Рішення № 73313475, 02.04.2018, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

Справа № 285/2762/16-ц

провадження у справі № 2/0285/393/18

РІШЕННЯ

Іменем України

02 квітня 2018 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

в складі: головуючої – судді Михайловської А.В.,

за участі секретаря судового засідання – Ковальової З.С.;

сторони по справі: позивач – ОСОБА_1, представник – ОСОБА_2,

відповідачі – ОСОБА_3 та ОСОБА_4, представники – ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

третя особа – Новоград-Волинська державна нотаріальна контора Житомирської області, представник – ОСОБА_7,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири удаваним, визнання покупцями квартири та визнання права власності на 1/2 частину квартири, -

встановив:

У жовтні 2016 року позивач звернулася до суду з указаним позовом, на обґрунтування якого зазначила, що з 2001 року вона проживала з ОСОБА_8, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, вели спільне господарство. У квітні 2002 року вона і ОСОБА_8 з однієї сторони, та ОСОБА_9, з іншої сторони, досягли згоди щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за якою вона передала ОСОБА_9 обумовлену вартість квартири у сумі 3000 доларів США, про що ОСОБА_9 склав розписку. Продаж квартири було здійснено шляхом укладання договору дарування, оскільки його оформлення коштувало дешевше ніж оформлення договору купівлі-продажу, при цьому обдарованою особою стала ОСОБА_4 - мати, на той час її цивільного чоловіка.

5 березня 2003 року між нею та ОСОБА_8 було укладено шлюб, від якого мають двох дітей. 28.07.2008 року ОСОБА_8 помер. Після реєстрації в квартирі ОСОБА_4 ставить вимогу про виселення її разом із дітьми із спірної квартири.

У процесі розгляду іншої справи, а саме: № 285/3677/14-ц, вона дізналася про укладення 12.04.2002 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 договору дарування квартири за реєстром № 5Д-724.

З урахуванням викладеного просила поновити строк звернення до суду з відповідним позовом та визнати причини його пропуску поважними, визнати договір дарування від 12 квітня 2002 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_4, з приводу дарування квартири АДРЕСА_1 удаваним, визнати ОСОБА_8 та її покупцями вищезазначеної квартири, та визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеної квартири.

У судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали, які просили задовольнити. Представники відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заявлені вимоги не визнали, просили відмовити у їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_3, правонаступник ОСОБА_11, у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заяв-клопотань про відкладення розгляду справи від останнього не надходило.

Представник третьої особи у судове засідання також не з’явився, у заяві до суду просив справу розглянути у його відсутності, при винесенні рішення покладається на думку суду.

Доповівши зміст заявлених вимог, вислухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, які знаходяться у матеріалах справи, суд прийшов до наступного.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 12 квітня 2002 року за договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області ОСОБА_12, ОСОБА_10 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла у дар квартиру № 11 по вул. Леваневського в м. Новоград-Волинський Житомирської області.

Зі змісту вказаного договору вбачається, що дана квартира складається із: коридору, туалету, ванної, кухні – все спільного користування, кімнати. Жила площа квартири становить 11,6 кв.м. Дар оцінено сторонами договору у 2970 грн.

05 березня 2003 року ОСОБА_1 (дівоче прізвище Опіхайленко) зареєструвала шлюб з ОСОБА_8.

25 липня 2008 року ОСОБА_8 помер.

21 лютого 2008 року ОСОБА_10 померла, її спадкоємцем, у силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України, стала сестра – ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1.

22.04.2017 року ОСОБА_11 померла, її спадкоємцем, у силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України, став ОСОБА_3 – відповідач по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», чинної на час виникнення правовідносин між сторонами, при вирішенні питання про визнання угоди недійсною судові необхідно врахувати, що недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими з передбачених ст. 27 ЦПК засобами доказування, якщо інше не передбачено законом. Однак ціна та інші істотні умови угоди, укладеної в простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановленими на підставі показань свідків, крім випадків кримінально-караних діянь.

За положеннями ст. 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими з передбачених ст. 76 ЦПК України засобами доказування, якщо інше не передбачено законом.

Частинами 2, 5 ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з недоведеності позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами факт укладення договору купівлі-продажу квартири, покупцями в якому виступали позивач та її чоловік ОСОБА_8 та продавець ОСОБА_10

Під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний договір дарування майна укладено у письмові формі та нотаріально посвідчено. Позивач стороною у спірній угоді не була, а тому вона і не могла приховувати укладення іншої угоди. Після укладення договору 12 квітня 2002 року, позивач будучи достовірно обізнаною щодо умов договору, не оспорювала його, а відтак визнавала право власності на квартиру за ОСОБА_4 Крім того, позивач на час укладення договору не була членом сім'ї набувача квартири, а тому права власності на частку в спірній квартирі у відповідності до положень ст. 17 Закону України «Про право власності» також не набула.

Посилання позивача на розписку від 03.09.2015 року, згідно якої ОСОБА_9 отримав від ОСОБА_13 за розпискою від 12.04.2002 року грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США за продаж спірної квартири, є безпідставним, оскільки оригінал розписки від 12.04.2002 року не був предметом дослідження, а наявна в матеріалах справи копія (а.с.9) належним чином не завірена, а відтак вказані розписки не можуть бути належними доказами у розумінні ст. 95 ЦПК України.

Пояснення свідка ОСОБА_9 про отримання ним коштів за продаж спірної квартири суд не приймає до уваги, оскільки він не був власником квартири та не мав права на її відчуження.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивач не є стороною договору, оспорюваний договір дарування нерухомого майна укладено у письмовій формі та нотаріально посвідчено. Будь-які письмові докази на спростування умов нотаріально посвідченого договору в матеріалах справи відсутні.

Посилання позивача на те, що придбана у квітні 2002 року спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя з вказівкою на положення ст.ст. 60, 75 СК України є безпідставними, оскільки дані норми Сімейного Кодексу України застосовуються до правовідносини, які виникли після 01.01.2004 року, а Кодекс Законів про шлюб та сім'ю України 1969 року, взагалі не містив положень про правовий режим майна чоловіка та жінки, які не перебували між собою у зареєстрованому шлюбі.

Заявлені вимоги в частині вирішення судом питання щодо визнання причини пропуску строку поважною та поновлення строку на подання позовної заяви до суду з відповідним позовом також є безпідставними, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог, а тому залишає дане питання без обговорення.

Керуючись ст.ст. 4, 76 – 89, 141, 258, 259, 263 – 265, 268, 273, 352, 354, 355, п.п.15.5 п. 5 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання – АДРЕСА_2, індекс – 11709, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) до ОСОБА_4 (місце проживання – АДРЕСА_3, індекс – 11706, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2) та ОСОБА_3 (місце реєстрації – вул. Баранівська, 10, с. Кикова, Новоград-Волинський р-н, Житомирська область, індекс – 11787, реєстраційний номер облікової картки платника податків – невідомий) про визнання договору дарування квартири удаваним, визнання покупцями квартири та визнання права власності на 1/2 частину квартири.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Дата складення повного судового рішення – 11.04.2018 року.

Головуюча суддя: А.В.Михайловська