Рішення № 73320102, 18.01.2018, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/8671/17

№ провадження 2-а/646/46/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.01.2018 року м. Харків

Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі:

головуючий суддя Єжов В.А.

за участю секретаря Маркової О.В.

розглянувши у порядку скороченого провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слобожанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання неправомірними рішень про відмову в призначенні пенсії та зобов’язання здійснити призначення та виплати пенсії за вислугу років,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Червонозаводського районного суду з позовом, в якому просить суд: визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру»; скасувати рішення відповідача від 08.12.2017 про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру», які направлені йому з листами від 13.12.2017 № 15111/48-02 і від 18.12.2017 № 15457/48-02, і зобов’язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років з 08.12.2017 з розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно було відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Ухвалою суду від 15 грудня 2017 року відкрито скорочене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Відповідач, в силу ч.11 ст.126 КАС України, є належним чином повідомлений про наслідки неподання відзиву на позов, які визначені ч.6 ст.162 КАС України.

Відповідач не скористався правом на подачу відзиву.

Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо:

1) оскарження бездіяльності суб’єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;

2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;

3) припинення за зверненням суб’єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;

4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб’єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію.

Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 08.12.2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років з часу звернення із розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати, без обмеження її максимального розміру на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ, а також статей 8, 21, 22, 58, 64 ОСОБА_2 України, до якої надав необхідний пакет документів.

Проте, відповідачем відповідними рішеннями від 08.12.2017 року, направленими позивачу з листами від 13.12.2017 № 15111/48-02 і від 18.12.2017 № 15457/48-02, було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років.

Досліджуючи підстави відмови відповідача суд зазначає, що остання вмотивована тим, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII (набрав чинності з 11.10.2017) установлено, що норми статті 86 Закону України «Про прокуратуру» щодо пенсійного забезпечення діють до дня внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2017 по 30.09.2018 – 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

За наданими документами стаж роботи ОСОБА_1 за вислугу років складає 21 рік 10 місяців 09 днів, стаж роботи на посадах прокурорів – 13 років 08 місяців, тому право на пенсію за вислугу років згідно статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 відсутнє.

Призначити пенсію згідно статті 50-1 Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру», як ОСОБА_1 зазначив в особистій заяві від 08.12.2017, підстав немає, оскільки зазначений Закон втратив чинність на підставі Закону № 1697-VII від 14.10.2014. Крім цього, згідно п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Позивач, не погодившись з зазначеним, звернувся за захистом своїх прав у судовому порядку.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Умови та порядок призначення пенсій працівникам прокуратури встановлюються спеціальними законами, а саме: Законом України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 5 листопада 1991 року та Законом України «Про прокуратуру» №1697- VІІ від 14 жовтня 2014 року.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України діяв Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

Згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 (в редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VІІІ визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача до відповідача позивач безперервно пропрацював на прокурорських посадах 19 років 9 місяців та 13 днів (з 26.02.1998 по 08.12.2017). Крім цього, половина строку навчання позивача денної форми у вищому юридичному навчальному закладі - Національній юридичній академії України імені ОСОБА_3 (на цей час Національний юридичний університет імені ОСОБА_3) складає 2 роки 2 місяці 28 днів (з 01.09.1993 по 27.06.1998).

Таким чином, станом на 08.12.2017 вислуга років позивача згідно із Законом України «Про прокуратуру» фактично складала 22 роки 11 днів, що підтверджується відомостями з трудової книжки позивача.

Тобто відповідно до положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ позивач набув право на призначення та виплати пенсії у розмірі 90 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Згідно з положеннями статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності з 15.07.2015 року та діє на теперішній час, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, статтею 86 вказаного Закону хоча і передбачено право прокурорів на пенсійне забезпечення за вислугу років, проте збільшено стаж роботи, що дає позивачу право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), що є звуженням його прав в розумінні ОСОБА_2 України.

Крім того, статтею 86 вказаного Закону зменшено розмір пенсії прокурорів з 90 до 60 відсотків від суми їхньої місячної заробітної плати, що є звуженням прав позивача в розумінні ОСОБА_2 України.

Також положеннями зазначеної статті вказаного Закону змінено порядок визначення розміру виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії. Так статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року передбачено, що розмір виплат, що включається в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією.

Тоді як статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ передбачено, що розмір виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією.

За таких обставин внесенням статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII змін до порядку визначення розміру виплат ліквідовано право прокурорів на вибір періоду роботи, заробіток за який враховується для обчислення пенсії, тобто також звужено права позивача в розумінні ОСОБА_2 України.

Вирішуючи питання про застосування Закону України «Про прокуратуру» в часі суд виходить із того, що згідно зі статтями 21, 22 ОСОБА_2 України закріплені нею права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частини 1-3 ст. 46 ОСОБА_2 України передбачають, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 58 ОСОБА_2 України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до вимог статті 64 ОСОБА_2 України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_2 України.

Згідно зі статтею 8 ОСОБА_2 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Складовою верховенства права є принцип очікування суб’єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

ОСОБА_4 Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (рішення ОСОБА_4 Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Крім цього, у рішенні від 13.12.2001 у справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Європейського суду з прав людини зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Згідно з п.3.2. рішення ОСОБА_4 Суду України від 09.07.2007, у справі №1-29/2007, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 ОСОБА_2 України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

У пункті 4 рішення ОСОБА_4 Суду України від 11.10.2005 у справі №1-21/2005 зазначено, що в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров’я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов’язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм ОСОБА_2 України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 21 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов’язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

У абзаці 14 п. 5 рішення ОСОБА_4 Суду України від 11.10.2005 у справі №1-21/2005 зазначено, що ОСОБА_4 Суд України неодноразово розглядав питання, пов’язані з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою ОСОБА_2 та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях ОСОБА_4 Суду України зазначається, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 ОСОБА_2 України не допускається (рішення ОСОБА_4 Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N20-рп/2004).

Крім цього, ОСОБА_4 Суд України неодноразово розглядав питання, пов’язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою ОСОБА_2 України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 ОСОБА_2 України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення ОСОБА_4 Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 за №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11.10.2005 № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях ОСОБА_4 Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов’язана з ризиком для життя і здоров’я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час служби, так і після її закінчення.

22.05.2008 ОСОБА_4 Суд України в рішенні № 10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 ОСОБА_2 України, ОСОБА_4 Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». ОСОБА_4 Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_4 Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи із висловленого у рішеннях ОСОБА_4 Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, звуження змісту та обсягу права та соціальних гарантій шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних неприпустимо.

Відповідно до статті 58 ОСОБА_2 України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частиною 2 статті 19 ОСОБА_2 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

Внесені зміни до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 Законом України від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» звузили соціальні гарантії, а саме: гарантоване ОСОБА_2 право прокурорів на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги; зменшено відсотки розміру пенсії від розміру заробітної плати та порядку її розрахунку.

За вказаних обставин, суд також приходить до висновку що суперечить викладеним вимогам ОСОБА_2 України п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, яким передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України, в тому числі Закону України «Про прокуратуру».

Частинами 1-3 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), і які були звужені Законом України від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII та статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року.

За таких обставин, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на підставу для відмови у призначенні позивачу пенсії, на Закон України від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 та ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111, тобто до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011, законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 та ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014, оскільки внесеними вказаними Законами змінами, на які посилається відповідач, в порушення ст. 22 ОСОБА_2 України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури, у тому числі позивача.

Враховуючи, що позивач має необхідний стаж, та підпадає під дію ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 в редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111 для призначення пенсії за вислугу років у розмірі 90 відсотків від суми місячного ( чинного ) заробітку, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні позивачу такої пенсії, а відновлення порушених прав останнього вбачає шляхом зобов’язання відповідача здійснити призначення та виплати позивачу пенсії за вислугою років з 08.12.2017 року з розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати, без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ у редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-111.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивач належним чином обґрунтував свої позовні вимоги.

З урахуванням наведеного, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 255, 263, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: 61003, АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1) до Слобожанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61036, м. Харків, вул. Гольдбергівська, 15) про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірними дії Слобожанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та скасувати рішення Слобожанського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 08.12.2017 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру», які направлені йому з листами від 13.12.2017 № 15111/48-02 і від 18.12.2017 № 15457/48-02.

Зобов’язати Слобожанське об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 08.12.2017 з розрахунку 90 відсотків від середнього розміру щомісячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень Слобожанського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у розмірі 704,8 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Червонозаводський районний суд м. Харкова до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Єжов В.А.