Ухвала суду № 73320022, 12.04.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3612/15-к

Провадження № 1-кп/645/29/18

У Х В А Л А

Іменем України

12 квітня 2018 року судова колегія Фрунзенського районного суду м. Харкова у складі:

головуючого - судді Горпинич О.В.,

суддів – Бондарєвої І.В., Шарка О.П.,

секретар судового засідання – Кривеженко М.М.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Лимара В.Л.,

потерпілого – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника потерпілих – ОСОБА_3,

захисників - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

обвинувачених – ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України,

в с т а н о в и л а:

В провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова знаходиться вищевказане кримінальне провадження.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 заявив клопотання про скасування або заміну міри запобіжного заходу посилаючись на те, що згідно практики Європейського суду з прав людини обвинувачений не зобов’язаний доводити наявність підстав для його звільнення. В справі «Хайредінов проти України» вказано, що в разі, коли закон встановлює презумпцію відносно обставин, що стосуються підстав тримання під вартою, необхідно переконливо довести наявність конкретних обставин, які перевищують правило поваги до особистої свободи. Жодного факту та доказів доцільності тримання обвинуваченого під вартою прокурор за три роки не навів та не довів. Таким чином, цілком очевидно, що продовження міри запобіжного заходу обвинуваченим не відповідає п. 1 ст. 5 Конвенції, яка полягає в недопущенні свавільного позбавлення волі. Також обвинувачений зазначав, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 раніше не судимий, одружений, має двох неповнолітніх дітей, постійне місце проживання, що свідчить про наявність міцних соціальних зав’язків. Також матеріали справи містять виключно позитивні характеристики останнього. Крім того, з врахуванням практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з ходом ефективного розгляду справи зменшуються ризики, що стали підставою для взяття під варту на начальній стадії розслідування. Кожне наступне продовження термінів тримання під вартою повинно містити детальне обґрунтування ризиків, які залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Проте, нових ризиків, які б знайшли своє підтвердження під час розгляду клопотань прокурора, в судовому засіданні наведено не було. Жодного письмового клопотання прокурором про продовження строку тримання обвинувачених під вартою подано не було. В зв’язку із викладеним просив суд скасувати або змінити обрану йому раніше міру запобіжного заходу на будь-яку іншу, не пов’язану з позбавленням волі.

Прокурор в судовому засіданні проти задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 заперечував, та просив суд продовжити обвинуваченим застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що докази вини обвинувачених встановлені, частково досліджені матеріали кримінального провадження. У попередніх ухвалах судом правильно враховувались норми національного та міжнародного законодавства. Нових підстав ОСОБА_7 не наведено. Ризики наявні, оскільки перебуваючи на волі обвинувачені можуть покинути територію України, оскільки незгодні з тим, що відбувається на її території, також можуть впливати на свідків в даному кримінальному провадженні, які на даний час не допитані. Також, враховуючи тяжкість вчинених обвинуваченими злочинів останні можуть вчинити інше кримінальне правопорушення. Тому на виконання вимоги ч. 3 ст. 331 КПК України просив продовжити обвинуваченим строк тримання під вартою без застосування до них застави.

Потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_2, представник потерпілих ОСОБА_3 підтримали думку прокурора та категорично заперечували проти скасування або зміни обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу, в зв’язку із чим просили відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_7

Захисники ОСОБА_5, ОСОБА_6, та їх підзахисні ОСОБА_8, ОСОБА_9, посилаючись на недоведеність ризиків, зазначених прокурором, обґрунтованої підозри, та підстав тримання під вартою, просили клопотання ОСОБА_7 задовольнити та змінити запобіжний захід на інший, не пов'язаний з триманням під вартою, а в задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченим запобіжного заходу відмовити.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_4 просив клопотання його підзахисного задовольнити оскільки воно обґрунтоване, що стосується клопотання прокурора, то просив в його задоволенні відмовити, оскільки останній не аргументував його в письмовому вигляді.

Обвинувачений ОСОБА_7 проти задоволення клопотання прокурора заперечував.

Судова колегія, вислухавши думку сторін кримінального провадження, приходить до наступного.

Під час досудового розслідування відносно обвинувачених було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Строк тримання під вартою обвинувачених закінчується 20 квітня 2018 року.

Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вирішуючи питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «ОСОБА_2 проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою судова колегія виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що обвинувачені обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину, наслідком якого стала загибель людей, а також з необхідності уникнення ризиків, визначених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинувачених переховуватися від суду, впливати на інших учасників кримінального провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, судом при вирішенні клопотання враховуються, дані про особу обвинувачених, їх репутацію, відомості щодо наявності у обвинувачених міцних соціальних зв'язків за місцем мешкання, вік та стан їх здоров'я, відсутність відомостей про наявність постійного місця роботи та джерел доходу, тяжкість покарання, що загрожує їм у разі визнання винуватими у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких вони обвинувачуються.

Продовжуючи обвинуваченим ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 строк тримання під вартою, судова колегія виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченим переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, які ще не допитані у судовому засіданні, а також враховує той факт, що останні обвинувачуються, у тому числі, у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів. Санкція ч. 3 ст. 258 КК України передбачає також, покарання у виді довічного позбавлення волі.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_7 про наявність обставин, які на його думку слугують підставами для зміни або скасування йому запобіжного заходу на інший, не пов'язаний із позбавленням волі, судовою колегією вважаються безпідставними, оскільки наявність позитивних характеристик обвинуваченого, реєстрації, а також наявність дружини та двох неповнолітніх дітей, не можуть бути безумовною підставою для зміни запобіжного заходу на більш м’який, при існуванні обґрунтованих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Враховуючи зазначене, суд відмовляє у задоволенні клопотання про зміну (скасування) запобіжного заходу. Крім того, колегія суддів враховує той факт, що ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які пов'язані із застосуванням зброї та вчинення вибуху, що створив небезпеку для життя та здоров'я людей, спричинив значну матеріальну шкоду потерпілим, а також привів до загибелі людей.

Судова колегія зазначає що, відповідно до ч. 3 ст. 370 КПК України, судом ухвалюється рішення на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, а тому приходить до висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків та для запобігання спробам останніх переховуватися від суду, вчинити інші злочини, доцільно на даній стадії судового провадження продовжити останнім запобіжний захід у вигляді тримання під вартою який не може перевищувати 60 (шістдесят) днів.

Враховуючи характер та фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, у тому числі їх тяжкість, наявність ризиків, які колегія суддів вважає доведеними, виходячи з обставин вчинення злочинів, інкримінованих обвинуваченим, судова колегія вважає, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, що виправдовує подальше тримання обвинувачених під вартою.

Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 372 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про скасування або зміну запобіжного заходу – відмовити.

Продовжити ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 08 червня 2018 року.

Копію ухвали направити до Харківської установи виконання покарань (№ 27), до Харківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№ 43) - для відома.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Головуючий суддя: О.В. Горпинич

Судді: І.В. Бондарєва

ОСОБА_11