Постанова № 73315425, 12.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/1409/16-ц Головуючий у І інстанції Кравченко М. В.Провадження № 22-ц/780/782/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 26 12.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

встановив:

У червні 2016 року позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У своєму позові позивач посилається не неналежне виконання відповідачем зобов’язань за укладеним сторонами договором кредиту та наявність заборгованості.

У зв’язку з цим позивач просив стягнути заборгованість разом з іншими передбаченими договором та законом платежами, а саме: стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 09.08.2013 року у розмірі 15 993 грн. 99 коп., що станом на 31.03.2016 року складається із заборгованості за кредитом у розмірі 1 490 грн. 29 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 10 415 грн. 89 коп., заборгованості за пенею та комісією у розмірі 2 850 грн. 00 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн., штрафу (процентна складова) у розмірі 737 грн. 81 коп.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами отримання відповідачем коштів в якості кредиту, а відповідач заперечував цей факт.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 серпня 2013 року відповідач ОСОБА_2 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк». Проте, колегія суддів звертає увагу, що дана Анкета-заява не містить відмітки, яку саме картку відповідач мав намір отримати.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, останній разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджений наказом від 06.3.2010 року №СП-2010-256, не містить підпису позичальника, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач ОСОБА_2 був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Крім того, у правовій позиції, викладеній Верховний Судом України у справі № 6-240цс14 зазначено, що якщо Умови кредитування не підписані відповідачем, то у такому разі їх неможливо визнати належним та допустимим доказом по справі вказані умови не є складовою частиною укладеного між ним та банком договору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання банку на необхідність застосування судом положень статті 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину, є необґрунтованим, оскільки, відмовляючи у задоволенні позову, суд мотивував своє рішення недоведеністю банком позовних вимог належними доказами і не посилався на недійсність кредитного договору.

Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. 7, 374, 375, 376 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Матвієнко Ю.О.

ОСОБА_3