Постанова № 73315180, 11.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/1816/17 Головуючий у І інстанції Унятицький Д. Є.Провадження № 22-ц/780/1607/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 11.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у приміщенні Апеляційного суду Київської області в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бородянського районного суду Київської області від 16 січня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що 20 вересня 2011 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 4 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов укладеного договору, він складався із заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою і Тарифів банку, з якими відповідач був ознайомлений. Оскільки ОСОБА_4 свої зобов’язання за цим договором належним чином не виконував, у нього станом на 31 травня 2017 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 17 230,03 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 16 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги банк зазначив, що за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору. Тому в даному випадку перебіг позовної давності почався зі спливом останнього місяця дії картки, тобто 30 червня 2015 року, а з позов пред’явлено у вересні 2017 року.

Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду не надійшов.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правила пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред’явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв’язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 20 вересня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір б/н шляхом приєднання (частина 1 статті 634 ЦК України), згідно умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 4 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. При цьому відповідач ознайомилась з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді.

Згідно із пунктом 1.1.7.12. Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін.

У зв’язку з невиконанням взятих на себе зобов’язань станом на 31 травня 2017 року відповідач має заборгованість в загальному розмірі 17 230,03 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 3 121,04 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 10 893,85 грн., заборгованості за пенею та комісією - 1 918,47 грн., штрафу (фіксованої частини) - 500 грн. та штрафу (процентної складової) – 796,67 грн., що має своє відображення в розрахунку заборгованості.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з липня 2014 року відповідач припинив здійснювати платежі в рахунок погашення кредиту і з цього часу розпочався строк позовної давності, а банк звернувся до суду у вересні 2017 року, тобто за межами трирічного строку позовної давності, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно з якою – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до пунктів 3.1.1., 5.4. Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці.

Судом першої інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до правил користування платіжною карткою, яка є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до умов договору, укладеного 20 вересня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії картки «Універсальна».

Суд не дослідив кредитну картку та не встановив строк її дії, у той же час відповідно до довідки ПАТ КБ «ПриватБанк», термін дії картки № 5577212713837725 установлено 06/15, тобто до 30 червня 2015 року.

Зважаючи на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а позов пред’явлено в межах трирічного строку починаючи з дня закінчення строку дії картки, то у позивача є право вимагати повернення заборгованості за кредитом в розмірі 3 121,04 грн.

Натомість, із матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором відповідачем був здійснений 21 липня 2014 року, а із позовом банк звернувся лише у вересні 2017 року, відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні в іншій частині позову у зв’язку із пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у письмовій заяві.

Не зайвим буде зазначити, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Однак, у заявлених позовних вимогах позивач вимагав стягнення одночасно заборгованості за пенею і комісією (без належного розмежування), штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова), що також не відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 165/260/16-ц.

Отже, розглядаючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню у частині відмови в задоволенні позову про стягненні заборгованості за кредитом з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.

В частині відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості за процентами, пенею та комісією, а також нарахованих штрафів рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування в цій частині відсутні.

Згідно пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до статтей 141, 382 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачем, а саме 289,82 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 434,73 грн. – в апеляційному суді, а всього 724,55 грн.

Керуючись статтями 367 – 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 16 січня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягненні заборгованості за кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 3 121,04 грн. (три тисячі сто двадцять одну гривню чотири копійки) заборгованості за кредитом та 724,55 грн. (сімсот двадцять чотири гривні п’ятдесят п’ять копійок) сплаченого судового збору.

В іншій частині рішення Бородянського районного суду Київської області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Ю.М. Кулішенко

ОСОБА_3