500 гривень.

На підставі викладеного, згідно ст.370 ЦК України,ст.60 СК України, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 133, 137, 141,200, 206 ч.4,263-265,268, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1,представника позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення частки померлої у спільному сумісному майні– задовольнити.

Визнати за ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_3,яка померла 17 травня 2014 року 1/2 частку у спільному сумісному майні,а саме будинку №40 по вулиці 8-го Березня в с.Ризине,Звенигородського району,Черкаської області.

Стягнути з ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_4, уроженця с.Баландіно,Кам»янського району,Черкаської області,ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, пенсіонера, на користь ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_6,ідентифікаційний номер НОМЕР_2, уроженки ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстрованої та проживаючої за адресою:Черкаська область,Звенигородський район, с.Ризине, вул.Лугова,16 понесені нею судові витрати за сплату судового збору в сумі 1352 (одна тисяча триста п»ятдесят дві) грн. та за надання правничої допомоги в сумі 1148 (одна тисяча сто сорок вісім ) грн.,а всього на суму 2500 (дві тисячі п»ятсот) грн.

Повний текст рішення виготовлено 12.04.2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Черкаської області через Звенигородський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя