Постанова № 73315337, 11.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/2681/16-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/1132/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 53 11.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Фінагєєва В.О.

секретар судового засідання: Тимошевська С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 охорони здоров’я України на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року у складі судді Ковальчук Л. М. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 охорони здоров’я України, Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом обґрунтовуючи його тим, що вона була призначена на посаду директора Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» наказом № 41 від 18.04.2013 року Голови Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів за погодженням з Київською міською державною адміністрацією від 15.04.2013 року № 001-450. Позивач не є та не була державним службовцем, вона не перебувала на державній службі та її правовідносини з Державним підприємством «Укрмедпроектбуд» базувалися на трудовому контракті на нормах КЗпП України. З ОСОБА_2, як директором ДП «Укрмедпроектбуд», 29.04.2013 року Національним агентством з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів було укладено контракт на термін до 31.12.2013 року. 30 січня 2016 року ОСОБА_2 з сайту ОСОБА_3 охорони здоров'я України дізналась про Наказ Міністра охорони здоров'я України ОСОБА_4 №4-0 від 29.01.2016 року «Про звільнення ОСОБА_2» про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» з формулюванням «у зв'язку із порушенням пункту 34 контракту від 07.08.2015 року №835 згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України». За час роботи на посаді директора Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» ОСОБА_2 жодного разу не притягувалась до дисциплінарної відповідальності за порушення трудового законодавства України чи умов будь-якого пункту Контракту, щодо нього не проводилось адміністративних розслідувань та не відбирались від нього будь-які пояснення щодо порушень жодного пункту Контракту чи трудового законодавства України. Тому просила суд визнати протиправним та скасувати Наказ Міністра охорони здоров'я України № 4-о від 29 січня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_2», визнати протиправним та скасувати Наказ Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» № 11/1-ОС від 18 березня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_2», зобов'язати ОСОБА_3 охорони здоров'я України та Державне підприємство «Укрмедпроектбуд» поновити ОСОБА_2 на посаді директора Державного підприємства «Укрмедпроектбуд», стягнути з ОСОБА_3 охорони здоров'я України та Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» солідарно на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за вимушений прогул з 22 березня 2016 року по день поновлення на роботі.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року позов задовольнено частково. Визнано протиправним і скасувано Наказ Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» ОСОБА_3 охорони здоровя від 18 березня 2016 року № 11/1-ОС «По особовому складу (Про звільнення ОСОБА_2)». У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2, посилаючись на його незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції не врахував висновки викладені Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який переглядав дану справу у касаційному порядку. Вказує, що судом не було досліджено всі обставини справи. Також вказує, що судом проігноровано практику Європейського суду з прав людини.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 охорони здоров’я України просить скасувати рішення в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у позові ОСОБА_2, посилаючись на його незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що в порушенням вимог ст.188 ЦПК України суд першої інстанції скасував наказ Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» ОСОБА_3 охорони здоровя від 18 березня 2016 року № 11/1-ОС «По особовому складу (Про звільнення ОСОБА_2)» незважаючи на те, що це є похідною позовною вимогою.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга ОСОБА_3 охорони здоров’я України залишенню без задоволення з наступних підстав.

Задовольняючі позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказ Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» № 11/1-ОС від 18 березня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_2», суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що наказ підприємства є необґрунтованим і прийнятий не у відповідності до вимог законодавства, а тому підлягає визнанню протиправним і скасуванню, оскільки згідно пункту 8.3 Статуту ДП «Укрмедпроектбуд» керівник підприємства призначається на посаду та звільняється з посади Уповноваженим органом управління. МОЗ України, як орган управління Підприємства, уповноважений законодавством на вирішення питання стосовно призначення на посаду та звільнення з посади директора підприємства з підстав, визначених законодавством. За таких обставин оскаржуваний наказ ДП «Укрмедпроектбуд» від 18.03.2016 року спрямований на виконання оскаржуваного наказу МОЗ України від 29.01.2016 року № 4-о, не породжує, змінює чи припиняє правовідносини між ОСОБА_2 та МОЗ України або ДП «Укрмедпроектбуд», прийняття рішення самим підприємством щодо питання про звільнення керівника ДП «Укрмедпроектбуд» не потребувало, оскільки це не передбачено ні статутом ДП «Укрмедпроектбуд», ні будь - яким іншим документом щодо даного підприємства.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Міністра охорони здоров'я України № 4-о від 29 січня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_2», поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за вимушений прогулу, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що наказ Міністра охорони здоров'я України від 29 січня 2016 року відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні, у зв’язку з цим не підлягають і задоволенню вимоги позивача про поновлення на роботі і стягнення середньої заробітної плати за вимушений прогул, оскільки дані вимоги є похідними від вказаного наказу про звільнення, і тому не можуть бути задоволені.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного ОСОБА_1.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що ОСОБА_2 була призначена на посаду директора ДП «Укрмедпроектбуд» наказом Голови Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів за № 41 від 18.04.2013 року за погодженням з Київською міською державною адміністрацією від 15.04.2013 року № 001-450.

З позивачем, як директором ДП «Укрмедпроектбуд», 29.04.2013 року Національним агентством з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів було укладено контракт на призначення директором Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» на термін з 28 травня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

Додатковою угодою № 1 від 11.06.2013 року до вищезазначеного контракту були внесені зміни щодо прав та обов’язків сторін. Додатковою угодою № 2 від 02.12.2013 року контракт було продовжено до 30.06.2014 року. Додатковою угодою № 3 від 23.06.2014 року контракт було продовжено до 31.12.2015 року. Додатковою угодою № 4 від 30.12.2014 року контракт було продовжено до 31.12.2017 року з можливістю його подальшої пролонгації. Додатковою угодою № 5 від 17.04.2015 року до контракту були внесені зміни щодо умов матеріального забезпечення директора.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2015 року № 498-р «Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємств «Укрмедпроектбуд», цілісний майновий комплекс ДП «Укрмедпроектбуд» передано із сфери управління Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року і реалізації інфраструктурних проектів до сфери управління ОСОБА_3 охорони здоров'я України.

Наказ Міністра охорони здоров’я України №84-о від 07.08.2015 року «Про укладення додаткової угоди з ОСОБА_2 до контракту», передбачав укладення додаткової угоди до контракту від 29 квітня 2013 року з ОСОБА_2 В Додаткову угоду № 834 від 07 серпня 2015 року до контракту з директором Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» від 29 квітня 2013 року внесено зміни до контракту та викладено його у новій редакції, що містив термін дії до 28.12.2017 року.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що засновником ДП «Укрмедпроектбуд» є ОСОБА_3 охорони здоров'я України, керівником з 28.05.2013 року - ОСОБА_2.

Наказом Міністра охорони здоров’я України ОСОБА_4 №4-0 від 29.01.2016 року «Про звільнення ОСОБА_2» було звільнено ОСОБА_2 з посади директора Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» у зв’язку із порушенням пункту 34 контракту від 07.08.2015 року №835 згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України».

Також встановлено, що 29.01.2016 року ОСОБА_3 охорони здоров’я направило лист щодо погодження звільнення позивача та листом № 001-311 від 02.02.2016 року «Про погодження звільнення ОСОБА_2Ю.» виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) погодив звільнення ОСОБА_2 з посади директора ДП «Укрмедпроектбуд» за умови дотримання вимог чинного законодавства України про працю.

Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Відповідно до п.34 контракту керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи ОСОБА_3, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення строку його дії:

а) у разі систематичного невиконання Керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього цим контрактом;

б) у разі одноразового грубого порушення Керівником законодавства чи обов'язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено з5итки, виплачено штрафи тощо);

в) у разі невиконання підприємством зобов'язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, страхових внесків, а також невиконання підприємством зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати;

г)у разі неподання в установленому порядку на затвердження або погодження ОСОБА_3 річного з поквартальною розбивкою фінансового плану підприємства, або порушення порядку здійснення витрат суб'єктами господарювання державного сектора економіки у разі незатвердження (непогодження; річних фінансових планів у встановленому порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 №899 «Про порядок здійснення витрат суб'єктами господарювання державного сектору економіки у разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку»;

ґ) у разі несплати реструктурованої податкової заборгованості протягом трьох місяців при наявності вини керівника;

д)за поданням службових осіб органів державного нагляду охороною праці у разі систематичних порушень вимог законодавства з питань охорони праці;

є) у разі порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті;

є) у разі допущення зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості;

ж) у разі коли у трьох звітних кварталах протягом календарного року спостерігається зростання обсягів дебіторської заборгованості підприємства. яке ш загальним підсумком зазначених кварталів не супроводжується відповідним зростанням обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства;

з) у разі неподання ОСОБА_3 квартальної та річної фінансової звітності, а також квартального та річного звітів про виконання фінансового плану підприємства разом з пояснювальною запискою щодо результатів діяльності, або неподання фінансового плану на відповідний рік відповідно до вимог законодавства;

и)у разі порушення законодавства під час використання фінансових кчурсів підприємства, у тому числі при здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти;

і) у разі порушення Керівником законодавства про працю на підприємстві.

Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відтак колегія суддів вважає, що в наказі №4-0 від 29.01.2016 року відсутній конкретний пункт договору за яким було звільнено позивача, так посилання на п. 34 контракту не дає можливості визначити за яке саме порушення звільнено керівника, оскільки зазначений пункт трактує право розірвати контракт, а підпункти від «а» до «і» визначають підстави для розірвання. Фактично позивач при звільнені не знав причину свого звільнення. Суд позбавлений можливості перевірити чи мало місце порушення конкретного пункту контракту при звільненні позивача, отже звільнення відбулося з порушенням умов контракту та норм трудового законодавства.

Посилання ОСОБА_3 охорони здоров’я України про те, що позивача було звільнено на підставі п.п. «б» п. 34 контракту, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги оскільки ці посилання повинні бути зазначені в самому наказі відповідно до трудового законодавства, та не можуть бути у вигляді пояснень щодо підстав звільнення працівника, які надаються в суді після порушення питання незаконності звільнення.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в цій частині ґрунтуються на вимогах закону та підлягають до задоволення.

Також встановлено, що в 29 січня 2016 року у м. Києві, по вул. Грушевського,7, складено акт та підписаного в.о. начальником Управління роботи з персоналом та внутрішньої безпеки впровадження ОСОБА_3 охорони здоров’я ОСОБА_5, помічником Міністра Служби забезпечення діяльності Міністра охорони здоров’я України (Патронатна служба) ОСОБА_6, головним спеціалістом відділу міжнародних зв'язків та супроводу програм міжнародної технічної допомоги Управління з питань міжнародної діяльності ОСОБА_7, в якому зазначено про те, що 29.01.2016 було запрошено ОСОБА_2 - директора Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» до приймальні Міністра охорони здоров’я України (м. Київ, вул. Грушевського,7) з метою ознайомлення з наказом ОСОБА_3 охорони здоров’я України від 29.01.2016 року № 4-о «Про звільнення ОСОБА_2». О 18-20 29.01.2016 в приймальні Міністра та в присутності ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_2 - директор Державного підприємства «Укрмедпроектбуд», ознайомилась з наказом про звільнення та сфотографувала зазначений наказ на свій мобільний телефон. Поставити свій підпис на наказі про ознайомлення відмовилась.

Встановлено, що обставини викладені в аті також підтверджуються додатками до позовної заяви, а саме фотокопією оскаржуваного наказу з підписом і печаткою про завірення копії, хоча позивач ОСОБА_2 І,Ю. вказувала, що про оскаржуваний наказ дізналась випадково на сайті МОЗ України, де відсутні вказані реквізити.

Крім того, як зазначав представник відповідача, ОСОБА_2 не з’являлась на роботі 30.01.2016 року та не вказувала причини цього, хоча, виходячи з її пояснень вона не знала про наявність наказу про звільнення.

Встановлено, що ОСОБА_2 вже зверталась до суду за захистом своїх трудових прав з оскарженням наказу МОЗ, що є предметом даного спору, що підтверджується ухвалою про відкриття провадження Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2016 року та ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2016 року.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки

Також згідно загальних правил, зокрема, ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно п.4 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_1 України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Разом з цим, згідно пунктів 3-4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301, трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Таким чином, саме на позивача, як на керівника підприємства, покладено обов’язок видати трудову книжку працівнику, який звільняється. Оскільки вказана норма деталізує статтю 47 КЗпП України та не містить жодних винятків, саме позивач в останній день роботи - 29.01.2016 року мала отримати на підприємстві власну трудову книжку.

Тобто, у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В ухвалі від 08.06.2016 року в справі № 756/9716/15-ц ВССУ відзначив, що «Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Зазначена норма права вказує на те, що позивач повинен довести не лише ту обставину, коли він дізнався про звільнення, але й ті обставини, коли він міг дізнатися про своє порушене право.

Тобто, відлік місячного строку на звернення до суду з позовом про поновлення починається від дати, коли звільнена особа мала можливість ознайомитися з наказом про звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 мала можливість ознайомитися з наказом МОЗ № 4-о від 29.01.2016 року в приміщенні МОЗ 29.01.2017 року, і відповідно до копії ОСОБА_9 від 29 січня 2016 року, що міститься в матеріалах даної цивільної справи, позивач була ознайомлена з оскаржуваним наказом, фотокопія якого долучена була до позовної заяви при зверненні до іншого суду. Таким чином, саме з 29.01.2016 року починається місячний строк на звернення до суду з даним позовом.

На початку лютого 2016 року позивач реалізувала своє право на звернення до суду з позовом про скасування наказу МОЗ № 4-о від 29.01.2016 року. При цьому, до такого позову додала копію наказу МОЗ № 4-о від 29.01.2016 року. Отже, вже на початку лютого 2016 року мала спірний наказ, що підтверджується ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2016 року в справі № 826/1817/16.

При цьому звернення позивача в рамках адміністративного процесу до суду не може вказувати на поважність причин пропуску звернення до суду з даним позовом, що підтверджується висновками Верховного ОСОБА_1 України в ухвалі від 08.06.2011 року в справі № 6-50529св10, де суд відзначив: «суд першої інстанції дійшов висновку, що звернувшись до суду 28 листопада 2007 року з позовом про поновлення на роботі, особа не пропустила встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк, тому що 23 серпня 2007 року вона зверталася до суду з адміністративним позовом і ухвалою Комсомольського районного суду м. Херсона від 23 листопада 2007 року провадження у справі було закрито. Такий висновок є помилковим, оскільки процесуальне законодавство не пов’язує перебіг строку на звернення до суду з фактом порушення правил юрисдикції».

З позовом до Києво-Святошинського районного суду позивач ОСОБА_2 І,Ю. звернулась 23 березня 2016 року, про що свідчить відмітка на позовній заяві Києво- Святошинського районного суду-вхід. № 7903, дата 23.03.2016, дата, вказана в самій позовній заяві представником ОСОБА_2Ю, ОСОБА_10-23 березня 2016 року, протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями, де датою внесення до системи автоматизованого розподілу є 23 березня 2016 року.

Отже колегія суддів приходить до висновку, що позивач звернулась до суду з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

З урахуванням викладеного колегія судів вважає, що трудові права позивача було порушено відповідачем ОСОБА_3 охорони здоров’я, наказ про звільнення виданий з порушенням трудового законодавства, а саме п.34 Контракту та ст.36 КЗпПУ у зв’язку з не зазначенням підстав звільнення позивача.

Доводи ОСОБА_3 охорони здоров’я України про те, що п.38 Контракту передбачено зазначення в наказі лише п.8 ч.1 ст.36 КЗпПУ, у зв’язку з цим оспорюваний наказ відповідає вимогам закону, є безпідставними, оскільки п.38 Контракту передбачено зазначене посилання на норму закону у разі звільнення керівника на підставах встановлених цим Контрактом але не передбачених законодавством. Разом з тим, позивача було звільнено на підставі п.34 Контракту без зазначення конкретного підпункту Контракту, а саме без зазначення підстави звільнення.

Тобто при вирішенні даного спору в частині скасування наказу МОЗ, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції мав виходити з того, що при звільненні позивача було допущено порушення трудового законодавства, разом з цим позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності у зв’язку з цим у задоволенні зазначених позовних необхідно відмовити.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Міністра охорони здоров'я України № 4-о від 29 січня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_2», поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за вимушений прогулу на тих підставах, що при звільненні позивача відсутні порушення трудового законодавства, та вважає за необхідним відмовити в задоволенні зазначених позовних вимог у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Згідно з наказом від 31.10.2016 року «Про покладення обов’язків», виконання обов’язків начальника Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» покладено на заступника начальника з реалізації інфраструктурних проектів Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» ОСОБА_11 з 01 листопада 2016 року до призначення начальника у встановленому законодавством порядку, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.11.2016 року.

Згідно вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до наказу заступника директора з реалізації інфраструктурних проектів ОСОБА_12 № 11/1-ОС від 18 березня 2016 року «По особовому складу (Про звільнення ОСОБА_2Ю.), позивача було звільнено з посади директора ДП «Укрмедпроектбуд» з 21 березня 2016 року у зв'язку із порушенням пункту 34 контракту від 07.08.2015 року № 835 згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України.

Згідно з наказом № 1 від 22 березня 2016 року, ОСОБА_13 приступив до виконання обов’язків директора ДП «Укрмедпроектбуд» з 22 березня 2016 року.

Встановлено, що позивач ОСОБА_2 звільнена з дати прийняття ОСОБА_3 охорони здоров'я України рішення про звільнення - наказу МОЗ № 4-о від 29.01.2016 року. Прийняття рішення самим підприємством щодо питання про звільнення керівника ДП «Укрмедпроектбуд» не потребувало, оскільки це не передбачено ні статутом ДП «Укрмедпроектбуд», ні будь- яким іншим документом щодо даного підприємства. Представник відповідача просив суд врахувати, що наказ № 11/1-ОС від 18.03.2016 року не може впливати на питання звільнення ОСОБА_2, адже це не є питанням компетенції ДП «Укрмедпроектбуд».

За змістом пункту 1.2 Статуту ДП «Укрмедпроектбуд» органом управління підприємства є ОСОБА_3 охорони здоров'я України.

За змістом підпункту 15 пункту 4 Положення про ОСОБА_3 охорони здоров'я України, МОЗ України відповідно до покладених на нього завдань, виконує у межах повноважень функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Згідно підпункту 14 пункту 4 Положення, МОЗ утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, у тому числі заклади охорони здоров'я, затверджує їх положення, в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МОЗ.

Згідно пункту 8.3 Статуту ДП «Укрмедпроектбуд» керівник підприємства призначається на посаду та звільняється з посади Уповноваженим органом управління.

Отже колегія суддів погоджується с висновками суду першої інстанції про те,що МОЗ України, як орган управління Підприємства, уповноважений законодавством на вирішення питання стосовно призначення на посаду та звільнення з посади директора підприємства з підстав, визначених законодавством.

Доводи апеляційної скарги ДП «Укрмедпроектбуд» про те, що наказ підприємства не порушує прав позивача та не породжує для неї ні яких наслідків, є похідним від наказу міністерства, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки в спірному наказі зазначено прізвище позивача, а тому вважати, що він її не стосується підстав немає. Інші доводи спростовуються Положенням про ОСОБА_3 охорони здоров'я України та Статутом ДП «Укрмедпроектбуд» в яких визначене, що відсутність підстав для видачі зазначеного наказу по підприємству.

З урахуванням викладеного колегія судів вважає, що трудові права позивача було порушено відповідачем ДП «Укрмедпроектбуд», який видав наказ про звільнення не маючі на це повноважень визначених законом.

Тобто при вирішенні даного спору в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказ Державного підприємства «Укрмедпроектбуд» № 11/1-ОС від 18 березня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_2» суд першої інстанції вірно виходити з того, що відповідно до положень Положення про ОСОБА_3 охорони здоров'я України та Статуту ДП «Укрмедпроектбуд» підприємство не мало право видавати оспорюваний наказ, оскільки це не передбачено законодавством.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 частково заслуговують на увагу, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції в частині в частині визнання протиправним і скасування наказу Міністра охорони здоров'я України № 4-о від 29 січня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_2», поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулуухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском строків позовної давності відповідно до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 охорони здоров’я України залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року в частині визнання протиправним і скасування наказу Міністра охорони здоров'я України № 4-о від 29 січня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_2», поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного ОСОБА_1 протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «12» квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: