Постанова № 73313014, 10.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/2668/17 22-ц/774/712/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 215/2668/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого- судді Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання – Євтодій К.С.

сторони : позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2,

треті особи - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, комунальний заклад “Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1” ДОР”,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 листопада 2017 року, ухваленого суддею Дудіковим А.В. у м. Кривому Розі,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1, що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, комунальний заклад “Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1” ДОР”, про надання дозволу на влаштування дитини до будинку інтернату без згоди батька та без його заяви.

В мотивування заявлених вимог зазначила, що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є дитиною-інвалідом з народження. Витягом з протоколу засідання обласної психолого-медичної консультації від 28 грудня 2016року №1062-р її сину встановлена інвалідність до 18 років. У зв’язку з особливостями стану здоров’я, ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду, спеціальне побутове обслуговування, професійну медичну допомогу, комплекс реабілітаційних заходів у спеціальних закладах. Йому рекомендоване спеціальне навчання, медико-соціально-побутова реабілітація у будинку-інтернаті для дітей-інвалідів. Однак батько ОСОБА_5 – відповідач ОСОБА_2 відмовляється надати згоду та написати заяву на влаштування сина до будинку-інтернату, яка є обов’язковою для прийняття дитини з інвалідністю. Через відсутність заяви батька дитини позивачу відмовлено у видачі путівки для влаштування до будинку – інтернату.

Після уточнення позовних вимог у жовтні 2017 року позивач просила суд: надати дозвіл на влаштування дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, без згоди батька ОСОБА_2 до будинку – інтернату, та передати на розгляд структурного підрозділу з питань соціального захисту населення Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації питання про виділення путівки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 до дитячого будинку –інтернату без заяви батька ОСОБА_2 про прийняття дитини з інвалідністю до будинку – інтернату.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 листопада 2017 року, позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_1 про влаштування сина саме до Верхньодніпровського будинку –інтернату для дітей інвалідів №1, що знаходиться за адресом : Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р-н.,с.Мишурин Ріг, вул.Жовтнева, 2А – залишено без розгляду.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16 листопада 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача - адвокат ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушенням норм матеріального та процесуального законодавства ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В мотивування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував інтересів дитини, яка через вади здоров’я потребує постійного медичного догляду, спеціального соціально-побутового забезпечення, та реабілітаційних заходів, чим позивач у справі неспроможна забезпечити самотужки. Судом не взято до уваги, що малолітній через стан здоров’я не може навчатися у загальноосвітній школі, потребує спецпідготовки фахівців та постійного медичного догляду, який є та можливо забезпечити лише у спеціальному закладі. Судом не враховано думку представників закладу- інтернату, які вважали доцільним задоволення позовних вимог в інтересах дитини.

У відзиву на апеляційну скаргу Департамент соціального захисту населення ДОР, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, тому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_6.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_6.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржується у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно ст. ст. 1, 3 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 367 ЦПК України апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Як встановлено судом та підтверджується письмовими матеріалами справи,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрували шлюб 20.11.2009 р., прізвище після реєстрації шлюбу чоловіка, дружини – ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.10).

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 народився 27.07.2009 р., про що в Книзі реєстрації народжень 10 серпня 2009 року зроблено відповідний актовий запис за № 548, батько – ОСОБА_2, мати – ОСОБА_7 (а.с.11).

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_8 народилася 28 липня 2005 року, про що в Книзі реєстрації народжень 25 серпня 2005 року зроблено відповідний актовий запис за № 860, батько – ОСОБА_9, мати – ОСОБА_7 (а.с.12).

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5, є дитиною інвалідом до 18 років, законним представником якого є ОСОБА_1, що підтверджується копією посвідчення серія ААГ №092655 (а.с.14).

Згідно довідки №150 виданої Криворізькою об’єднаною міською довідково-інформаційною службою, за адресою АДРЕСА_1, зареєстровані – ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_1 27.07.1986 р.н.(а.с.16).

У корінці медичного висновку №69 на дитину (підлітка) – інваліда з дитинства в віці 18 років від 07 липня 2016 року, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_8, захворювання – встановлена категорія дитина – інвалід підгрупи “А” відповідає розділу X пункту 3 підпункту 3,5 “ Переліку медичних показань ”, дійсно до 27 липня 2027 р.

Згідно витягу з протоколу засідання обласної психолого-медико-педагогічної консультації від 28 грудня 2016 року № 1062-р., ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, психологічно-педагогічний висновок: Системне порушення пізнавальної діяльності та комунікативних функцій відповідає тяжкій розумовій відсталості. Елементарне побутове мовлення не сформоване. Самостійно пересувається, хода нестійка. Себе не обслуговує. Емоційно нестабільний, збудливий, імпульсивний. Ігрові дії не виконує. Поведінка важко керована, з нападами невмотивованої агресії. Потребує постійної допомоги та нагляду. Має порушення зору та неврологічні захворювання. Рекомендовано: Догляд. Медико-соціально-побутова реабілітація. (а.с.17).

У формі індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда, що видається лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів, КЗ “Криворізький психоневрологічний диспансер” ДОР”, наявність інвалідності у ОСОБА_4 з 2014 р., програму реабілітації складена вдруге, реабілітаційний потенціал низький, мета реабілітації: відновлення обмеження життєдіяльності часткове, відновлення соціально-побутового стану часткове, відновлення професійної діяльності та трудової діяльності часткове. Проведено співбесіду з дитиною-інвалідом, його законним представником 07.07.16р. (а.с.18).

Згідно психолого-педагогічної характеристики учня підготовчого класу КЗ “Навчально-реабілітаційний центр” ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5, виховується в неповній сім’ї, батьки розлучені. Мати приділяє достатньо уваги вихованню сина. Адаптація дитини в класі проходить вкрай важко. З дітьми буває агресивний, зауваження педагогів ігнорує. Відсутнє мовлення, артикуляція слаба; не реагує на власне ім’я, не виконує найпростіших прохань. Фонематичні процеси не сформовані. Контакт з оточуючими людьми формальний, інтерес до завдань епізодичний. Основні кольори, геометричні фігури, назв и предметів не знає. Просторові поняття та відношення майже недоступні. Пам’ять і увага нестійка, важко переключається з одного виду діяльності на інше, потребує постійного контролю та стимуляції. Обслуговує себе частково.

Позивач ОСОБА_1 направила на адресу ОСОБА_2 заяву про надання згоди на влаштування дитини-інваліда до будинку інтернату для дітей інвалідів, у якій просила надати згоду на влаштування сина ОСОБА_4, інваліда з дитинства, до Верхньодніпровського будинку інтернату для дітей інвалідів № 1, подати разом заяву про надання путівки для влаштування дитини до будинку інтернату та заяву про прийняття дитини з інвалідністю до будинку-інтернату. При прийнятті рішення просила керуватися інтересами дитини, а не особистими неприязними відносинами між ними, відповідь надати протягом тижня з моменту отримання листа. Заява отримана відповідачем 05 червня 2017 року, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням (а.с.21).

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що порядок улаштування дитини – інваліда до будинку – інтернату передбачений Типовим положенням, який не містить положення улаштування дитини за рішенням суду.

Однак, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Між сторонами виник спір з приводу порушення права малолітньої дитини-інваліда на улаштування його до будинку-інтернату за наявності медичного висновку про необхідність медико-соціальної-побутової реабілітації, через відсутність заяви- згоди його батька.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, Декларацією прав дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_11 України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН згідно резолюції 1386 (ХІV) від 20 листопада 1959 року встановлено, що дитина потребує любові і розуміння та повинна зростати в умовах турботи, знаходитись під піклуванням і відповідальністю своїх батьків.

Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.12 цього Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний стан встановлено і ст.150 СК України.

Рекомендацією Rec(2006)19 ОСОБА_11 Європи "Про політику на підтримку позитивного виховання дітей батьками", прийнятою 13 грудня 2006 року, у програмах і заходах з підтримки виховання дітей батьками має враховуватися важливість забезпечення певних стандартів матеріально-побутових умов, достатніх для реалізації завдань позитивного виховання дітей. Урядам належить подбати і про те, щоб діти та батьки мали доступ до належного обсягу різноманітних ресурсів (матеріальних, психологічних, соціальних і культурних). Виходячи з інтересів дитини, необхідно також приділяти першорядну увагу забезпеченню таких прав батьків, як право на відповідну підтримку з боку державних органів у виконанні своїх батьківських обов'язків. Особливу увагу слід приділяти сім'ям, які опинилися в складних соціально-економічних умовах і потребують більш конкретної підтримки. Необхідно також, щоб загальні програми доповнювалися адресними цільовими заходами.

Отже, при вирішенні спірного питання суди, мають виходити з пріоритетного захисту прав дитини.

З огляду на матеріали справи, згідно медичного висновку №69 від 07 липня 2016 року малолітньому ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_8, з огляду на його захворювання – встановлена категорія дитина – інвалід підгрупи “А” відповідає розділу X пункту 3 підпункту 3,5 “ Переліку медичних показань ”.

Відповідно до підпункту 3 Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917, категорія дитина – інвалід підгрупи “А” встановлюється особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров’я, та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб, які фактично не здатні до самообслуговування.

У витягу з протоколу засідання обласної психолого-медико-педагогічної консультації від 28 грудня 2016року №1062-р видно, що ОСОБА_4 має системне порушення пізнавальної діяльності та комунікативних функцій, що відповідає тяжкій розумовій відсталості. Потребує постійної допомоги та нагляду. Має порушення зору та неврологічні захворювання. За станом здоров’я рекомендовано: догляд та медико-соціальна– побутова реабілітація (а.с.17).

Частина 2 ст. 23 Конвенції з прав дитини гарантує право неповноцінної дитини на особливе піклування, на турботу про неї, на допомогу, яка відповідає стану дитини та становищу її батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину.

Відповідно ч.3 ст. 23 Конвенції з прав дитини на забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомога згідно п.2 цієї статті надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків та має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш повного по можливості втягнення дитини в соціальне життя і досягнення розвитку її особистості, включаючи культурний і духовний розвиток дитини.

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що улаштування малолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_9, з огляду на його захворювання, до будинку-інтернату зі спеціальними соціально-побутовими та реабілітаційними програмами для дітей – інвалідів відповідає інтересам дитини та буде сприяти його розвитку.

Пунктом 1 Типового положення про дитячий будинок-інтернат, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 14 грудня 2016 року №978 ( надалі –Положення), передбачено, що під терміном “дитячий будинок-інтернат” розуміється стаціонарна соціально-медична установа, призначена для тимчасового (до шести місяців) або постійного (понад шість місяців) перебування або проживання дітей з інвалідністю віком від 4 до 18 років (далі - вихованці) та осіб з інвалідністю віком до 35 років (далі - підопічні) з порушеннями фізичного, інтелектуального розвитку та психічними розладами, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, освітніх послуг, комплексу реабілітаційних заходів і згідно з медичним висновком не мають протипоказань для перебування в зазначеній установі незалежно від наявності осіб, зобов’язаних згідно із законом їх утримувати.

Саме для дітей – інвалідів, які потребують комплексної медичної соціальної та побутової реабілітації державою утворено дитячи будинки-інтернати, задля можливості їх розвитку та одночасним медичним обслуговуванням, щоб забезпечити максимально комфортний розвиток особистості, із фізичними та психічними вадами здоров’я.

Згідно п.25 Типового положення про дитячий будинок- інтернат, влаштування дитини з інвалідністю до будинку-інтернату здійснюється згідно з путівкою, виданою структурним підрозділом з питань соціального захисту населення на підставі, зокрема п.п.1) заяви батьків, опікунів/піклувальників, інших законних представників, керівника установи, в якій перебувала дитина з інвалідністю, про прийняття дитини з інвалідністю до будинку-інтернату.

Відмова батька дитини- інваліда, відповідача у справі ОСОБА_2 в наданні заяви про прийняття дитини – інваліда до будинку – інтернату, як того передбачає п.25 Положення, порушує законні права малолітнього ОСОБА_4 щодо отримання належного постійного догляду, медичного обслуговування, освітніх послуг, комплексу реабілітаційних заходів, які може отримувати у спеціалізованому закладі, та потребує цієї допомоги за станом здоров’я.

Матеріалами справи доведено письмове звернення позивача ОСОБА_1 до відповідача, яку він отримав засобами поштового зв’язку із заявою про надання письмової заяви- згоди для отримання путівки до інтернату ( а.с.21-22).

Згідно ст. ст. 2, 4 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, завданням судочинства є захист порушених прав малолітнього дитини-інваліда ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який через відмову батька в написанні заяви про його улаштування до будинку – інваліда позбавлений можливості отримати комплекс реабілітаційних заходів направлених на покращення його стану здоров’я та забезпечення життєдіяльності, який підлягає захисту.

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що посилання суду першої інстанції, про відсутність правового регулювання спірного питання Типовим положенням про дитячий будинок-інтернат, затверджений Постановою Кабінету міністрів України від 14 грудня 2016 року №978, не відповідає вимогам законодавства та Конституційним засадам судочинства, спрямованих на захист та реалізацію порушених, невизнаних прав, свобод і законних інтересів громадян.

Як видно з матеріалів справи, заперечуючи проти улаштування дитини –інваліда до будинку-інтернату відповідач ОСОБА_2 у телефонній розмові зі спеціалістом управління праці та соціального захисту населення пояснив віддаленістю місцерозташування будинку – інтернату та незручності відвідувати йому сина ( а.с.49). Отже, власні пріоритети відповідача, аніж добробут та забезпечення належного медичного догляду та обслуговування малолітнього сина, який має вади зі здоров’ям, домінують у прийнятті відповідного рішення, що не можна визнати такими, що відповідають інтересам дитини.

Колегія суддів вважає доречними, такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника позивача, що при вирішенні питання доцільності улаштування дитини – інваліда до спеціалізованого закладу, найголовнішою метою є захист інтересів дитини, та його потреба у спеціальному медичному догляді, який відповідає його стану здоров’я.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи, не встановив порушені права малолітнього, які підлягають захисту, тому рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню на підставі положення п.п.1,3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України та ухваленню нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, про надання дозволу на влаштування дитини до будинку інтернату без заяви батька.

Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача.

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом та поданні апеляційної скарги позивач, як законний представник дитини-інваліда, звільнена від сплати судового збору на підставі положення п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Тому, він підлягає стягненню з відповідача в доход держави у загальному розмірі 1600грн., виходячи з розрахунку (640+960) грн. за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції, за ставкою, передбаченою п.п.2 ч.1 ст.4 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд Дніпропетровської області,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 16 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_10, до ОСОБА_2, треті особи: Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, комунальний заклад “Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1” ДОР”, про надання дозволу на влаштування дитини до будинку- інтернату без згоди батька та без його заяви.

Надати дозвіл ОСОБА_1 на влаштування дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_10, без згоди батька ОСОБА_2 до будинку – інтернату.

Передати на розгляд структурного підрозділу з питань соціального захисту населення Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації питання про виділення путівки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_10 до дитячого будинку –інтернату без заяви батька ОСОБА_2 про прийняття дитини з інвалідністю до будинку – інтернату.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 12 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: