Постанова № 73315249, 11.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/2978/17 Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.Провадження № 22-ц/780/535/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 43 11.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Кулішенка Ю.М.

секретар судового засідання: Тимошевська С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2017 року у складі судді Усатова Д. Д. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Києво-Святошинський районний відділ Державної міграційної служби України про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення і зняття з реєстрації, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про захист прав шляхом визнання права на користування житлом та надання вільного та безперешкодного доступу до помешкання,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом обґрунтовуючи його тим, що вона є власником будинку, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Центральна, буд.27/24, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 02 серпня 2005 року, державним актом на земельну ділянку №600800, свідоцтвом на право власності на нерухоме майно від 05 лютого 2008 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29лютого 2008 року. У будинку зареєстрований та проживає її син, а також невістка, яка не зареєстрована. Після того як у 2013 році помер чоловік позивача, син одружився і позивач дозволила їм тимчасово проживати у будинку. Вказує, що син та невістка ніколи з нею нормально не спілкуються кричать, ображають, і це робить нестерпним її проживання у будинку, що належить їй на праві приватної власності. Тому просила суд виселити в примусовому порядку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з будинку, що знаходиться за адресою: 08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Центральна, буд.27/24 без надання іншого житлового приміщення; зобов’язати Києво-Святошинський районний відділ Державної міграційної служби України зняти відповідача ОСОБА_3 з реєстрації з належного приватного житлового будинку, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Центральна, буд.27/24.’

У квітні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом обґрунтовуючи його тим, що він зареєстрований та проживає зі своєю дружиною ОСОБА_2 у приватному будинку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Центральна 27/24. В даному домоволодінні також проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_5. Вказує, що відповідачем ОСОБА_2 не визнається його право проживати з дружиною у спірному будинку, так відповідач постійно чинить опір спільному проживанню, намагається вигнати його з дружиною на вулицю та погрожуючи розправою. При цьому застосовує нецензурну лексику та безпідставно псує особисті речі. Тому просив суд зобов’язати ОСОБА_2 надати вільний та безперешкодний доступ йому та його дружині – ОСОБА_4 до спірного будинку, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Центральна, буд.27/24.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 2017 року об’єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Києво-Святошинський районний відділ Державної міграційної служби України про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення і зняття з реєстрації та справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про захист прав шляхом визнання права на користування житлом та надання вільного та безперешкодного доступу до помешкання.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2017 року у задоволенні вищезазначених позовів відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати заочне рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_2, посилаючись на його незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність у справі належних доказів того, що відповідачами вчиняються дії щодо систематичного порушення правил співжиття.

ОСОБА_3 подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, і таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Вважає, що факти звернення до відповідних органів зі скаргами за порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу не є підставою для виселення. Вказує, що проживає у будинку разом із дружиною на законних підставах.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки підстав для виселення відповідачів з будинку судом під час розгляду справи по суті встановлено не було. Суд зазначив, що наявність конфліктної ситуації, що виникла між сторонами, не є підставою для виселення відповідачів зі спірного будинку, а тому у задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 сторонами не оскаржується.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК УРС, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ч.2 ст.64 ЖК УРС до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина 4 статті 9 ЖК УРСР).

Відповідно до ст.109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 391 ЦК України право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких-осіб будь-яким способом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (постанова Верховного ОСОБА_1 України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16).

Відповідно до ст.157 ЖК УРСР членів сім"ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 цього кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім"ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Згідно із п. 17 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_1 України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2 при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Встановлено, що позивачу ОСОБА_2 належить на праві власності домоволодіння розташоване за адресою: Київська область, Києво-Святошинский район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Центральна, буд. 27/24, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 лютого 2008 року (а.с.8).

У спірному будинку 27/24 по вул. Центральна у с. Софіївська Борщагівка зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_3, та ОСОБА_5.

Також у будинку проживає без реєстрації дружина відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є членами сім"ї власника будинку – ОСОБА_2.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалося сторонами у справі, що ОСОБА_2 добровільно надала свою згоду на проживання відповідачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірному будинку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без надання іншого житлового приміщення та зобов’язання Києво-Святошинського районного відділу Державної міграційної служби України зняти відповідача ОСОБА_3 з реєстрації, оскільки позивач сама в свої позовній заяві підтвердила факт надання згоди на поселення в спірне приміщення невістки ОСОБА_6, крім того судом не встановлено фактів систематично порушують правила співжиття, які роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку.

Крім того, матеріали цивільної справи не містять доказів того, що по відношенню до відповідачів здійснювалися заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність конфліктної ситуації, що виникла між сторонами, не є підставою для виселення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі спірного будинку.

Відтак, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 і ОСОБА_4, передбачені ст.116 ЖК УРСР, відсутні.

Додані до апеляційної скарги докази, зокрема, копію постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року, акту обстеження житлових умов жителя ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06 червня 2017 року, висновку від 29 липня 2017 року, заяви від 15 березня 2017 року, заяви від 10 травня 2017 року, заяви від 15 листопада 2017 року, заяви від 27 жовтня 2017 року, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки такі докази не досліджувалися судом першої інстанції, а поважність причин неподання зазначених доказів до суду першої інстанції позивач не навела, у зв’язку з чим вони є новими доказами у справі і не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів погоджується з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що ОСОБА_3 проживає у будинку разом із дружиною ОСОБА_4 на законних підставах, оскільки ОСОБА_3 зареєстрований в спірному будинку та має право на користування ним, а його дружина ОСОБА_4 була поселена за згоди власника будинку, що підтверджується позовною заявою в якій позивач вказує, що давала згоду на тимчасове поселення дружини сина.

З урахуванням викладеного колегія судів вважає, що житлові права та право власності позивача не було порушено відповідачами.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст.391 ЦК України та ст.ст.116,157 ЖК УРСР.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі, відповідно до вимог ст.376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного ОСОБА_1 протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «11» квітня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_1 СуддіОСОБА_7 ОСОБА_8